На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Роль статистики в державному регулюванні демографічних проблем

Реферати > Державне регулювання > Роль статистики в державному регулюванні демографічних проблем

Міністерство освіти та науки України

Київський національний економічний університет

Центр магістерської підготовки

Програма «Державна служба»

Дисципліна «Державне управління»

Реферат

з курсу ’’Теорія державного управління’’

на тему: ’’ Роль статистики в державному регулюванні демографічних проблем’’

Підготував:

студентка 1 курсу

магістерської програми «Державна служба»

групи «Адміністративний менеджмент»

Височан Л.П.

Прийняв:

д.е.н., професор Малий І.Й.

Київ – 2010

План

Вступ

1. Загальна характеристика демографічних проблем та досвід їх вирішення державами світу

2. Демографічні реалії в сучасній Україні, причини проблем та можливі шляхи покращення демоситуації.

3. Роль офіційної статистики у вирішенні демографічних проблем

Висновок

Література

Вступ.

Важливою передумовою економічного, інтелектуального, політичного розвитку будь-якої країни є демографічний фактор як самостійна складова фундаменту, на якому тримається суспільство, елемент кореневої системи, що живить усе суспільне дерево. Він відображає в собі взаємозв’язок темпів та пропорцій суспільного розвитку з кількісними та якісними характеристиками населення (його чисельністю, статево-віковою, сімейною структурами, а також з динамікою народжуваності, смертності, міграцій, станом здоров’я, розселенням тощо). Населення є суб’єктом суспільного розвитку, носієм усіх соціальних відносин і відтворюється на розширеній чи звуженій основі.

Світова практика переконує, що демографічні процеси за будь-яких умов потребують регулювання з боку держави. Необхідність управління демографічним розвитком обумовлюється, по-перше, необхідністю задоволення суспільної потреби у відтворенні населення та його розміщення на території в масштабах і пропорціях, які б відповідали перспективам соціально-економічного розвитку; по-друге, тим, що демографічні процеси та їх об’єктивні суспільно-економічні детермінанти пов’язані безпосередньо через сферу суспільної та індивідуальної свідомості, що виявляється в умовах життєдіяльності і впливає на демографічну поведінку людей.

Для прийняття виважених, своєчасних, ефективних та коректних політичних рішень державним органам необхідно володіти точною і достовірною інформацією щодо розвитку суспільних явищ, мати теоретичне та методичне підґрунтя досліджень соціальних та економічних проблем. В Україні завдання збору, опрацювання, аналізу та поширення інформації щодо демографічних явищ та процесів, розроблення та вдосконалення єдиної методології досліджень кількісних та якісних характеристик населення покладено на органи державної статистики.

1. Загальна характеристика демографічних проблем та досвід їх вирішення державами світу

Всі процеси у суспільстві взаємопов’язані: з одного боку демографічні процеси розвиваються під впливом економічних, політичних соціальних та інших процесів, з іншого – демографічні процеси впливають на соціально-економічний розвиток та стан країн і світу в цілому. Наприклад, низький рівень народжуваності призводить до збільшення частки пенсіонерів у суспільстві. Коливання рівня народжуваності через певний проміжок часу проявляються у відповідних (або протилежних) коливаннях рівня зайнятості на ринку праці, злочинності, конкурсі абітурієнтів при вступі у навчальні заклади тощо.

Отже, демографічні проблеми – це сукупність соціально-демографічних проблем сучасності, що зачіпають інтереси всього людства.

Найважливішими проблемами народонаселення, які загрожують украй негативними наслідками є стрімке зростання населення, або демографічний вибух, у країнах, що розвиваються, і загроза депопуляції, або демографічна криза, в економічно розвинених країнах. До демографічних проблем відноситься також неконтрольована урбанізація в країнах, що розвиваються, криза великих міст у деяких розвинених країнах, стихійна внутрішня й зовнішня міграція, яка ускладнює політичні відносини між державами. Кожна країна світу здійснює певні заходи, направлені на подолання проблем народонаселення (демографічну політику).

Демографічна політика – це цілеспрямована діяльність державних органів і інших соціальних інститутів у сфері регулювання процесів відтворення населення, покликана зберігати або змінювати тенденції динаміки чисельності, структури, розселення і якості населення. Вона розглядається як органічна частина соціальної політики, специфічна по своїх цілях і частково по методах їх досягнення, але узгоджена з іншими сферами, такими, як регулювання умов зайнятості і праці, рівня життя та соціального забезпечення населення, освіта, охорона здоров'я тощо.

Ця діяльність має шанс на успіх, коли вона здатна врахувати інтереси обох основних суб’єктів демографічної політики: держави і населення. Ці інтереси не завжди збігаються. Наприклад, інтереси держави традиційно полягали у збільшенні чисельності населення і, отже, – зростанні робочої сили, платників податків, чисельності армії. Водночас вибір сучасної сім’ї – це зменшення кількості дітей, що збільшує можливості для матеріального забезпечення, отримання кращої освіти, ретельнішого виховання кожної дитини. Менший розмір сім’ї створює кращі можливості для жінок брати участь у трудовому та суспільному житті.

Залежно від напрямів демографічної політики визначають три групи країн:

1) країни, які проводять політику обмеження росту населення;

2) країни, демографічна політика яких спрямована на підтримування існуючих темпів приросту населення;

3) країни, які здійснюють політику стимулювання росту населення.

До першої групи належать країни з багаточисленним населенням або його високою щільністю, які мають високі показники природного приросту (Китай, Бангладеш, Індонезія, Пакистан, Малайзія, Непал, Кенія, Нігерія, Мексика та ін.).

Друга група включає країни як з багаточисленним населенням (наприклад, Бразилія), так і малочисленним (Намібія), а також країни, які мають як високий приріст населення (Йорданія, Мозамбік), так і низький (Данія, Японія).

До третьої групи належать країни з низьким (Болгарія, Чехія Німеччина, Греція, Угорщина, Франція та ін.) і з високим приростом населення (Камбоджа, Малі, Лаос, Ірак та ін.).

Для забезпечення інтересів держави в країнах, яким загрожує депопуляція є, принаймні, два шляхи розв’язання проблем.

Перший – стимулювання міграційного поповнення, другий – використання внутрішніх резервів населення, поліпшення його якості: інтелектуального потенціалу, продовження здорового і активного життя, і за рахунок цього – забезпечення більшої його економічної продуктивності.

Міграційні процеси і міграційна політика не є суто демографічними питаннями, оскільки чинниками міграції є економічний розвиток та становище на ринку праці. Проте міграційний рух впливає на зміни демографічного складу населення як країн-донорів, так і країн-реципієнтів. Тому міграційну політику можна розглядати як інструмент демографічної політики. Країнами-реципієнтами, як правило, виступають країни з більш високим ступенем економічного розвитку, які відчувають певний дефіцит робочої сили. Теоретично міграційний рух є тим засобом, який міг би сприяти вирівнюванню ситуації між країнами двох типів демографічного розвитку. Однак на практиці масові міграції призводять до виникнення гострих проблем політичного характеру, пов’язаних з міжетнічними, міжрелігійними, міжкультурними відносинами. Недавній досвід Франції засвідчив, що міграція далеко не є вирішенням демографічних проблем, а навпаки, несе неочікувані наслідки, пов’язані з мовною та загалом культурною ідентичністю народу.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат