На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Б. Грінченко

Реферати > Мовознавство > Б. Грінченко

Реферат на тему:

Вступ

Історія будь-якої літературної мови, охоплюючи динаміку літературних норм та стильових різновидів, зосереджує увагу на мовній практиці письменників, культурних діячів, публіцистів тощо.

В історії української літературної мови до сьогодні маловивченою, не завжди об'єктивно оціненою є мовна індивідуальність письменника, перекладача, фольклориста, етнографа, мовознавця-лексикографа, критика і публіциста, педагога Бориса Дмитровича Грінченка (1863–1910).

Природне мовне чуття, наукова інтуїція, уміння точно й образно висловити думку зумовили не лише довіру сучасників при призначенні Б. Грінченка головним редактором першої лексикографічної праці нової української літературної мови, але й високу оцінку його художнього таланту. "Кождий неупереджений мусить признати, – писав 1903 року І. Франко про двотомник письменника, – що вже з огляду на мову, поетичну форму та техніку версифікації ті томи треба вважати великим здобутком української літератури". І. Нечуй-Левицький відзначав: "Борис Дмитрович був чудовий стиліст і писав найчистішою й найкращою мовою у наш час".

Чітка й обґрунтована позиція Б. Грінченка в питаннях національно-мовного розвитку не могла бути прийнята для офіційної радянської науки. Так, наприклад, у "Курсі історії української літературної мови" (Т. 1, 1958 р. ) зауважено: "Б. Грінченко прикривав страшні картини невільницького життя трудящих царської Росії "солодкими" словами і фразами" (с. 291).

Не можна не визнати працю життя Бориса Грінченка – словник у чотирьох томах «Словарь української мови», що до теперішнього часу залишається унікальним. Незважаючи на те, що мова, постійно змінюється цей словник залишається неоціненною працею.

4-томний словник української мови Б. Грінченка.

Не бійтесь заглядати у словник –

Це пишний сад, а не сумне провалля,

Збирайте, як розумний садівник,

Достиглий овоч у Грінченка й Даля.

Максим Рильський

За всю свою історію український правопис не зазнав такого інтенсивного спеціального опрацювання, як за останні 90 років. Досвід наших попередників 20 століття багато в чому нас може навчити.

Виняткову роль у впорядкуванні українського правопису в XX ст. відіграла орфографічна система, що її застосував у «Словарі української мови» (1907–1909 рр. ) Б. Грінченко.

Борис Грінченко відомий у багатьох сферах української науки і культури. Але серед багатьох здобутків Б. Д. Грінченка є праця, яка дозволяє назвати його видатним і навіть унікальним ученим. Це "Словарь української мови" (К. , 1907-1909), створений і відредагований ним протягом двох з половиною років на початку нашого століття (загальний обсяг слів – 68 тисяч) Цей словник має для української науки і культури таке ж значення, як словник В. І. Даля для російської. Словник Лінде для польської, словник Гебауера для чеської.

Історія словника сягає ще часів „Основи”, коли про свій намір надрукувати український словник заявив П. Куліш. Він же повідомив прізвища осіб, які сприяли йому у зборі матеріалу, – Т. Шевченко, М. Костомаров, О. Маркович, М. Номис та інші. Однак, у зв’язку з опублікуванням „Опыта южнорусского словаря” К. Шейковського, П. Куліш припинив цю роботу, а зібрані матеріали потрапили у 1864 році до Києва, де їх почали опрацьовувати літератори і вчені під керівництвом П. Житецького.

З того часу підготовка словника то жвавішала, то затихала, і на кінець ХІХ ст. вже важко було назвати когось з відомих українських діячів, котрі не зробили якогось внеску у формування картотеки: М. Лисенко, М. Драгоманов, В. Антонович, О. Кониський, І. Нечуй-Левицький, Панас Мирний, П. Чубинський. Дедалі ставало зрозуміло, що успіх тут залежатиме від підключення до роботи сильної своєю працьовитістю та посидющістю особистості, патріотично відданої рідній культурі. Відтак вибір випав на Грінченка.

Однак ці матеріали не були систематизовані, точно обліковані. Редакція журналу "Киевская Старина'' у 1902 р. передала їх Б. Грінченкові. Він перевірив і переробив одержаний матеріал за всіма літерами щодо вибору слова, його пояснення, добору й уточнення ілюстративного матеріалу. Потім значно розширив реєстр Словника новими матеріалами народної та літературної мови. Були використані записи самого Б. Грінченка та його дружини Марії Миколаївни. Відповідно до умов, укладених між Грінченком і редакцією „Киевской старины”, словник повинен містити не більше 52 –53 тисяч слів. На це Борис Грінченко зауважив: „Если принять во внимание, что словари других языков заключают в себе каждый слов в несколько раз более, то станет очевидным, что указанная цифра является слишком недостаточной…Представляется рискованным выступать со словарем, столь бедным по сравнению с действительными лексическими запасами языка” „. . . У цьому словарі тільки 52 тисячі слів, а це ж мізерія перед справжніми скарбами нашої мови”.

Грінченку та його дружині Марії Миколаївні, відомої у літературі під псевдонімом Загірня, випало зробити 50650 виписок. Не зупиняла письменника й відмова редакції виділити кошти на виписування слів з книжок – цю роботу, доки він редагував, безкоштовно виконувала Марія Миколаївна. Грінченко додав до словника велику кількість свого матеріалу, а все зроблене до нього піддав ґрунтовному перегляду.

Залучено було ще й матеріали, які зібрали П. Житецький. І. Нечуй-Левицький, Д. Яворницький. Багато часу забрало переведення матеріалів Словника з правопису, що мав назву "ярижка", на український фонетичний правопис.

Словник Б. Грінченка довгий час залишався джерелом існування в українській мові літери Ґ , що незаслужено була вилучена з нашого алфавіту на початку 30-х років і повернена в 90-х.

Словник Б. Грінченка відображає багатство виражальних засобів української мови ХІХ –початку XX століття. Він фіксує народну розмовну і фольклорну мову, дібрану з різноманітних етнографічних джерел земських видань, а також записану з живих уст.

У Словнику зібрана лексика, що широко використовувалася Т. Шевченком. І. Котляревським, М. Коцюбинським, Панасом Мирним, Лесею Українкою та іншими майстрами української словесності. Значною заслугою Грінченка стало й те, що в словнику представлене мовне багатство всієї тогочасної України – як східної, так і західної, що утверджувало ідею омріяної єдності українського народу.

Про це писав сам Борис Дмитрович: "Кращими ж для нашої роботи письменниками ми вважаємо тих, як більш чи менш майстерно володіючи словом, у той ж час черпали свій словесний матеріал безпосередньо з народної мови. До таких відносимо письменників: Котляревського, Гулака-Артемовського, Квітку, Макаровського, Шевченка, М. Вовчка, Г. Барвінок, Симонова і потім П. Куліша, особливо в його творах п'ятидесятих і шістдесятих років" (70-71, т. 1, с. 26).

„З синівською сумлінністю, з дивовижною повнотою у словнику зібрано усе, що на той час вродило квітчасте поле живої української мови. . . Тільки любов здатна була звершити цей подвиг – звершити працю всеосяжну, завдяки якій у фантастичній лексичній щедрості, в багатющому духовному спектрі постало саме життя народу, постало у всьому розмаїтті, в усій достовірності дум і почуттів”.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат