На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Корифеї античної літератури

Реферати > Культура > Корифеї античної літератури

1. Корифеї античної літератури

Антична література(від лат. antiquus — стародавній) — це література стародавніх греків і римлян, яка розвивалася в басейні Середземного моря (на Балканському та Апеннінському півостровах та на прилеглих островах і узбережжях). Її письмові пам’ятки, створені на діалектах грецької мови і латинською мовою, належать до 1 тисячоліття до н.е. і початку 1 тисячоліття н.е. Антична література складається з двох національних літератур: давньогрецької та давньоримської. Історично грецька література передувала римській.

Антична культура у початковий період свого розвитку запозичила чимало ідей від розвинутих у той час культур Стародавнього Сходу. Водночас вона стала глибоко оригінальним явищем, культурою гуманістичною за своїм змістом, інтерактивною, раціоналістичною та антропоцентричною, позбавленою східної традиційності.

У своєму розвитку давньогрецька література пережила п’ять етапів:

1) Архаїка

Період архаїки, або дописемний період, увінчується появою "Іліади" та "Одіссеї" Гомера (8-7 століття до н.е.). Розвиток літератури в цей час зосереджений на Іонійському узбережжі Малої Азії.

2) Класика

Початковий етап періоду класики — рання класика характеризується розквітом ліричної поезії (Феогнід, Архілох, Солон, Семонід, Алкей, Сапфо, Анакреонт, Алкман, Піндар, Вакхілід), центром якої стають острови Іонійської Греції (7-6 століття до н.е.).

3) Висока класика представлена жанрами трагедії (Есхіл, Софокл, Евріпід) і комедії (Арістофан), а також нелітературною прозою (історіографія — Геродот, Фукідід, Ксенофонт; філософія — Геракліт, Демокрит, Сократ, Платон, Арістотель; красномовство — Демосфен, Лісій, Ісократ). Її центром стають Афіни, що пов’язано з піднесенням міста після славетних перемог у греко-перських війнах. Класичні твори грецької літератури створені на аттичному діалекті (5 століття до н.е.).

4) Пізня класика представлена творами філософії, історіософії, театр же втрачає своє значення після поразки Афін у Пелопоннеській війні зі Спартою (4 століття до н.е.).

5) Еллінізм

Початок цього культурно-історичного періоду пов’язаний з діяльністю Александра Македонського. У грецькій літературі відбувається процес кардинального оновлення жанрів, тематики і стилістики, зокрема виникає жанр прозового роману. Афіни на цей час втрачають культурну гегемонію, виникають нові численні центри елліністичної культури, у тому числі на території Північної Африки (3 століття до н.е. — 1 століття н.е.). Цей період позначений школою александрійської лірики (Каллімах, Феокріт, Аполлоній) та творчістю Менандра.

Період архаїки, або дописемний період у древньогрецькій літературі, увінчується появою «Іліади» і «Одіссеї» легендарного поета Гомера. Вони присвячені Троянській війні та опису пригод Одіссея під час його повернення з Трої до рідної Ітаки.

Біографічні відомості про Гомера, що наводяться античними авторами, суперечливі і малоправдоподібні. Відносно часу життя Гомера античні учені приводили різноманітні дати, починаючи з 12 століття до н. е. (після Троянскої війни) і закінчуючи 7 століттям до н. е.

Історико-географічний і мовний аналіз “Іліади” і “Одісеї” дозволив датувати їх приблизно VIII століттям до н. е., хоча є спроби віднести їх до IX або до VII століття до н. е. Дії у “Іліаді” відбуваються в кінці дев'ятого року облоги Трої. Події розгортаються протягом декількох десятків років. Якщо головним героєм “Іліади” є непереможний воїн, що ставить честь і славу вище життя, в “Одісеї” ідеал принципово міняється. Її героя, Одісея, відрізняє передусім кмітливість, уміння знайти вихід з будь-якої ситуації. Тут ми потрапляємо в інший світ, вже не в світ військових подвигів, але в світ вражаючих подорожей, що характеризує епоху грецької колонізації. Змістом “Одісеї” є повернення героїв з Троянської війни.

В стародавності Гомеру приписували й інші твори, серед них 33 гімна. Греки говорили про Гомера просто: “Поет”. “Іліаду” і “Одісею” більшість, хоча б частково, знали напам’ять. З цих поем починалося шкільне навчання. Натхнення, навіяне ними, ми бачимо у всьому античному мистецтві і в літературі. Образи гомерівських героїв стали зразками для наслідування, рядки з поем Гомера зробилися афоризмами, обороти увійшли в загальне вживання, ситуації набули символічного значення. Поеми Гомера вважалися також скарбницею всіляких знань, навіть історичних і географічних. В Александрії дослідження текстів Гомера породили філологію як науку про літературу (Зенодот Ефесський, Аристофан Візантійський, Аристарх Самофракійський). З перекладу “Одіссеї” на латинську мову почалася римська література. “Іліада” і “Одіссея” стали моделями для римської епопеї.

До епічної поезії належать поеми Гесіода, котрий жив у VII ст. до н.е. Народився він у Кимі, але його бідний батько переїхав зі своїми двома синами, Гесиодом і Персом, у внутрішню Грецію. З ранніх років Гесиод був добре знайомий зі всіма видами хліборобської праці. По смерті батька діти не поладили, і Перс через нечесних людей відсудив у Гесиода частину спадку, що йому належала. Проте братова спадщина не принесла йому багато користі і він невдовзі розорився.

Свою поему «Праця і дні» Гесиод написав для настанови Персу, який розорився. В творі він розповідає про своє життя землероба, дає поради стосовно обробітку землі, торгівлі, мореплавства.

Відомі також «Каталог жінок» (перерахування коханих богів і їхніх дітей). ”Щит Геракла” поема в 480 віршах. В ній не розповідається про всі подвиги Геракла, а зображається лиш його двобій з чудовищем Кікном, сином Ареса. На першому плані в творі змальовується з великими перебільшеннями зображення щиту Геракла, невдале наслідування XVIII пісні «Іліади», де описується щит Ахілла. Дійшов до нас і ряд назв інших творів Гесиода («Меламподія», «Весілля Фетиди і Пелея» і ін.).На основі міфів, стародавніх пісень він написав поему про походження світу і богів — "Теогонія".

У VII—VI ст. до н.е. виникла грецька лірика. Одним із перших ліричних поетів вважається Архілох (середина VII ст. до н.е.). У гімнах, елегіях, байках він оспівує кохання, твердість духу під ударами долі, описує картини життя, прославляє героїзм воїнів. Вірші Архілоха сповнені пристрасті, кипучої енергії, мужності.

В першій половині VI ст. до н.е. на о. Лесбос творили Алкей і Сапфо, творчість яких стала вершиною ліричної поезії давньої Греції. Алкей брав участь у політичній боротьбі, за що був вигнаний із острова. У більшості віршів, що дотепер вражають щирістю, поетичною майстерністю, він оспівує кохання. Сапфо створила у Мітіленах школу для дівчат, де вони навчались поезії, співу, грі на музичних інструментах. Вірші вона присвятила дружбі, коханню, радості, а девізом її творчості були слова: "Я люблю розкіш, красу й сонце". Греки називали Сапфо десятою музою.

Оспівуванню земних радощів, кохання присвятив творчість Анакреонт з Теосу (570 — 478 pp. до н.е.), останній з великих класиків еллінської ліричної поезії.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат