На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Адміністративне судочинство: концептуальні підходи українських вчених періоду незалежності України

Реферати > Правознавство > Адміністративне судочинство: концептуальні підходи українських вчених періоду незалежності України

Отже, адміністративне судочинство слід визначити як систему принципів та адміністративно-процесуальних норм, які зумовлюють і регламентують порядок розгляду судом справ щодо публічно-правових спорів, котрі виникають у сфері адміністративно-правових відносин між суб’єктами права (фізичні та юридичні особи) у сфері здійснення владних управлінських функцій. З цього випливає, що сучасне адміністративне судочинство стає, у певному розумінні, важливою формою захисту публічних прав та свобод людини і громадянина, а також законних інтересів публічних осіб. Таким чином, законодавець з прийняттям КАС відкрив шлях становленню нового процесуального судочинства у сфері судового контролю за публічним управлінням, втілюючи в життя пріоритет конституційних гарантій захисту прав і свобод людини і громадянина.

Адміністративний процес згідно з визначенням, яке міститься у п. 5 ст. 3 Кодексу, становлять правовідносини, що складаються під час здійснення адміністративного судочинства. Однак, на думку проф. Селіванова А.О., через це не дуже вдале з правової точки зору формулювання обмежується простір для науково-практичної перспективи щодо формування складної концепції адміністративного процесу, зважаючи на значний нормативний обсяг регулювання у майбутньому адміністративно-правових (публічних) відносин.

Перший висновок, який одразу слід зробити, з’ясовуючи сутність адміністративного судочинства, це позбавлення його деліктної складової, коли юрисдикційна діяльність з метою застосування заходів примусу до фізичних або юридичних осіб (точка зору I.П. Голосніченка) при вирішенні індивідуально-конкретних справ не належить до його компетенції, оскільки може здійснюватись, як правило, чисельним складом уповноважених на це посадових осіб[11].

Другий висновок, який спонукає до запровадження адміністративної юстиції, стосується підвищення ефективності правосуддя, коли можна оскаржити до суду всі рішення (нормативно-правові акти чи правові акти індивідуальної дії), дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень (органів влади і місцевого самоврядування та їх посадових осіб), що дає впевненість громадянам та юридичним особам, що їхні права і свободи, можливості у сфері здійснення повноважень, права економічного і соціального характеру, виборчі права та інші можна захистити в суді. Отже, у сфері виконавчо-розпорядчої діяльності (державного управління) захист законних прав та інтересів здійснює судова влада, яка є кінцевою інстанцією у вирішенні спорів про право.

Третій висновок стосується нових можливостей, які надає адміністративна юстиція у забезпеченні доступу до правосуддя громадянам, які отримали процесуальну можливість звертатися за захистом своїх прав до суду як кінцевої ланки у застосуванні впливу на бюрократію. Але саме в цьому може бути небезпека, якщо неефективність роботи суду блокуватиме проведення адміністративної реформи і боротьбу з адміністративним свавіллям (корупція, адміністративні перепони тощо). Якщо таке станеться в адміністративному судочинстві, то це негативно позначиться на довірі до органів правосуддя, що гальмуватиме розвиток позитивних суспільних відносин. Коли ж адміністративна юстиція швидко подолає шлях до свого становлення, це дасть змогу державі забезпечити правову, конституційну безпеку громадянам, суспільству і державі, оскільки спори з органами влади вирішуватимуть з позицій верховенства права, що усуває соціальну базу для виникнення конфліктів, протистоянь, непокори людей владі. Отже, відомий постулат про те, що без належної, чесної адміністративної юстиції влада легко перетворюється у деспотію, нині все ще актуальний[12].

Запровадження адміністративного судочинства викликає появу нових поглядів на теорію адміністративного процесу, що зумовлено загальними тенденціями у розвитку управлінської правової системи, а це стосується і розвитку системи правових галузей. У цьому сенсі можна лише підкреслити, що за останні 15 років активно і доволі успішно провадиться обговорення в Україні, а особливо в Росії, щодо проблем формування в правових системах нових галузевих інституцій (галузей і підгалузей права). Однак практика засвідчила, що до числа найактуальніших проблем теорії правових інституцій належить, насамперед, теорія юридичного процесу, його розуміння відповідно до рис та характеристики, структурної побудови та основних видів.

Якщо проаналізувати структурну будову нового КАС, то можна впевнено стверджувати, що з його появою розпочинається стадія принципового оновлення і змін всього процесуального законодавства.

Щодо адміністративного судочинства, то слід уважно проаналізувати і виокремити його головну спрямованість, що полягає не у вирішенні правоохоронних і процедурних завдань, а має судову правозахисну сутність адміністративного судочинства в структурі адміністративного процесу. Це дає можливість визначити його спеціальне призначення — процесуально-контрольна діяльність судів у сфері публічної влади. Російські вчені, зокрема, Ю.М. Старилов, схиляються саме до такої точки зору, відмічаючи, що на інститут адміністративного процесу необхідно зважати, як на адміністративне судочинство (адміністративну юстицію). Таким чином, судова влада, беручи до уваги конституційний принцип розподілу влад, існує у своїй процесуальній формі, коли здійснюється юридичний процес.

При цьому різні за предметом розгляду спори (цивільні, кримінальні, справи про адміністративну відповідальність) безпосередньо пов’язані з юридичним процесом: цивільним, кримінальним, адміністративним провадженням, що безпосередньо стосується судочинства. Водночас саме адміністративне судочинство у сфері публічного управління залишалося без законодавчого регулювання і за його відсутності громадяни змушені були звертатися до відповідних норм (глави 31, 31-А ЦПК у редакції 2004 р.), оспорюючи дії чи бездіяльність та акти органів виконавчої влади і місцевого самоврядування, їх посадових осіб. Більше того, до адміністративного процесу з невідомих причин належало дисциплінарне провадження, що жодним чином не можна пояснити з позицій правосуддя у сфері публічного управління.

На погляд проф. Селіванова А.О., вагомою обставиною, що стосується діяльності суб’єктів владних повноважень, які діють в сфері публічного управління, є врахування специфіки адміністративного судочинства. Предметом спору є рішення, дії чи бездіяльність органу публічної влади, тому важливо було б встановити, що як відповідач (сторона) у справі може залучатися судом не тільки певний державний орган або його посадова особа, а й Україна як держава загалом. Це випливає і з практики Європейського суду з прав людини. За нинішніх умов це цілком можливо, оскільки у вітчизняному судочинстві передбачено предметну підсудність у спорах, пов’язаних із порушенням виборчих прав громадян, правом на участь у референдумі, надання громадянства і виду на проживання, у спорах про визнання громадянина інвалідом, учасником бойових дій на захист Вітчизни, про надання пенсійних пільг, вилучення майна для державних потреб тощо.

Можна констатувати, що поява адміністративної юстиції у вигляді судів (суддів), апеляційної інстанції та Вищого адміністративного суду України забезпечена правилами адміністративного судочинства і цей вид судового контролю за публічною владою вже певним чином розвивається. Проте однією з основних проблем у цьому процесі є формування судового корпусу із авторитетних, незалежних від влади суддів, які б мали спеціальні знання, належну теоретичну і практичну підготовку в сфері застосування закону при вирішенні спорів, пов’язаних з адміністративно-правовими відносинами. Спеціалізований адміністративний суд — це вимога життя щодо існування окремої судової ланки.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат