На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Художні стилі в європейській культурі ХVII-XVIII ст

Реферати > Культура > Художні стилі в європейській культурі ХVII-XVIII ст

Кафедра ……………………

Реферат

з Культурології

на тему:

«Художні стилі в європейській культурі ХVII-XVIIIст.»

Виконала: студентка ОКР «бакалавр»

спеціальності «Облік і аудит»

заочної форми навчання

Житомир 2011

ВСТУП ……………………………………………………………………………….3

1. Особливості стилю українського бароко ……………………………….3

2. Класицизм, як мистецтво «героїчної громадянськості» ……………….5

3. Стиль рококо, як мистецтво «галантного віку» ………………………… .10

4. ВИСНОВОК …………………………………………………………….15

5. СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………… ….… 16

Вступ

Мистецтво і література XVII-XVIII ст. кожної з європейських країн відзначаються неповторною своєрідністю. Але саме в цей час завдяки розширенню кола освічених людей, інтеліґентів між ними складаються певні контакти, налагоджуються культурні зв'язки. Якщо в минулі епохи на виникнення і зміну художніх стилів ішли століття, то тепер це відбувається набагато швидше: у першій половині XVII ст. панує стиль бароко, у другій половині - класицизм, в першій половині XVIII ст. - рококо (генетично пов'язаний з бароко), у другій половині - в дещо іншій формі - повертається класицизм. Зупинимося на цих провідних художніх стилях детальніше.

Особливості стилю українського бароко

Точне походження терміна бароко невідоме. Його починають вживати у XVIII ст. з дещо зневажливою інтонацією (переклад з італійської - “неправильний” або “химерний”). Цей стиль прямо перекликався із способом життя королівських дворів, особливо французького, що диктувало європейську моду: поєднання нескінченних свят, постійних розваг і суворого етикету, жорсткої регламентації. У той же час зі світовідчуття зникає стабільність, міцність, властива минулим епохам.

Архітектура бароко широко використовує відкриті Ренесансом технічні прийоми, але з іншою метою. Це надзвичайно парадний, пишний, декоративний стиль. Для нього характерні просторовий розмах, велика кількість архітектурних деталей, переважання зігнутих ліній, дуже складних композицій. Бароко відрізняє контрастність, панування яскравих кольорів, велика кількість позолоти. Такі риси дуже яскраво виявилися в обрисах Зимового палацу Б.Растреллі в Петербурзі.

Свідомість епохи бароко з її контрастами, нестійкістю є найбільш співзвучною музичному мистецтву, відкриває нову епоху в його розвитку. Вперше в історії культури музика починає відігравати таку самостійну роль. Розширюється коло музичних інструментів, особливою повагою користуються майстри, які їх виготовляють. І в наші дні неперевершеними вважаються скрипкові інструменти – творіння рук знаменитих Страдіварі, Гварнері. Навіть орган звучить вже не тільки під час богослужіння, але й на концертах. Для органа написані прославлені твори І.С.Баха, за життя великого композитора в повній мірі не оцінені.

У руслі бароко з характерною для нього умовністю і поширенням синтезу мистецтв виникає новий музичний жанр - опера, який висунув на перший план красу мелодії. Зароджується він в Італії, але швидко поширюється по всій Європі.

Цей стиль активно використовував синтез мистецтв - поєднання в єдиному ідейно-художньому задумі різних видів мистецтва. Починають проектуватися не тільки будівлі самі по собі, а й цілі ансамблі. Один з найбільш уславлених - ансамбль площі перед побудованим раніше собором Св. Петра в Римі, яку, за задумом Л.Берніні, оточили масштабною колонадою, а в центрі поставили величезний давньоєгипетський обеліск. В архітектурний задум включається навколишнє середовище, особливого звучання набуває паркове мистецтво. Виникає архітектура фонтанів - садових, міських. Безліч фонтанів у стилі бароко є в Римі, з них найбільш знаменитий фонтан Треві. У позаміській резиденції російських імператорів - Петергофі - фонтани є стрижнем усього палацово-паркового ансамблю.

Велику роль починають відігравати інтер'єри: світла підлога, кришталеві люстри, драпіровки, ліпні прикраси. Живопис і скульптура втрачають самостійну роль, стають частиною декору. Дуже поширені так звані ілюзорні плафони – по-особливому розписана стеля, - що зображають, як правило, небо в поєднанні з багатофігурною композицією. Подібний ефект ілюзії використовують і в архітектурі. Найвідоміший італійський архітектор і скульптор бароко Л.Берніні так спроектував сходи у Ватіканському палаці, що вони знизу сприймаються набагато довшими, ніж є насправді. Коли на верхньому майданчику з'являється Папа римський, його фігура здається несподівано великою і величною.

Характерні риси бароко можна побачити в творчості великого фландрського художника П.Рубенса (Фландрія - сучасна Бельгія). Його відзначала фантастична живописна майстерність, яка відкрила перед образотворчим мистецтвом нові перспективи. Улюбленими були сюжети античних міфів. Художник користувався величезною популярністю, яка принесла йому матеріальне благополуччя, оскільки тоді у великій моді були парадні портрети.

Інакше склалася доля голландця Рембранта ван Рейна. Зі зростанням майстерності в його картинах головним стає психологічна глибина, реалізм. Якщо початком його творчого шляху став колективний портрет на замовлення “Анатомія лікаря Тулпа”, що приніс популярність, то завершальним - трагічне полотно “Повернення блудного сина”. Причому чим масштабнішими ставали роботи Рембранта, тим більше він втрачав популярність серед сучасників.

Славу іспанського живопису складає творчість Дієго Веласкеса. У своїх портретах, парадних за формою, Веласкес завжди приділяв головну увагу внутрішньому світу персонажа. Коли Папа Іннокентій Х побачив свій портрет, назвав його “дуже правдивим”. Революційною для суворо католицької Іспанії була картина Веласкеса “Венера перед дзеркалом”.

Класицизм, як мистецтво «героїчної громадянськості»

Класицизм був внутрішньо складним стилем. Центральна ідея класицизму - в руслі раціоналістичної філософії - ідея розумності, впорядкованості, “правильності”. З одного боку, ця ідея широко використовувалася для обґрунтування необхідності абсолютизму: держава на чолі з монархом трактувалася як втілення розуму, який обмежує людські вади. Але, з іншого боку, той самий раціоналізм був філософською основою розвитку передової науки, фундаментом буржуазної ідеології. У XVII ст. провідною була перша тенденція. У Франції класицизм стає офіційним стилем, спеціальні вказівки даються кардиналом Рішельє, потім Людовіком XIV. Створюються спеціальні організації, покликані стежити за розвитком літератури, мистецтва. У 1634 р. це - Французька академія, переважно філологічна, пізніше - Академія живопису і скульптури, Академія наук.

Класичний зразок архітектури класицизму - королівський палацовий комплекс у Версалі. До нього входять палац, парк, безліч споруд. Суворе планування, геометрична організованість і палацу, і парку, симетричність визначають його вигляд. Навіть деревам і кущам надано форму геометричних фігур. Такий тип отримав назву французького, регулярного парку. Ще більш складний і неоднозначний за своєю природою класицизм (від лат. сіаззісиз — зразковий), який пережив глибокі зміни і наповнився новим змістом у другій половині XVIII ст. Як цілісна система цей стиль почав функціонувати у Франції у XVII ст., в епоху піднесення абсолютизму; теоретичні принципи його виклав Н. Буало (1636—1711) у дидактичній поемі "Мистецтво поетичне". Грунтуючись на принципах філософського раціоналізму, класицизм виховував ідеальне уявлення про розумну і справедливу владу освіченого монарха, тому в художніх творах переважали громадські, героїчні та патріотичні мотиви. В дусі античного естетичного ідеалу утверджувався чіткий поділ жанрів мистецтва на "високі" і "низькі". До перших, де відображалося життя міфологічних персонажів, королів, полководців, належали трагедія, ода, героїчна поема; до других, героями яких виступали селяни, міщани, — комедія, байка, сатира, ідилія. В драматургії не допускалося змішування трагічного і комічного, величного і простого, суворо дотримувався закон "трьох єдностей" — дії, часу, місця. Визначними досягненнями класицизм завдячує творчості драматургів Ж. Расіна і Ж. Б.-Мольєра. Ж. Расін (1639—1699) у п'єсах "Британік", "Мітридат" показав конфлікт між людською гідністю, високим моральним обов'язком та деспотичною владою, егоїстичними пристрастями. Через творчість Ж.-Б. Мольєра (1622—1673), який утвердив жанр "високої комедії", класицизм звернувся до проблем народного життя.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат