На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Державна мова – мова професійного спілкування

Реферати > Мовознавство > Державна мова – мова професійного спілкування

довідково-інформаційні (акти, відгуки, висновки, довідки, службові записки (доповідні і пояснювальні), запрошення (повідомлення), звіти, оголошення, плани, протоколи, витяги з протоколів, службові листи, списки, переліки);

документи з кадрово-контрактних питань (автобіографії, заяви, контракти, угоди);

особисті офіційні (характеристики, доручення, розписки, списки).

Вимоги до укладання і оформлення документів:

ü не суперечити чинному законодавству держави, нормам юридичного та адміністративного права;

ü видаватися лише відповідними повноважними органами або службовими особами згідно з їх компетенцією;

ü відповідати своєму призначенню, назві та укладатися за відповідною формою;

ü бути достовірними, переконливими;

ü бути належним чином відредагованими (грамотними) й оформленими, розбірливими та охайними.

Отже, укладач документів обмежений щодо форми та способу викладу певними правилами і мусить дотримуватися стандартів. Усі ділові папери поділяються за ступенем стандартизації на:

1) документи з низьким ступенем стандартизації, спосіб викладення тексту яких залежить від конкретної ситуації, що спричинила їх укладання (автобіографія, доручення, звіт, характеристика);

2) документи, у яких для зручності й пришвидшення їх укладання та обробки їх частину даних готують друкарським способом заздалегідь. Укладачеві треба лише підкреслити потрібне чи викреслити непотрібне (акт про обстеження матеріального стану, довідки, перепустки тощо);

3) документи з високим ступенем стандартизації, які мають точні стандарти, у яких передбачено не лише формуляр, вид і розмір шрифту, а навіть словосполучення, якими має послуговуватися той, хто заповняє бланк (свідоцтво про народження (шлюб), атестат чи диплом про освіту, паспорт тощо).

Бланк – це друкована стандартна форма документа з відтвореною на ньому постійною інформацією, місця для змінної інформації заповнюються власноручно.

3. Реквізити ділових паперів

Реквізити – це сукупність формальних елементів у складі документа, відсутність яких позбавляє документ юридичної сили.

До основних реквізитів належать:

дата (обов’язковий реквізит для всіх документів, оформляється арабськими цифрами в одному рядку в такій послідовності: день місяця, місяць, рік);

індекс документа (дозволяє забезпечити оперативний довідково-інформаційний пошук та обробку документа; складається з трьох пар арабських цифр, що означають: шифр структурного підрозділу автора документа, номер справи, де зберігається копія вихідного документа, порядковий реєстраційний номер документа за журналом обліку вхідних документів канцелярії);

назва документа;

заголовок до тексту відображає основну ідею документа;

адресат (кожен його елемент пишеться з нового рядка без перенесень);

гриф затвердження (слово Затверджую, повна назва посади, особистий підпис із розшифруванням та дата затвердження);

резолюція (в ній фіксується вказівка керівника щодо виконання документа: До виконання; До друку; До відома);

віза (складається із назви посади службової особи, підпису та його розшифрування, однозначного рішення, дати візування);

текст (де відображається основна думка документа);

підпис (засвідчує законність документа та відповідальність особи за його зміст і наслідки дії, складники підпису: назва посади, організації, ініціали й прізвище особи, яка підписує документ).

4. Усне ділове мовлення

Офіційно-діловий стиль, крім писемної форми, реалізується також в усній формі (ділові наради, публічні виступи, телефонне спілкування тощо).

Залежно від способу сприймання інформації, кількості учасників, форми спілкування можна поділити на такі види: контактне (безпосереднє), дистанційне (телефонне, селекторне), діалогічне (з одним співрозмовником), монологічне (доповідь, промова), міжперсональне (нарада, колоквіум), масове (збори, мітинг), офіційне, або функціональне (пов’язане зі службовою діяльністю), приватне, або інтимно-сімейне (у невимушеній, неформальній обстановці), анонімне (між незнайомими – вулиця, транспорт).

До усного ділового мовлення ставляться такі вимоги:

1) точність у формулюванні думки, недвозначність;

2) логічність;

3) стислість;

4) відповідність між змістом і мовними засобами;

5) відповідність між мовними засобами та обставинами мовлення;

6) відповідність між мовними засобами і стилем викладу;

7) уживання сталих словосполучень;

8) різноманітність мовних засобів;

9) нешаблонність у побудові висловлювання;

10) доречність;

11) виразність дикції;

12) відповідність інтонації мовленнєвій ситуації.

Одним із основних видів усного офіційно-ділового спілкування є ділова нарада, різновидами якої є інформаційна, оперативна, дискусійна та виробнича наради. Наради проводять для розв’язання виробничих питань на підприємствах та в установах, управліннях, організаціях.

Публічне мовлення становить собою один із жанрових різновидів мовленнєвої діяльності. Залежно від змісту, призначення, форми і способу виголошення, а також обставин, публічний виступ поділяється на такі жанри, як доповідь, промова, лекція.

Доповідь може бути ділова (містить виклад певних питань із висновками та пропозиціями) й звітна (містить об’єктивно висвітлені факти і реалії за певний період життя й діяльності керівника, організації чи її підрозділу).

Промова – це усний виступ із метою висвітлення певної інформації та впливу на розум, почуття волю слухачів логічною стрункістю тексту, емоційною насиченістю і вольовими імпульсами мовця. Залежно від мети промова може бути мітинговою, агітаційною, діловою, ювілейною.

Лекція є однією з форм пропаганди, передачі, роз’яснення суто наукових, науково-навчальних, науково-популярних та інших знань шляхом усного викладу навчального матеріалу, наукової теми, що має системний характер.

В усному діловому мовленні суттєву допоміжну роль відіграє телефон. Головна його перевага над іншими традиційними засобами зв’язку – це оперативність, швидкість, зручність. Службова телефонна розмова складається з таких компонентів:

1) момент установлення зв’язку;

2) виклад суті справи;

3) завершальні слова.

Оскільки специфіка телефонного спілкування виключає допоміжні невербальні засоби (жест, міміка, поза), співрозмовникам треба якомога вимогливіше добирати й висловлювати потрібні слова, фрази, користуватися лише голосом.

5. Точність слововживання в офіційно-діловому та науковому стилях

Чіткість, зрозумілість думки досягається точністю, відповідністю змістові уживаних слів. Так, часто змішуються поняття ділянка, область, галузь, зона, царина. Це зумовлено тим, що російською мовою ці чотири терміни перекладаються багатозначним словом область. Проте в українській мові чітко розрізняється, що галузь – це певна сфера виробництва, науки тощо (галузь дослідження, галузь застосування, галузь промисловості); ділянка – окрема частина поверхні, площі, простору, котру використовують з якою-небудь метою або відокремлюють за якою-небудь ознакою (ділянка тертя, ділянка ущільнення, базова ділянка); зона – простір, у якому поширюється будь-яке явище, що характеризується певними рисами, особливостями (сейсмонебезпечна зона, зона загазованості, зона досяжності); область – а) частина якої-небудь території (країни, держави, материка); б) адміністративно-територіальна одиниця в Україні, Росії та деяких інших країнах; в) у математиці – скінченна частина простору або поверхні (область дисперсії, область значень, область визначення функції). Лексема царина, крім основних значень (1. Околиця, край села. 2. Місцевість за селом, де пастух збирає худобу; вигін. 3. Необроблюване, поросле травами поле), має ще переносне – “сфера діяльності, коло знань, уявлень” (царина науки).

Перейти на сторінку номер: 1  2  3 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат