На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Фермерські господарства та перспективи їх розвитку в Україні

Реферати > Народні промисли > Фермерські господарства та перспективи їх розвитку в Україні

Першочергове право на створення селянського (фермерського) господарства надається громадянам, які проживають у сільській місцевості і мають необхідну кваліфікацію, або досвід роботи в сільському господарстві.Конкурсний відбір бажаючих створити селянське (фермерське) господарство проводить районна (міська) конкурсна комісія, склад якої формує районна державна адміністрація (виконавчий орган місцевого самоврядування) і затверджує голова районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів. До складу комісії включаються представники районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів, управління сільського господарства та відділу земельних ресурсів місцевої державної адміністрації, асоціації фермерів, сільської, селещної Ради народних депутатів на території якої передбачається відведення земельної ділянки для створення селянського (фермерського) господарства, та інших заінтересованих державних і громадських адміністрацій.[7]

Громадянам України, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство передаються по їх бажанню в приватну власність або в користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки, включаючи присадибну ділянку.[8] Передача земельних ділянок у приватну власність і надання їх в користування здійснюється із земель запасу, а також земель вилучених (викуплених) у встановленому порядку.[9] В тимчасове користування земельні ділянки надаються із земель запасу, а також можуть надаватися із земель лісового і водного фондів.[10] Безплатно земельні ділянки передаються у приватну власність громадянам для ведення селянського (фермерського) господарства у межах середньої земельної частки. Передача громадянам безплатно у приватну власність земельних ділянок для ведення селянського (фермерського) господарства проводиться один раз, про що Радою народних депутатів, яка передала земельну ділянку, робиться відмітка в паспорті або документі, який його замінює.

За плату передаються у приватну власність громадянам для ведення селянського (фермерського) господарства земельні ділянки, розмір яких перевищує середню земельну частку. У постійне користування земля надається громадянам для ведення селянського (фермерського) господарства із земель, що перебувають у державній власності.

У тимчасове користування земельні ділянки надаються, зокрема із земель запасу, а також можуть надаватися із земель лісового і водного фондів. Вдовні та дефлеційно небезпечні землі можуть надаватися селянським (фермерським) господарствам без зміни їх цільового призначення та за умови дотримання вимог грунтозахисного землеробства. Земельні ділянки виділяються, як правило, єдиним масивом з розташованими на ньому водними джерелами та лісовими угіддями, по можливості наближеними до існуючих доріг, електро і радіотелефонних мереж, газо і водопостачальних систем та інших видів інженерної інфраструктури.

Землі лісового і водного фондів, що входять до складу угідь селянських (фермерських) господарств, не можуть передаватися у приватну власність господарств, за винятком невеликих (до 5 гектарів) ділянок лісів і невеликих (до 3 гектарів) ділянок водойм і боліт[11].

У заяві зазначаються бажані розмір і місце розташування ділянки, кількість членів селянського (фермерського) господарства, документально підтверджується їх досвід роботи в сільському господарстві та наявність кваліфікації або спеціальної підготовки, обгрунтування щодо розмірів земельної ділянки і перспектив діяльності селянського (фермерського) господарства.

ІІ.Розділ.Перспективи та та проблеми фермерських господарств в Україні

2.1Основні проблеми фермерських господарств

Реформування сільськогосподарського виробництва в Україні спрямоване [12]перш за все на зміну виробничих відносин, створення умов ефективного використання природних ресурсів, особливо землі як основного засобу виробництва. Але, як показує світова практика, це можливо безболісно здійснити лише в економічно сильній державі. Тому в період переходу до приватної власності на землю, який збігся в часі з поглибленням соціально-економічної кризи в нашій країні, відбуваються зміни, які зумовлюють зниження родючості ґрунтів, їх нераціональне використання. Так, подрібнення полів на окремі ділянки – земельні паї без достатнього врахування особливостей ґрунтового покриву, рельєфу, розташування існуючих меліоративних, гідромеліоративних мереж, протиерозійних гідротехнічних споруд та інших чинників може в значній мірі посилити деградаційні процеси ґрунтів.Порушення сівозмін, перехід до сівозмін з короткою ротацією, збільшення насиченості однотипних культур з метою тимчасової вигоди обумовлює інтенсифікацію ґрунтоутворюючого процесу (посилення мінералізації гумусу, накопичення в ґрунті специфічних речовин, що ведуть до так званого ґрунтовтомлення та ін.). За непродуманої, недостатньо обґрунтованої трансформації великих комплексних господарств в приватні структури, фермерські, акціонерні товариства існує реальна небезпека різкого зниження товарності сільського господарства. Так, обсяги валової продукції сільського господарства значно (до 50%) скоротились порівняно з вісімдесятими роками, знижується родючість ґрунтів, деградують меліоровані землі тощо. Основна причина цих негативних явищ полягає в недостатньому технологічному рівні землеробства.

Це не дозволяє об’єктивно розділити земельні ділянки між селянами за природною родючістю і встановити достовірне оподаткування та закупівлю державою сільськогосподарської продукції, а також системно вирішувати інші проблемні питання землекористування.Проведений нами аналіз щодо перерозподілу земельних масивів на дрібні ділянки (паї) громадянам дозволяє визначити ряд позитивних і негативних еколого-економічних аспектів.

До позитивних можна віднести:

• запровадження оренди земельних часток (паїв);

• створення нових господарств на засадах приватної власності;

• посилення почуття власника - господаря (яке виникає при умовному паюванні);

• почуття власника при створенні сімейних господарств;

• контроль власника земельної ділянки за її використанням в оренді й посилення відповідальності орендаря (при фактичному паюванні);

• орієнтовне визначення ефективності використання земельної ділянки за показниками її бальної чи економічної оцінки.

Таким чином створюється “економічний контроль” за результативністю діяльності власника і орендаря землі.

До негативних відносять наступні аспекти землекористування:

• роздрібнення полів і масивів, що знижує ефективність використання земельних ресурсів;

• порушення організації території існуючих господарств, зокрема сівозмін, посилення змиву ґрунту, деградації земель, зменшення обсягів внесення органічних і мінеральних добрив;

• “фактичне паювання” створює значні труднощі при відведенні земель для несільськогосподарських потреб, зокрема узгодження площі земель з кожним землевласником, а при “умовному паюванні” – з колективним землекористувачем або органом, що представляє інтереси своїх землевласників;

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6  7  8 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат