На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Жанрові особливості роману Чарльза Діккенса «Великі сподівання» в літературній критиці

Реферати > Література світова > Жанрові особливості роману Чарльза Діккенса «Великі сподівання» в літературній критиці

Отже, деталізований опис, авантюрність, погрози, божевілля, заплутаність сюжету, кримінальна дійсність та інші риси належать до сенсаційного жанру в романі Чарльза Діккенса «Великі сподівання» і розглядаються Т. Троллопом, С. О. Сушком, А. Бакановим, а також Т. Сільман.

Таким чином, роман «Великі сподівання» не міг би бути сенсаційним, навіть кримінальним, за жанром без цих героїв. Без цих героїв твір втратив би той основний смисл, за для якого Діккенс і потратив свої сили та переживання. Кожна доба народжує таких людей, як Мегвіч, Джеггерс – наче і працьовитих, з ціллю в житті, проте без сенсу існування – вони одинокі. Це є єдиною тенденцією, що змушує нас відійти від сенсаційного жанру. Однак, якщо заглянути глибше, то ці два герої не представляли би сторону кримінальності, якби у них була сім’я, а також маленькі радощі в житті, як, наприклад, у Вемміка: “Wemmick’s house was a little wooden cottage in the midst of plots of garden, and the top of it was it cut out and painted like a battery mounted with guns.” [15; 182].

2.4. Роман-саспенс

Першорядною і, напевне, найсуттєвішою художньою домінантою роману «Великі сподівання» є створення так званого „саспенсу” (О. С. Сушко «Типологічні домінанти і критерії масової літератури в західноєвропейському письменстві ХІХ ст.»). Цей відомий у літературознавстві і стилістиці термін означає навмисну зупинку автора-оповідача у найбільш напружений момент оповіді, і таким чином розв’язка гострого, а доволі часто і сенсаційного, конфлікту і колізії переноситься на сам кінець оповіді (Піп знайомиться з каторжником на кладовищі, який з’явиться в його житті через низку років – ми нічого уже не підозрюємо нічого, просто залишаємо Мегвіча, як чергову сторінку життя Піпа) . Англійська дослідниця Кароліна Левін вбачає провідні функції „оповідної затримки” в романі Діккенса в тому, щоб як збентежити читача, так і надати йому естетичну насолоду (невідомого каторжника переслідують, однак нам і Піпу не відомо, що з ним станеться, взагалі чи виживе він). Левін наголошує на тому, що вікторіанські письменники, такі різні як Діккенс і Патер, вдавалися до затримки оповіді „як стимулу до активних роздумів”. Отже, робить висновок Левін, вікторіанські прозаїки використовували саспенс, щоб кинути виклик загальноприйнятим поглядам і обмеженням упередженої думки. С. О. Сушко наголошує на тому, що затримка розв’язки гострої колізії в романі спонукала читачів зважувати переваги (тобто вірогідність, можливість, бажаність) різних вирішень і, нарешті, критично ставитися до своїх власних припущень про феноменологічне і соціальне оточення. Наративна затримка сприяла радикальному і неупередженому мисленню, для її розбудови Діккенс та інші автори застосовували елементи наукової перевірки гіпотез, раціонального обмірковування – і це перетворювало, начебто, „легке”, читання в „продукування гіпотез і їх перевірку з метою прийти до істини”.

У романі Ч.Діккенса „Великі сподівання” майстерність вживання наративної затримки є однією із найсуттєвіших рис. Саме наративний саспенс надає особливої аури цьому роману, коли в ньому постійно пропонуються вірогідні і навіть переконливо можливі розв’язки, які так ніколи і не реалізуються – загадкова фігура міс Хевішем у ролі благодійниці Піпа і одруження Піпа з Бідді виразно ілюструють, як з допомогою саспенсу Діккенс водночас руйнує як сподівання Піпа, так і читацькі надії: “She had adopted Estella, she had as good as adopted me, and it could not fail to be her intention to bring us together. She reserved it for me to restore the desolate house, admit the sunshine into the dark rooms, set the clocks a-going and the cold hearts a-blazing, tear down the cobwebs, destroy the vermin – in short, do all the shining deeds of the young Knight of romance, and marry the Princess” [15; 203]. До кінця роману розкриваються всі складні сюжетні лінії, котрі пов’язують Піпа з історією Мегвіча через таємний дім міс Хевішем, а також з її вихованкою Естеллою, котра виявляється дочкою Мегвіча.

Наступні риси роману-саспенсу подаються науковцями С. О. Сушком, К. Левін та Дж. Х. Міллером: напруження, конфліктність, збентеження читача, переслідування, затримка оповіді тощо.

Як висновок, можемо додати, що жанр саспенсу є важливим в романі тому, що він додає загадковості, незвіданості, а також зосереджує увагу читача на розгортання подій, він робить свої аналізи щодо вирішення питання, хто опікун Піпа, в чому полягають великі надії головного героя і коли відбувається їхній крах. Це помітно з критики науковців, які по-різному трактують поведінку Піпа, засуджуючи або оправдовуючи його.

2.5. Роман готичний, або роман жахів

Роман готичний, або роман жахів, - «роман, в якому зображено незвичні ситуації, жахи пекла, страхітливі жорстокості, великі таємниці, що перетворюють людину на іграшку надприродних сил. Сформувався в Англіі наприкінці XVIII ст. Творцем готичного роману вважається Г. Волпол, автор «Замку Отранто» (1765)» [6; 595].

«Діккенс вводить читача у світ дитячих фантазій, страхів, надій і бажань, у світ дитячих уявлень та висновків. Саме цим пояснюється те, що окремі події описані, як щось надприродне, незвичайно страшне і таємниче, а часом навіть і фантастичне» [9; 119]. Уже перші сцени роману розігруються на кладовищі, де на могилах батьків героя відбувається зустріч з каторжником: “ At such a time I found out for certain, that this bleak place overgrown with nettles was the churchyard; and that Philip Pirrip, late of this parish… ‘Hold your noise!’ cried a terrible voice, as a man started up from among the graves at the side of the church porch. ‘Keep still, you little devil, or I’ll cut your throat!” [15; 15].

Дійсність обмальована в досить похмурих, майже не в викриваючих тонах, в особливості лондонські епізоди: “So I came into Smithfield; and the shameful place, being all asmear with filth and fat and blood and foam, seemed to stick to me…” [15; 148]. Митець приділяє чільну увагу контрастам світла і темряви (“I followed the candle down, as I followed the candle up, and she stood it in the place where we had found it. Until she opened the side entrance, I had fancied, without thinking about it, that it must necessarily be night-time. The rush of the daylight quite confounded me, and made me feel as if I had been in the candlelight of the strange room many hours.” [15; 63]) , кольору, обсягу, простору і маси. З. Я. Лібман зазначає: «Якщо для Піпа просторове зрушення було цілком обмежене у часі, то для міс Хевішем, яка пройнялася до нього незрозумілим для Піпа співчуттям, час назавжди спинився: посивіло волосся, з’явилися зморшки, що дедалі глибше різьбили її шкіру, а вона залишалася такою ж, якою була напередодні вінчання, коли одержала від свого нареченого листа, де він сповіщав, що одружений з іншою…» [7; 167].

Будинок міс Хевішем оточений загадками: “I had heard of Miss Havisham up town – everybody for miles round had heard of Miss Havisham up town – as an immensely rich and grim lady who lived in a large and dismal house barricaded against robbers, and who led a life of seclusion” [15; 55]. Піпа впускають сюди за особливим запрошенням міс, яку він, простий сільський хлопчик, за незрозумілих причин повинен розважати: “’I sometimes have sick fancies,’ she went on, ‘and I have a sick fancy that I want to see some play. There, there!’ with an impatient movement of the fingers of her right hand; ‘play, play, play!’” [15; 61].

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат