На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Видатні українські мовознавці різних періодів

Реферати > Мовознавство > Видатні українські мовознавці різних періодів

Міністерство освіти і науки України,

національний університет

ім.

Реферат

на тему:

"Видатні українські мовознавці різних періодів"

Студента курсу

факультету

КИЇВ - 2007

План:

1) Вступ. Поділ українського мовознавства на періоди.

2) Представник І періоду - П. Житецький. Життя і наукова діяльність видатного філолога.

3) Представник ІІ періоду - М. Жовтобрюх. Біографія, праці і наукові здобутки.

4) Представник ІІІ періоду - І. Ющук. Заслуги сучасного мовознавця, спогади про дитинство і життя.

5) Висновок.

Список використаної літератури:

1) Удовиченко Г.М. Загальне мовознавство. Історія лінгвістичних учень / Г.М. Удовиченко. - К.: Вища школа, 1980. - 216 с.

2) Самчук Л. Не перестану працювати, поки живу: (Павло Житецький) // Дивослово. - 2004. - №3. - С. 65 – 69

3) Гуць М. Педагог-словесник з великої літери: (Іван Ющук) // Дивослово. - 2003. - №10. - С. 32 – 33

4) Мацько Л. Класик українського мовознавства: (Михайло Жовтобрюх) // Педагогічна газета. - грудень 2005. - №12 (137) - С. 7

Зачинателем нової української літературної мови став І.П. Котляревський, який увів до літератури багату, колоритну, мелодійну, співучу народну розмовну мову. Основоположником сучасної української літературної мови по праву вважають Тараса Гргоривича Шевченка, який з непереврешною майстерністю розкрив красу і силу українського слова. Українське мовознавство збагачувалося і збагачується завдяки плідній діяльності українських науковців. Його розвиток можна поділити на три періоди:

І-ий період к.ХІХ ст. - 40-ві рр. ХХ ст. (П. Житецький, І. Огієнко, О. Потебня);

ІІ-ий період 40-ві рр. ХХ ст. - 60-ті рр. ХХ ст. (І. Огієнко, М. Жовтобрюх);

ІІІ-ий період (сучасний) 70-ті рр. - наш час (М. Плющ, Г. Удовиченко, С. Ярмоленко, Н. Клименко). Отже, серед великої кількості вітчизняних мовознавців я розглядатиму детальніше три постаті із трьох періодів відповідно: Павловла Гнатовича Житецького, Михайла Андрійовича Жовтобрюха і Івана Пилиповича Ющука.

Серед українських учених другої половини ХІХ ст. почесне місце належить Павлові Гнатовичу Житецькому, праці якого, присвячені зокрема історії української мови, не втратили своєї наукової значущості до наших днів.

Народився П.Житецький 4 січня 1837 р. у Кременчуці в сім'ї священика. Батько, Гнат Павлович, був людиною суворою, ригористичною, неговіркою. Ласку, тепло, підтримку і розраду хлопчик знаходив у спілкуванні з матір'ю. Ірина Мойсеївна, жінка проста і лагідна, знала чимало пісень, казок і приказок. Певно, саме вона прищепила синові любов до слова. Батько ж вважав, що нащадок служителів культу має обов'язково продовжити їхню справу.

Павло не дуже радів, коли в серпні 1847 р. віїжджав на навчання до Полтави. Там, у духовному училищі, протягом чотирьох років він пройшов нелегку школу життя. Нестатки, голод, холод, бійки, доноси були звичайними явищами в тогочасних бурсах. Павло не раз збирався втікати додому. Якось на різдвяні канікули він добився-таки до Кременчука. Мати зустріла зі сльозами, а батько добряче висік сина і відіслав назад до Полтави.

З вересня 1851 р. П.Житецький - студент Переяславської семінарії. Усі вчителі позитивно характеризують юнака: "способностей весьма хороших и прилежания усердного; поведения весьма честного; успехов очень хороших". Але п'ятнадцятирічний Житецький прагне виборсатися з тенет богословської схоластики, воліє радіти красі життя.

Збереглося кілька листів Житецького-батька за 1854 - 1855 рр. Ці листи - суворі, сухі, ділові, а часом і сварливі. У них проглядає головний батьків клопіт: звести кінці з кінцями. Глава великої родини (9 душ) з болем відриває кожен карбованець від свого скромного сімейного бюджету, аби надіслати семінаристові.

Узимку 1855 р. Гнат Павлович раптом помирає, і Павло залишається без будь-яких засобів до існування. Навчання в семінарії він завершив завдяки клопотанням батькового приятеля - священика Михайла Діамиловича: бідного семінариста перевели на казенний кошт. 1857 р. П.Житецького зарахували до Київської духовної академії. В академії він увійшов до таємного гуртка, став одним з огранізаторів студентського страйку та співавтором колективного "Прошенія", в якому були викладені ганебні факти з життя академії (той крик душі молодих киян-академістів побачив світ у журналі "Колокол").

З цих причин Житецького виключили з академії, але він одразу вступив на історико-філологічний факультет Київського університету. Одночасно почав викладати рідною мовою (за "Кобзарем" і "Букварем южнорусским" Шевченка) в недільних школах.

Певний вияв світогляду Житецького - стаття "Русский патриотизм", надрукована в "Основі" за березень 1862 р., де він не лише палко підтримав, а й розвинув думки М.Чернишевського про право існування, розвитку і збагачення української мови та літератури. Це право Житецькиї обстоював усе своє життя.

У травні 1862 р. він склав екзамени за два роки навчання. Попереду його чекали три літні місяці канікул. Для круглого сироти - прикра проблема. Проте молодість, захопленість прекрасними ідеалами і велике бажання пізнати життя трудових людей робили своє. У селянській одежині Павло разом із духовними побратимами (Тадеєм Рильським, Миколою Лисенком і Михайлом Старицьким) "пішов у народ". Подорожуючи Київщиною, Полтавщиною та Чернігівщиною, записував нарордні пісні та їх мелодії, живомовну лексику, прислів'я, приказки, примовки, повір'я й прикмети.

Улітку 1863 р. П.Житецький відвідав Полтаву та інші міста Лівобережжя. Але те літо було багате не тільки на мандри. У Кремкнчуці, гостюючи у своїх сестер, Павло ніби вперше зустрів знайому з минулих літ дівчину-сироту Варвару Демченко. В очах тихої і скромної дівчини студент побачив свою долю.

"От і кінець листу, кінець і моїй розмові з тобою. Прощавай, моє сонечко красне! Не заходь для мене ніколи! Засяй і зігрій мене, як сяяла і гріла до сього часу! Не заходь за хмари, а гарячим промінням прожени ті хмари! Нехай тебе Бог милує, а втіху і надію піддержує! Прощавай! Твій навіки Павло", - читаємо в одному з його київських послань до обраниці.

Світле, чисте й високе почуття дихає в кожному листовному рядку. Глибоке кохання, ніжну і ласкаву турботу про наречену, а потім дружину і матір чотирьох їхніх синів Павло Гнатович проніс через усі 46 років подружнього життя.

У лютому 1865 р. П.Житецький дістав призначення на посаду молодшого вчителя російської словесності Кам'янець-Подільської гімназії, де швидко почав вирізнятися серед своїх колег ерудицією, педагогічним тактом, закоханістю у слово, красномовством, а надто - лекторським хистом.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат


загрузка...