На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Походження назви (етимологія) слів \\\"Україна\\\" та \\\"українці\\\"

Реферати > Історія України > Походження назви (етимологія) слів \\\"Україна\\\" та \\\"українці\\\"

Українці не знають звідки походить назва України. Яка етимологія (походження) слів «Україна» та «українець»? Україна – це розумне царство зі санскриту!

Соромно казати, але у нас достеменно невідомо походження назви нашої Батьківщини та самоназви українців. Щоб подолати цей маразм приведу деякі свої знахідки з цього приводу, які були оприлюдненні в книзі “Українська національна ідея”.

Термін «Україна» виводять ще з XII ст., з відомих слів Іпатіївського літопису про те, що 1187 р. після передчасної смерті молодого князя Володимира Переяславського «плакашася по немъ вси Переяславци… о немъ же Украйна много постона». Ніби йдеться тут про граничний край руської держави і під назвою Украйна розуміється сучасна Полтавщина. Через два роки, у 1189 р., називається в літописі терміном Україна інша прикордонна земля – південна Галичина: «Князь Ростислав прийшов в галицьку Оукраину».

На сьогодні існує щонайменше шість розмаїтих тлумачень походження назви України: 1) далека, межова країна; 2) земля, яка лежить далеко від Києва; 3) країна, яка лежить на кордонах слов’янщини або Європи; 4) земля «украяна» плугом і мечем; 5) край, волость; 6) родова країна, уділ[1]. Але всі вони не мають чіткого етимологічного обґрунтування.

Поширене, але поверхове пояснення цього слова зводиться до того, ніби воно означає «земля, що лежить скраю». Таке пояснення було вигідне Росії, мовляв, Україна – край Росії (за російським істориком Миколою Карамзіним (XIX ст.) та його послідовниками). Тобто йшлося про «окраїнне положення в Російській імперії». Сергій Соловйов в «Истории России з древнейших времен» теж говорить: «Причины, почему страны к северу от Понта не могли быть с точностию исследованы, приводит Страбон: по Танаису (Дону), говорит он, мало что можно узнать выше устьев по причине холода и бедности страны; туземцы, народы кочевые, питающиеся молоком и мясом, могут сносить неприязненный климат, но иностранцы не в состоянии; притом туземцы необщительны, свирепы и дики, не пускают к себе иностранцев. Вот почему и для римлян эта страна оставалась украйною мира, которую покинули люди и боги»[2]. Канадський професор Орест Субтельний, автор англомовної історії України, підхоплює це тлумачення терміна, стверджуючи, що Україна – це таки «земля скраю», але вже не Росії, а Європи. Але українською така земля зветься «окраїною», «околицею», а не «україною». Крім того, слово «Україна» вперше оприлюднене тоді, коли Росії ще не було, а Москва заснована лише у 1147 році. І зовсім нелогічно свою країну називати окраїною невідомо чого. Чия це окраїна? Наприклад, назва такої азійської країни як Бутан походить від тибетського «Bod» + «anta» – «окраїна Тибету». Україна не може бути своєю окраїною. Зауважу, що в жарті, що назва України походить від окраїни є частка правди, про яку я скажу наприкінці аналізу.

Ситуація із походженням назви України мені дуже нагадує ситуацію із походженням назви Канарських островів. Більшість людей вважає, що їхня назва походить від пташки під назвою канарейка. Але існує думка, що назва Канарських островів походить від тюленя. Латинська назва островів Insukaria Canaria ніби означає Острів тюленів.

Але у Вікіпедії[3] сказано, що Канари (Канарські острови́) — (ісп. Islas Canarias, буквально — собачі острови, від лат. canis — собака: за словами давньоримського вченого Плінія Старшого, на одному з цих островів водилися великі собаки). Від цього ж слова йдуть канікули, каналія. Крім того ця версія підтверджується тим, що на гербу та прапорі Канар зображені по 2 собаки.

(Прапор Канар)

(Герб Канар)

Цікаво також те, що прапор Канар жовто-блакитно-білий, але смуги на ньому розміщено вертикально. Але однозначно назва Канар не походить від канарейок. Навпаки, канарейки отримали назву від Канар, це їхня батьківщина.

Іноді можна зустріти тлумачення слова «Пакистан» як «країна бідних». Я не вірю, що так люди назвали свою країну, насправді це з урду – «чиста країна». С. Шелухін у праці «Україна – назва нашої землі з найдавніших часів» говорить: «В старих пам’ятках, наприклад, в Іпатіївському літопису, Татарському літопису, Пересопницькому Євангелії 1556 року, у географів XVI ст. «Україна» не вживається в значенні пограниччя, окраїни. Тут це окрема земля, область, «страна» з своїми межами. Пограниччями й окраїнами»[4].

Є таке українське слово «украяти» – одрізати від цілого шмат, який після цього стає окремим, самостійним предметом зі своїми краями, межами, кінцями – з своїми окраїнами. Слово «Україна», очевидно, означає ділянку землі, яку одрізано (вкраяно, украяно) з цілого і яка після цього стає окремим цілим і має самостійне значення. Є окремим світом. Ми й сьогодні вживаємо слово «країна», утворене від слова «краяти», як загальну назву відокремлених від цілого земель. Первісне значення слова «край» – місцина на межі держави, а тепер воно означає велику за розміром територію. Була у Боснії та Герцеговині самопроголошена Сербська Країна, Росія має Алтайский, Забайкальский, Камчатский, Краснодарский, Красноярский, Пермский, Приморский, Ставропольский та Хабаровский краї. І не всі вони розташовані на околицях (окраїнах) Росії А називаються краями тому, що більші за області, але не можуть називатися автономними республіками, оскільки там в основному живуть росіяни, а не національні меншини.

Слово «Україна» оприлюднене в письмових джерелах в період удільного роздроблення Київської Русі на князівства. Але цей поділ не був хаотичним. Краяли (по-сучасному – проводили адміністративно-територіальну реформу після з’їзду в Любечі у 1097 році) так, щоб мати достатньо землі, води, міст, людей тощо, тобто бути самозабезпеченими основними ресурсами. Тому «Україна» досі є синонімом слова «князівство», точніше «суверенне князівство», на зразок сучасного Ліхтенштейну. Сьогодні при вживанні понять Західна Україна та Східна Україна вважається, що ці краї є самозабезпеченими. Це підтверджує й українське слово «вкрай», «украй», тобто дуже, повно, вдосталь.

За А. Русанівським, назва Україна означає «внутрішня земля», «земля, населена своїм народом». На таку думку наводить перша фіксація цього слова в Іпатіївському літописі «плакашася по нем (переяславським князем Володимиром Глібовичем) вси переяславци, о нем же Оукраина много постона». Ідеться тут не про якусь «окраїну», «околицю», а про переяславців – найближчих земляків Володимира Глібовича і про всю країну. Іншими словами, Україна – «внутрішня земля; земля, населена своїм народом».[5] С. Макарчук посилається на Пересопницьке євангеліє, де слово «Оукраина» перекладається словом «страна» і категорично стверджує: «Виведення багатьма польськими, російськими, а також українськими авторами походження етнотопоніма «Україна» від слів «Оукраїна», «край» у розумінні пограниччя, кінця якоїсь землі і таке інше вступає в глибоку суперечність з національною психологією українського народу».[6]

Перейти на сторінку номер: 1  2  3 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат