На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Поняття про знаки, їх класифікація

Реферати > Діловодство > Поняття про знаки, їх класифікація

Тут необхідно зауважити, що, говорячи про смисл зна­ка, ми маємо на увазі інформацію про предмет, завдяки якій ми однозначно виділяємо предмет і відрізняємо йо­го від інших предметів. Тобто не будь-яка інформація про предмет може відігравати роль смислу. Таку інформацію називають прямим смислом.

Прямий смисл слів і словосполучень необхідно відрізня­ти від переносного та етимологічного (буквального).

Переносний смисл слова вказує лише на подібність одних об'єктів до інших. Наприклад, для характеристики нафти застосовують вираз «чорне золото». Етимологічний смисл слова вказує на буквальне походження слова. На­приклад, «біографія» — буквально означає «опис життя».

Знакам і знаковим системам притаманні різні відно­шення.

По-перше, це відношення між знаками у знаковій си­стемі, яке називається синтаксичним (від грецького sіпtахіs — складання, побудова, порядок).

По-друге, між знаком та об'єктом і знаковою систе­мою об'єктів існує відношення, яке називається семан­тичним (від грецького sеmantikоs — позначуваний).

По-третє, між суб'єктом, який використовує знакову систему, і самою знаковою системою має місце відно­шення, яке називають прагматичним (від грецького ргаgmаtісиs — практичний).

Синтаксичні, семантичні та прагматичні відношен­ня називають семіотичними відношеннями.

У XIX ст. американський філософ і логік Чарльз Пірс засновує спеціальну науку про знаки — семіотику, яка ви­вчає властивості семіотичних відношень (семіотичні вла­стивості) і дає методологію побудови знакових систем.

Семіотика як теорія знакових систем має три роз­діли:

— синтаксис,

— семантику

— прагматику.

Синтаксисом називають розділ семіотики, який вивчає синтаксичні відношення. На перший погляд здається, що таке визначення синтаксису є тавтологічним. Насправді ж це не так. Мається на увазі ось що. Синтакси­сом називають і синтаксис знакової системи (синтаксичні відношення або правила, що визначають ці відношення), і синтаксис як науку про синтаксис знакової системи. В останньому випадку доцільніше було б вживати термін «синтактика». Але практично до цього терміна зверта­ються рідко, оскільки з контексту завжди видно, про який синтакс йдеться.

При синтаксичному аналізі знакової системи абст­рагуються від смислу і значення знаків.

Семантика як розділ семіотики вивчає властивості семантичних відношень. Зрозуміло, що термін «семан­тика» також має два смисли: ним позначають і семантич­ні відношення знакової системи і науку про семантичні відношення знакової системи. Розрізнити смисли цього тер­міна в кожному конкретному випадку допомагає контекст.

Сема́нтика мовна (давніше семасіологія), розділ мовознавства, пов'язаний з лексикологією; вивчає значення (теж у діяхронному, іст. перекрої) слів і їх складових частин, словосполук і фразеологізмів. Слово походить від грецького слова σημαντικός (семантікос), "значимий",з σημαίνω (семаіно), "значити, вказувати" та також від σήμα (сема), "знак, позначка, символ".

Походить від семантики пов`язаної з визначенням символізму знаків (символи, зображення, ієрогліфи, клинописні знаки, кодові знаки та символьні зображення в астрономії, правилах дорожнього руху, значки в інтернеті).

Слова за звуковою формою і взаємопов'язанням значеннєвих піль поділяються на полісемні (ручка, гатити) й моносемні (кисень — в узагальненому чи словниковому й конкретному вживанні); виділяються гомоніми (омоніми) (пара), пароніми (рибалка, рибак), антоніми (білий, чорний) й синоніми (блакитний, голубий), за емоційним забарвленням на чуттєвоневтральні з номінативно-комунікативною функцією (назви конкретних речей: побутовізми, технічні професіоналізми й наукові термінологізми та абстрактизми — димар, шило, вуглець, доброта) й чуттєво-забарвлені, що виявляють ще й ставлення мовця до називаної речі чи дії (пейоративізми, в тому числі аротизми й сленґізми — ножище, ходуля, куля, каліка 'нога', пестливі — ніж(еч)ка, евфемізми й табуїзми — нічний метелик, дівчина легких звичаїв 'повія', лихий 'чорт' урочисті й поетизми — правиця, десниця, рам'я 'рука', що за походженням можуть бути спершу історичними — архаїзми й неологізми — чи географічними алотопізмами — етранжизми, діалектизми). Їх функційне застосування вивчає стилістика. Систематичного викладу української семантики нема.

Питання семантики переважно висвітлювалися в працях нормативно-стилістичного характеру і в працях про мову окремих письменників або жанрів (М. Левицький, Іван Огієнко, В. Сімович, М. Сулима, М. Гладкий, І. Троян, Б. Ткаченко, В. Ващенко, І. Чередниченко, І. Білодід, Алла Коваль та ін.). Матеріали з семантики окремих слів і груп слів містили журнали, насамперед «Рідна мова» (ред. Іван Огієнко, 1933-1939) і «Питання мовної культури» (редактор М. Жовтобрюх, потім Й. Багмут, пізніше Віталій Русанівський, 1967 і далі; від 1971 п. н. «Рідне слово»).

І, нарешті, прагматика ( грец. pragma: справа, дія) – розділ семіотики, що висвітлює стосунки між учасниками комунікації, адресантом та адресатом, мовцем і слухачем, відмінний від семантики, яка вивчає відношення означника до означуваного, та синтактики, що досліджує зв’язки між знаками.

Прагматика стала методом філософії мови, відмежовується від широкого розуміння тексту, тлумачить його як механізм спілкування та риторичного структурування у відповідному, зокрема художньому, контексті.

Синтаксис, семантика, прагматика як розділи семіотики розробляють спеціальний інструментарій дослідження зна­кових систем. Зважаючи на цей інструментарій, визнача­ють три рівні семіотичного аналізу знакових систем:

— синтаксичний,

— семантичний,

— прагматичний.

На синтаксичному рівні аналізу досліджують знаки самі по собі, тобто визначають принципи побудови знаків.

Семантичний рівень аналізу розкриває принципи співвідношення знака і значення.

Прагматичний рівень аналізу висвітлює відношення між знаковою системою та її носієм.

Виділення трьох рівнів аналізу мови обумовлено насам­перед тим, що мова розглядається як засіб, інструмент спілкування. Саме з тлумачення мови як інструменту спілкування випливає, що будь-який акт спілкування передбачає:

а) відношення, які існують всере­дині цієї системи. Іншими словами, тут спілкування роз­глядається як звичайна маніпуляція знаками, що обумов­лена їх структурними властивостями та відношеннями.

б) систему явищ, до яких відносяться фрагменти мо­ви. Ці явища знаходяться за межами мови і складають позалінгвістичну дійсність;

в) системи, між якими відбувається спілкування, їх називають комунікантами або інтерпретаторами.

Кожний із рівнів семіотичного аналізу розглядається як певна абстракція від реального процесу спілкування, де вони (рівні) виступають в єдності.

У цьому розумінні на синтаксичному рівні беремо до уваги лише систему Семантичний рівень аналізу визначається як система а), до якої додали систему в). Але це не просто система а), тобто чисті знаки, а знаки, пов'язані (або можуть бути пов'язані) з певними типами значень. Тут предметна сто­рона знака виступає на передній план, є визначальною. Власне знаку надається другорядна роль. Певний об'єкт визначається знаком лише тому, що він може фіксувати певний зміст.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат