На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Корифеї античної літератури

Реферати > Культура > Корифеї античної літератури

Портрет IV століття

Наступний період починається із правління Диоклетіана. У цей час - кінці III - початку IV століття в римлянах прокидається прагнення до відродження величі й мощі імперії, що проявляється в особливій любові до грандіозності, властивої й архітектурі й образотворчому мистецтву цього часу. Скрізь панує масштабність, у тому числі й у портреті - раніше були популярні зображення в натуральну величину, тепер вони в декілька разів більше натури. "Для даного періоду характерна відсутність у мистецтві портрета єдиного, головного напрямку, що, безсумнівно, відбиває зростаючу тенденцію до розчленовування Римської імперії". У портретах попередників Костянтина, які ще носять риси стилю перехідної епохи, зберігається реалізм, але відбувається наростання нових рис. Трактування деталей (око, волосся) стає підкреслено графічним, а риси особи застигають, здобуваючи маскоподібності.

Із часів Костянтина починається новий етап розвитку портрета. У ранньокостянтинівський період розділяються два напрямки: продовження традиції й пошуки нового розв'язку. При Костянтині встановлюється нова мода на зачіску - обрамлення геометрично правильним чубчиком чола по дузі; мода збережеться протягом сторіччя. Зіниці починають урізати широким напівругом. Такий спосіб зображувати зіницю надає погляду вираження напруженості й зосередженості, які стануть типовими для портретів IV століття. Оскільки Костянтин був сильним правителем, у його епоху відбувається черговий сплеск класицизму, який завжди зручний імперіям для відображення спокою й міцності. Класицизм цього періоду ускладнений новими віруваннями, які акцентують значення духовного, божественного початку, протиставляючи його світу матеріальному, чуттєвому, на відміну від античного світогляду, що проповідував гармонічну комбінацію фізичного й духовного початку в людині. Передача конкретної подібності йде на другий план у списку завдань скульптора. Починаючи з Костянтина портрет пориває із традиціями реалізму, що лежали в основі всього попереднього розвитку римської портретної скульптури. Не без боротьби, реалістичні портрети, які дотепер створюються, уступають поле бою. Основний характер моделі подібного портрета стає суворим і аскетичним, навіть релігійно фанатичним; "для виразності скульптор використовує новий арсенал образотворчих засобів - строго фронтальну постановку голови, симетричну побудова рис обличчя, графічність і орнаментальність у передачі деталей. Але головним стають очі з їхнім пильним поглядом, що застиг, у якім концентрується вся експресія особи".

При спадкоємцях Костянтина класицизм портретів його часу відходить у небуття. Зовсім виразно акцентуються очі, які говорять про те, що все матеріальне й тілесне в портреті підкоряється тепер духовному початку (що природно для епохи початку християнства). Створюється свій власний стиль, який поєднує узагальнене й стилізоване трактування людини, позбавленої індивідуальних ознак з особливим інтересом до передачі її внутрішньої, екзальтованої духовної сутності. Людська особа втрачає індивідуально-конкретні риси, а з ними й своє значення портрета. Воно стає відверненим образом, іконою.

Отже, римський скульптурний портрет — явище за своїм характером своєрідне. Він не подібний ні на єгипетський, ні на грецький — у цьому жанрі римляни внесли в історію мистецтва неповторний, винятковий внесок; портрет — найкраще, що вони створили. В римському портреті розкривається перед нами дух древнього Риму у всіх його аспектах і протиріччях. Римський портрет — це ніби сама історія Риму, пересказана в обличчях, історія його небувалого піднесення і трагічної загибелі: «вся історія римського занепаду відображена тут бровами, лобами, губами» (Герцен).

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат