На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Науковий стиль правничої лінгвістики

Реферати > Мовознавство > Науковий стиль правничої лінгвістики

ОСОБЛИВОСТІ НАУКОВОГО СТИЛЮ У ПРАВНИЧІЙ НАУЦІ

1. Основні риси наукового стилю української мови.

Структурування наукової роботи.

Лексичні та фразеологічні особливості наукових текстів.

Морфологічна структура наукового тексту.

Основні риси синтаксису наукового тексту.

Цитування в науковій роботі

2. Мовні вимоги до наукових і кваліфікаційних робіт.

2.1. Наукова стаття.

2.2. Дипломна, магістерська робота.

1. Основні риси наукового стилю української мови.

Науковий стиль – один з функціональних стилів кодифікованої літературної мови. Обслуговує науку й освіту.

Основне призначення стилю – повідомлення про результати досліджень, доведення теорій, обґрунтування гіпотез і класифікацій, роз’яснення явищ, систематизація знань.

Наукові роботи повинні відповідати вимогам ДСТУ 3008-95. ДОКУМЕНТАЦІЯ. ЗВІТИ У СФЕРІ НАУКИ І ТЕХНІКИ. Структура і правила оформлення.

1.1. Структурування наукової роботи.

Титульний аркуш

  • найменування наукової організації або вищого навчального закладу, де виконана дисертація;
  • прізвище, ім'я, по батькові автора; індекс УДК; назву дисертації;

· шифр і найменування спеціальності; науковий ступінь, на який претендує здобувач; науковий ступінь, вчене звання, прізвище, ім'я, по батькові наукового керівника і (або) консультанта; місто і рік.

На титульному аркуші дисертації обов'язково зазначається “На правах рукопису” та гриф обмеження розповсюдження відомостей (за необхідності).

Композиційно будь-який науковий твір, незалежно від галузі науки і жанру, містить дві взаємозалежні частини - описову (оглядову) і основну.

В описовій (оглядової) частині відображається хід наукового дослідження, при цьому у вступі дається обґрунтування актуальності наукового дослідження, формулюється предмет і обраний метод дослідження, викладається історія питання (якщо потрібно) і очікуваний результат.

В основній частині наукового твору висвітлюються методика і техніка дослідження, досягнутий результат.

Усі матеріали, що не є суттєво важливими для розуміння проблеми, виносяться в додаток.

Вибір композиції наукового твору, її деталізація залежать від виду розв'язуваного наукового завдання, обраного методу дослідження, галузі науки, жанру, традицій, індивідуального стилю автора і т.п.

1.2. Лексичні особливості наукового тексту

1. Домінує абстрактна, стилістично нейтральна лексика.

2. Перевагу має українська не термінологічна лексика, напр.: на фоні подій, вплинули фактори.

3. Запобігання русизмам: Новизна дослідження полягає у наступних положеннях; Доведення тезису про необхідність усунення прогалин; попередження злочинів; У той же час як минула, так і теперішня практика свідчать про те, що; Авторська трактовка вчення; в межах однієї наукової області; угони автотранспортних засобів; Багаточисленні прояви; виховання в учбових закладах.

4. Неправильне використання слів-паронімів: Цей недолік у роботі органів юстиції обумовлений, зокрема, недосконалістю кримінального законодавства; Мета і задачі дослідження; часто приводить до вчинення правопорушень; серйозні нестачі системи.

5. Дотримання фразеологічних норм наукового мовлення (неприпустимість дослівного перекладу фразеологізмів і вживання емоційно забарвлених): Перший підрозділ представляє собою розгорнутий аналіз; підняте питання; сприяють скоєнню правопорушень; Співробітники інституту приймали активну участь у виконанні наукових досліджень; поклало початок участі співробітників (давати початок).

1.3. Морфологічна структура наукового тексту

1. Потрібно віддавати перевагу природному для української мови дієслівному способові позначання дії (процесів) перед іменниковим, традиційним для російського офіційно-ділового та наукового стилів, напр.:

требует принятия решительных мер

 

потребує вжити рішучих заходів

учиться игре на скрипке

 

учитися грати на скрипці

2. Особливості вживання мовних конструкцій “дієслово + віддієслівний іменник”.

Використовувати як паралельні з домінуванням двоскладних конструкцій

здійснювати гармонізацію

гармонізувати

здійснювати контроль

контролювати

Невдалі форми, яких слід уникати

забезпечувати безпеку

убезпечувати

займатися досліджуванням

досліджувати

3. Безособову форму дієслова на ‑но, ‑то, відповідно до її прямої призначеності, треба вживати лише в безособових реченнях

Потрібно використовувати безособову форму викладання тексту стандарту, яка не потребує означення виконавця дії, а лише наголошує на події, що відбулася, наприклад: застосовано метод, зазначено у настанові тощо. Хибна така фраза: фахівцем винайдено новий метод дослідження – бо в цьому реченні є виконавець дії – фахівець і це слово стоїть у орудному відмінку. Правильно писати так: фахівець винайшов новий метод досліджування.

4. Віддієслівні іменники, що означають дію, потрібно вживати тільки в однині

Оскільки такі іменники є узагальнена назва дії як багаторазової, так і повторю­ваної, невизначеної ні за кількістю циклів, ні за обсягом, ні за тривалістю, їх треба вживати тільки в однині,наприклад,

Неправильно

Правильно

прилади для вимірювань

прилади для вимірювання

засоби нарізувань

засоби нарізування

для багаторазових згинань

для багаторазового згинання

5. Потрібно правильно вживати віддієслівні іменники із суфіксом –к(а)

Згідно з рекомендаціями [6; 12] та вимогами [4, п. Г.9.9] віддієслівні іменники із суфіксом ‑к(а) можна вживати лише на позначення наслідків події, об'єктів, суб'єктів, але їх не можна вживати на позначення дії чи події, наприклад:

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат