На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

\"Українська національна ідея\" у творчості І. Я. Франка

Реферати > Література українська > \"Українська національна ідея\" у творчості І. Я. Франка

МІНІСТЕРСТВО ФІНАНСІВ УКРАЇНИ

Дніпропетровська державна фінансова академія

КАФЕДРА гуманітарних дисциплін

реферат з дисципліни «історія україни»

на тему «українська національна ідея»

у творчості І. Я. франка»

Виконала: студентка

групи ФПО-09-1 Сірик Н.В.

Перевірив: викл. Федюк В.Ю.

Дніпропетровськ – 2010

ЗМІСТ

ВСТУП 3

1. ІВАН ЯКОВИЧ ФРАНКО. ІСТОРИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ ВИНИКНЕННЯ ТЕМИ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕЇ 4

2. УКРАЇНСЬКА НАЦІОНАЛЬНА ІДЕЯ У ТВОРЧОСТІ І. ФРАНКА 7

ЛІТЕРАТУРА 16

ДОДАТОК 17

ВСТУП

Аналізуючи події сьогодення, модна зробити однозначний висновок про те, що питання національної ідеї є актуальним, але спільнота, хоча і усвідомлює необхідність створення такої ідеї, поки що кроків до її формування не вживає.

Сьогодні ми бачимо, що національна ідея ототожнюється з ідеєю українського народу. Що взагалі є критерієм створення національної ідеї і визначення українського народу? Що ми маємо на увазі, коли кажемо «український народ» - громадянина держави чи національне походження?

Чи можемо ми ігнорувати ці питання?

Національна ідея – це не коктейль з історичних символів, гасел, соціальних благ, національна ідея – це загальна мета і довгострокова стратегія розвитку суспільства, що передається від покоління до покоління.

Але вона не тільки визначає стратегію розвитку держави, вона необхідна для самоідентификації громадянина. Хто я, громадянин України: слов'янин, православний, європеєць, українець? У чому полягають мої національні інтереси: свобода переміщення та спілкування, єдина мова, національна армія, єдина релігія? Що для мене представляє найбільшу цінність: матеріальне благополуччя, сім'я, демократія, особиста безпека? Чим я готовий пожертвувати: часткою свого матеріального благополуччя, свободою слова, безпекою, національною ідентичністю? І, кінець-кінцем, що маю зробити сьогодні, завтра, де і чому я маю навчатись, щоб бут успішним в цій державі, в цьому суспільстві?

Національна ідея потрібна не тільки окремому індивідууму, вона потрібна і державі, бо вона є візитною карткою держави, по ній нас будуть сприймати інші держави і суспільства. Хто ми як країна, як нація, які маємо цінності, кого поважаємо, що для нас непорушно? Всі ці питання вимагають відповіді у національній ідеї нашої держави, проблеми якої знаходили відгук у творчості багатьох митців, у тому числі і у творчості великого українського поета та письменника Івана Яковича Франка.

1. ІВАН ЯКОВИЧ ФРАНКО. ІСТОРИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ ВИНИКНЕННЯ ТЕМИ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕЇ

«Ми мусимо навчитися чути себе українцями — не галицькими, не буковинськими українцями, а українцями без офіціальних кордонів. І се почуття не повинно у нас бути голою фразою, а мусить вести за собою практичні консеквенції. Ми повинні — всі без виїмка — поперед усього пізнати ту свою Україну, всю в її етнографічних межах, у її теперішнім культурнім стані, познайомитися з її природними засобами та громадськими болячками і засвоїти собі те знання твердо, до тої міри, щоб ми боліли кождим її частковим, локальним болем і радувалися кождим хоч і як дрібним та частковим її успіхом, а головно, щоб ми розуміли всі прояви її життя, щоб почували себе справді, практично частиною його.»

Іван Франко - один з найкращих українських письменників - народився 27 серпня 1856 року в с. Нагуєвичі, розташованому в мальовничому куточку галицького передгір'я Карпат неподалік від Дрогобича.

Хрестив його у Нагуєвицькій церкві священик Йосип Левицький - руський поет, автор першої руської Граматики. Навіть те, що хрестив Франка один із перших руських поетів, видається символічним.

Малий Іван проявляв неабиякі здібності. Читати навчився з допомогою свого дядька П.Кульчицького всього за 10 днів. І надто відрізнявся від інших дітей постійною задумливістю. Протягом двох років перебування в початковій школі навчився 4 дій арифметики, а також читати й писати німецькою, польською та українською мовами. Залякана сільська дитина, нечесана, погано одягнена стає жертвою школярів і грубих учителів. Його б'ють, з нього сміються. В своїх оповіданнях «Schonschreieben» і «Олівець», що мають автобіографічний характер, Франко описав варварство тодішніх учителів. І ще тоді в дитячій душі Франка зродилась вічна вражда проти усякої неволі та тиранства, проти насильства людини над людиною. А тим часом природні здібності Івана швидко змусили вчителів вирізнити його серед інших учнів. Минуло три роки — і Франка оддали в гімназію. І тут з мужицьким сином повторюється та ж сама історія, що і в нормальній школі. Та незабаром він знов займає перше місце і вже не кидає його за весь гімназіальний курс. Перші спроби писати - віршем і прозою - відносяться ще до тих часів, коли Франко був у гімназії.

Якою ж була література в Галичині в той час, коли почав писати Франко? Щоб краще це пояснити, подивимся, чим жила і цікавилась тоді інтелігенція. Цей час в Галичині був самим мертвим, як свідчать історики. Ще з кінця 60-х років серед галицької інтелігенції почались суперечки, чи ми самостійний народ, чи тільки частина російського. Чи наша мова окремий «языкъ»», чи «нар'Ьчіе» великоруського. Ці суперечки ділили людей на два ворожі табори і розкололи вкінці галицьку інтелігенцію на москвофілів і народовців. Були навіть такі, що визнавали галичан за окрему «рутенську націю», окрему од українців і великоросів. Опріч язикових спорів, галицька інтелігенція займалася високою політикою. Але на той час це була політика рабів. Ідея абсолютизму, бюрократичне «чинопочитаніє», затхлість, байдужість до живих народних інтересів, повне безсилля в духовній сфері, схоластичність, теологічний та догматичний спосіб думання - от чим характеризується тодішня, навіть краща, частина галицької інтелігенції. Коли пізніше, в 1876 році, російський уряд видав указ, що забороняв українську літературу, це викликало цинічну радість серед галицьких священиків. Молодь, знеохочена безплідними суперечками про мову без освітлих традицій старшого покоління, виявляє той самий реакційний дух, ту ж інертність і нічим не цікавиться. В студентських товариствах по цілих ночах іде гра у карти.

Взагалі галичани з тих часів мали на літературу своєрідні погляди. «Одні вважали літературу, - пише Франко у своїх споминах, - забавкою і жадали од неї поперед усього легкості і забавності. Для других се мала бути школа панського життя манер і через те [їх] різало по душі всяке хоч крихітку різке змалювання справжнього життя, особливо мужичого. А всі разом вважали літературу за найкращий спосіб моралізувати народ. Для того література повинна, на їх думку, представляти людей вищих, ідеальних, таких, якими повинні бути всі. І мова повинна бути делікатна, без грубих, мужицьких, вульгарних слів» [1].

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат