На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Стилі правничої лінгвістики

Реферати > Мовознавство > Стилі правничої лінгвістики

ФУНКЦІОНАЛЬНІ СТИЛІ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ.

ЗАКОНОДАВЧА СТИЛІСТИКА

1. Поняття функціонального стилю.

2. Стилістична диференціація СУЛМ.

3. Законодавча стилістика, її наукові засади.

1. Поняття функціонального стилю

Слово стиль широко вживається в сучасному мовленні: стиль роботи, сучасний стиль, стиль керівництва, готичний стиль, архітектурний стиль, молодіжний стиль тощо. Походить воно від лат. stilus, stylus – "гостра паличка для письма", якою користувалися в Давньому Римі та в часи середньовіччя; також це манера письма. У мовознавстві терміном стиль називають різновид мови, що традиційно закріплений у певному суспільстві за однією з найбільш загальних сфер соціального життя.

У мовознавстві слово стиль вживається в двох значеннях:

1) власне стиль (штиль) - різновид мови, закріплений у суспільстві традицією за однією з найбільш загальних сфер суспільного життя і частково відрізняється від інших різновидів лексикою, граматикою, фонетикою. Він є засобом передання ставлення мовця до своєї мови з допомогою трьох стилів мови: нейтрального, високого (або книжного), низького (або фамільярно-розмовного);

2) функціональний стиль – історично сформована і суспільно усвідомлена система мовних засобів, використовуваних у певній сфері спілкування, що часто співвідносяться з певною сферою професійної діяльності.

Критерії визначення стилів української мови:

- Сфера поширення (наприклад, наука, політика чи право),

- Призначення (інформувати, вплинути (імперативний, навіювання)

- Систему мовних засобів

- Підстилі.

- Жанри реалізації.

- Форма мовлення – усна чи писемна. На основі цього розмовно-побутовий стиль, реалізуючись в усній формі мовлення, протиставляється чотирьом писемним (книжним) – офіційно-діловому, науковому, публіцистичному та художньому.

2. Стилістична диференціація СУЛМ

Враховуючи сферу поширення, призначення, систему мовних засобів традиційно у сучасному мовознавстві виділяють 7 функціональних стилів: науковий, публіцистичний, офіційно-діловий, художній, розмовно-побутовий; епістолярний, конфесійний.

Науковий стиль обслуговує науку й освіту.

Основне призначення стилю – повідомлення про результати досліджень, доведення теорій, обґрунтування гіпотез і класифікацій, роз’яснення явищ, систематизація знань.

Основними ознаками стилю є: зрозумілість, об’єктивність, логічна послідовність, однозначність, точність, лаконічність, переконливість, повнота інформації, аргументація, доказовість викладу, наявність висновків.

Основні мовні засоби наукового стилю:

- велика кількість термінів і слів з абстрактним значенням (кодифікація, обвинувачення, правоздатність, юридична техніка);

- відсутність емоційно-експресивних засобів;

- вживання усталених словосполучень: існує думка; виходячи з…; має характер тощо);

- використання абревіатур і складноскорочених слів;

- застосування цитат, посилань;

- вживання слів у прямому значенні;

- застосування складних речень і складного синтаксичного цілого, що підкреслює книжний характер стилю;

- відсутність особового займенника Я; часте вживання вказівних займенників цей, такий і займенникових слів відомий, відповідний, даний;

- використання типових сполучників і відносних слів після того, як; залежно від того, що; внаслідок того, що; відповідно до того.

Мовні особливості наукового стилю пояснюються призначенням наукових текстів: вони несуть об’єктивну інформацію про людину, суспільство тощо.

Науковий стиль має такі підстилі:

- власне науковий (нова інформація, призначена для фахівців певної галузі науки) втілюється в таких жанрах текстів, як монографія, наукова стаття, наукова доповідь, наукове повідомлення, тези;

- науково-популярний (у ньому наукові дані викладаються для нефахівців; втілюється в таких жанрах текстів, як книги, статті в неспеціальних журналах);

- науково-навчальний (забезпечує навчальний процес, де наукова інформація використовується з навчальною метою; жанри підстилю: підручники, посібники, лекції, бесіди тощо).

Офіційно-діловий стиль — це різновид літературної мови, який обслуговує сферу офіційно-ділових стосунків.

Офіційно-діловий стиль обслуговує офіційні й надзвичайно важливі сфери людських взаємин: відносини між державною владою і населенням, між країнами, між підприємствами, установами й організаціями, між особистістю і суспільством. Фактично від народження і до смерті людин знаходиться в сфері дії офіційно-ділової мови.

Офіційно-діловому стилю властиві такі ознаки:

1) офіційність - строгість викладу; слова вживаються звичайно у своїх прямих значеннях; образність, як правило, відсутня, тропи використовуються дуже рідко;

2) точність (однозначність) - зміст, що виражається офіційно-діловим стилем, з огляду на його величезну важливість, повинний виключати всяку двозначність, усякі різночитання;

3) ясність (доступність),

4) лаконічність,

5) конкретність,

6) чіткість,

7) змістова повнота й об'єктивність викла­ду,

8) стандартизація, наприклад, у розмові можна сказати: "Із сьогоднішнього дня я у відпустці". У заяві ж потрібно написати: "Прошу вважати мене таким, що перебуває у відпустці з такого числа".

9) безособовістю (офіційно-ділова мова уникає конкретного й особистого).

Функціонально-стилістичні норми ОДС:

1. Відсутність слів і фразеологізмів просторічно-розмовного й емоційно-експресивного забарвлення.

2. Використання терміни відповідно до тематики і змісту службових документів. У першу чергу — це терміни юридичні, дипломатичні і бухгалтерські (імпорт, контракт, прострочення, надбавка, пропозиція, попит і т.п.).

3. Нетермінологічні канцеляризми, що вживаються переважно в адміністративно-канцелярській мові (належний, вищевказаний, підписаний нижче, перепроваджується, дійсний (цей) і т.п.).

4. Імена іменники - назви людей за ознакою, обумовленою якою-небудь дією або відношенням (квартиронаймач, свідок, наймач, позивач, відповідач і т.п.).

5. Іменники, що позначають посади і звання, вживаються в діловій мові тільки у формі чоловічого роду (свідок Федорова, працівник міліції Савельєва, професор Ємельянова і т.п.).

6. Віддієслівні іменники. Серед них особливе місце займають іменники з префіксом не (невиконання, неперебування, невиконання, недотримання, невизнання і т.п.).

7. Стійкі словосполучення атрибутивно-іменникового типу із забарвленням офіційно-ділового стилю (одноразова допомога, вищі органи, установлений порядок, попередній розгляд і т.п.).

8. "Розщеплені" присудки (зробити реконструкцію, провести розслідування і т.п.) на відміну від рівнозначних їм дієслівних форм (допомогти, реконструювати, розслідувати і т.п.).

9. Ствердження через заперечення, у яких адресат санкціонує адміністративні дії. Ініціатива цих дій виходить не від адресата (Міністерство не заперечує ., Колегія не відхиляє ., Учена рада не відкидає . і т.п.).

Перейти на сторінку номер: 1  2  3 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат