На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Комплексна програма підвищення кваліфікації державних службовців

Реферати > Політологія > Комплексна програма підвищення кваліфікації державних службовців

Самоосвіта державних службовців є органічною невід'ємною складовою системи їх професійного навчання. Її основною ознакою є те, що в процесі самоосвіти суб'єкт і об'єкт освіти виступають в одній особі. Необхідність і важливість самоосвіти державних службовців так само об'єктивні, як і необхідність і важливість безперервності освіти, що неможлива без самоосвіти.

ПРАВОВІ ЗАСАДИ САМООСВІТИ

Закон України “Про державну службу” (стаття 29) регламентує створення умов державним службовцям для постійного підвищення кваліфікації не лише у відповідних навчальних закладах, а й шляхом самоосвіти.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження Положення про систему підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців і Положення про єдиний порядок підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації керівників державних підприємств, установ і організацій” від 8 лютого 1997 р. № 167 одним із основних видів підвищення кваліфікації державних службовців, що забезпечують його безперервність, є систематичне самостійне навчання (самоосвіта).

У Загальних правилах поведінки державного службовця, затверджених наказом Головдержслужби України № 58 від 23 жовтня 2000 p., підкреслюється, що державний службовець повинен постійно поліпшувати стан відповідності своїх умінь, знань і навичок функціям і завданням займаної посади, підвищувати свій професійний, інтелектуальний та культурний рівень за освітньо-професійними програмами та шляхом самоосвіти.

Самоосвіта є підґрунтям, основою навчання й освіти, оскільки цілісний розвиток і збагачення сукупної культури особистості відбувається не лише завдяки чинникам зовнішнього впливу, до яких належить академічне навчання, а й завдяки чинникам внутрішнього впливу, до яких належить самоосвіта фахівців.

Самоосвіта є необхідною умовою ефективності і результативності навчання державних службовців, яка спрямовується та орієнтується у процесі їхнього підвищення кваліфікації на саморозвиток, самовдосконалення, самовиховання та самореалізацію особистості.

Відповідно до Закону України “Про освіту”, самооосвіта є одним з основних структурних компонентів освіти в Україні, що має відносну самостійність та завершеність і тому потребує особливих форм організації, змістового наповнення, етапів становлення та перебігу.

Мотиви самоосвіти

Рушійною силою, джерелом самоосвіти є потреба особистості в самозміненні, самовдосконаленні та самореалізації. Серед найсуттєвіших об'єктивних причин, що породжують цю потребу, слід назвати вимоги, які висуває суспільство до особистості та її освіченості. Це породжує наступні дії фахівця з самовдосконалення і впливає на формування і розвиток освітніх потреб, пошук шляхів їх задоволення. Самоосвіта починається з усвідомлення фахівцем свого реального наявного освітнього рівня, зіставлення його з існуючими вимогами суспільства до нього як до особистості, професіонала та бажаним рівнем освіченості. Тому в умовах трансформаційного розвитку суспільства і держави актуальним є питання мотивації самоосвіти державних службовців. Під мотивацією переважно розуміють сукупність імпульсів до діяльності. В даному випадку діяльність - це самоосвіта.

До мотивів самоосвітньої діяльності державного службовця на думку провідних наукових працівників та практиків у галузі андрагогіки та акмеології відносяться:

1) бажання вважатися знавцем своєї справи, справжнім професіоналом, майстром високої кваліфікації, ерудитом;

2) прагнення йти в ногу з часом, бути в курсі відкриттів, інновацій, винаходів, постійно розширювати, поповнювати і поглиблювати свої знання, вміння;

3) прагнення постійно вдосконалювати свою діяльність (професійну, фахову, функціональну);

5) розвиток творчого потенціалу особистості, її здібностей і можливостей; допитливість, інтерес до самоосвіти, емоційні переживання, що відчуває людина у процесі самоосвіти та від її результатів (почуття радості, гордості за себе, почуття задоволення від успіху тощо);

6) потреби самореалізації та самоствердження в професії, у певному колективі, на певній посаді, завойовувати і підтримувати свій авторитет тощо;

7) бажання отримати нову спеціальність (професію), кращу роботу (більш престижну, вище оплачувану, цікавішу, зручнішу та ін.), зайняти певну посаду, підніматися по службі, здобути науковий ступінь тощо;

8) ознайомлення з досвідом управлінської діяльності, уявлення про професіоналізм та особистісний ідеал державного службовця, творче наслідування йому;

9) потреба компенсації не отриманого (забутого) знання від системи освіти (вищої, післядипломної), невдоволеність собою, своїми знаннями, якістю своєї діяльності;

10) проблеми, труднощі у здійсненні професійної діяльності (функціональної, фахової), вирішенні життєвих завдань, спілкуванні.

Мотивація до самоосвіти залежить не тільки від об'єктивних умов життя і праці людини, а й значною мірою від особистості самого фахівця, його моральних і вольових якостей, розвитку духовної культури, свідомості й активності, від його уявлення про свої життєві та професійні перспективи і можливості.

Кожен державний службовець має формувати у себе позитивне мотивування до постійної самоосвіти. Допомогти державному службовцю в цьому - завдання системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації. Важливо знати, що чим ширше мотивування самоосвіти, тим більш творчою буде робота державного службовця над собою.

Шляхи забезпечення самоосвіти

На основі аналізу науково-педагогічної та методичної літератури визначено основні шляхи забезпечення самоосвіти державних службовців у системі підвищення кваліфікації:

1. Сприяння самостійному визначенню фахівцем шляхів і засобів задоволення своїх освітніх потреб, відмова від нав'язування, примусу та регламентування. Визначення та забезпечення свободи вибору на основі варіативності змісту, форм, методів, напрямів навчання;

2. Розвиток і збагачення в системі підвищення кваліфікації державних службовців загального професійного орієнтування фахівців. Це означає, що зміст навчання не повинен ґрунтуватися тільки на врахуванні усвідомлених державним службовцем функціональних потреб. Він має включати і осмислення ним провідних принципів і цілей управлінської діяльності взагалі, збагачення професійних знань, розвиток професійних умінь та якостей, необхідних державному службовцеві, на якій посаді він би не працював;

3. Інтегрування в змісті й організації підвищення кваліфікації державних службовців професійної та загальнокультурної освіти фахівців. Це збагачує професійну діяльність та залишає за особистістю певну свободу, незалежність від професії, що дає можливість йому постійно працювати над собою, вдовольняти свої професійні та особисті освітні потреби, формувати стійке мотивування до самоосвіти, розширювати діапазон;

4. Сприяння розширенню сфери взаємодії особистості з оточенням. Зростає значення особистісного спілкування, результатом якого є не тільки самопізнання, а й установлення взаємин між людьми, духовної близькості, отримання підтримки, схвалення або висловлення незгоди, визначення помилок. Чим ширша сфера взаємодії особистості з оточенням, тим глибший самоаналіз, тим стабільніші мотиви професійної та загальнокультурної самоосвіти протягом усієї кар'єри державного службовця;

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15 
 16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30 
 31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44 
Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат