На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Дон Кіхот — «вічний образ» світової літератури

Реферати > Література світова > Дон Кіхот — «вічний образ» світової літератури

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ

Кафедра української літератури

Дон Кіхот — «вічний образ» світової літератури

Реферат з курсу

«Зарубіжна література»

студента курсу

Інституту

(спеціальність «»)

Перевірила:

КИЇВ – 2009

ЗМІСТ

1. Характеристика героїв роману……………………………………………3

2. Донкіхотство і ставлення до Дон Кіхота…………………………………7

3. Віддзеркалення вічного образу в образотворчому мистецтві та літературі……………………………………………………………………9

Список використаних джерел……………………………………………… .11

1.Характеристика героїв роману

Існує в літературознавстві таке поняття – «вічні образи». Розтлумачення його можна знайти у відповідних довідниках – словниках літературних термінів, енциклопедіях тощо. «Вічні образи, світові образи – літературні образи, які за глибиною художнього узагальнення виходять за межі конкретних творів і відображеної в них епохи. Такими є Прометей, Дон Кіхот, Гамлет, Фауст, Дон Жуан та інші. Породжені певними історичними умовами, вони водночас зосереджують у собі важливі риси людського характеру, ситуації і конфлікти, які повторюються в нових суспільних обставинах. Вічні образи містять у своїй художній конкретності моменти загальнолюдського, корінних основ буття, завдяки чому набули поширення в багатьох літературах».

Час виникнення головного твору Сервантеса – роману «Дон Кіхот» – можна встановити лише приблизно: коли 1604 року письменник прибув до Вальядоліда, більша частина першого тому була вже готова, – друком вона вийшла 1605 року. Друга частина побачила світ 1615 року.

Початок роману має очевидне гротескове забарвлення: Сервантес пародiює i висмiює лицарськi романи. Однак цiкаво, що вже цей початок наводить на широкi узагальнення. У кожної людини своя концепцiя свiту, i кожен по-своєму шукає в цьому свiтi своє мiсце. Один знаходить мiсце для подвигу, iншого життя облягає так щiльно, що не залишає такого мiсця. "Нашому шукачевi пригод здавалось, – пише Сервантес, – що все, про що вiн думав, усе, що бачив або малював собi, створено i твориться за образом i подобою вичитаного в книжках". У Дон Кiхота призма була вже надто своєрiдною й побiльшувальною, а внутрiшня сила й рiшучiсть – дивовижною. Найгiршi невдачi й порадки, записанi синцями на власнiй шкiрi, не могли його навчити тiєї помiркованости й обережности, що ведуть до успiху. Зрештою, для нього важливий не успiх, а вiрнiсть собi, своїм iдеалам i високим поняттям чести. У найгiрших ситуацiях вiн не втрачає присутности духу й залишається собою!

Дон Кiхот вийшов у лицарському озброєннi допомагати зневаженим i скривдженим, що чекають його прикладу, бiльше того – його подвигiв. Вiн мав високi уявлення про людину, творив з неї iдеал i вигадував її, як Дульсiнею Тобоську й високу лицарську любов до неї.

Його зброєносець Санчо Панса не має жалких iлюзiй. Його простонародний тверезий розум сприймає свiт практично. Розум цього хитруватого селянина оцiнює всi поразки й приниження шляхетного лицаря, а серце Санчо схиляється до того величного й чесного, що є в слiпiй хоробростi Дон Кiхота. Здоровим чуттям Санчо розумiє високий дух шляхетности безкорисливости свого доброго, але такого незугарного пана i вiдданий йому всiєю душею. Незважаючи на всi незгоди, якi пережив разом з лицарем i якi неодмiнно ще переживе (якщо взагалi виживе), вiн нiяк не може розлучитись iз своїм паном i сповнений до нього якогось подиву й поваги. Виявляється, зрештою, Санчо Пансу приваблює, по сутi, не губернаторство, а висока натура, ентузiазм, духовна енергiя Дон Кіхота. Хай часто безпорадна й смiшна постать Лицаря Смутної Подоби, але нiколи вона не втрачає своєї величi, i жаднi приниження не можуть применшити його моральнi гiдности. Санчо пiдсвiдомо розумiє той високий дух i вiдчуває в ньому опору.

Дон Кiхот – вiчний образ. Триста шiстдесят рокiв тому вiн з'явився в країнi найбiльших суперечностей, найглибших прiрв мiж реальним буття i марнославною свiдомiстю людей. Вiн i зараз iде по землi, його дух неодмiнно оживає в кожному народовi й у кожнiй людинi.

Книга "Дон Кiхот" належить до небагатьох найславетнiших книг свiтової лiтератури. Вже майже чотири столiття її читають усiма мовами, малi й старi. Однi знаходять у нiй чар смiшних i дивних пригод, iншi вслухаються в смуток та iронiю, розлитi в просторах великого свiту.

Лицар Смутної Подоби, шляхетний гiдальґо Дон Кiхот з Ламанчi, начитавшись давнiх лицарських романiв, витворює навколо себе малий свiт своїх уявлень i живе за своїми лицарськими законами в цьому вигаданому свiтi. Закони цi несполучнi з упертими законами життя. Але всупереч сьому, за прикладом героїв лицарських романiв, вiн стає мандрiвним лицарем i пускається у свiт шукати пригод та творити подвиги, заступатися за скривджених i боротись зi злом. Але хтось у цьому свiтi попрацював так, що усе ховається пiд чужою личиною. Злi чарiвники так уже пiдмiнили свiт, що шляхетний гiдальґо наче все бачить i чує, але дiє скрiзь невлад. Вiн бiля корчми, що здається йому фортецею, воює з погоничами мулiв i бачить у них якихось зухвальцiв лицарiв, змагається з подорожнiми купцями, якi не хочуть на вiру визнати найкращою у свiтi неiснуючу Дульсiнею з Тобосо, воює з вiтряками, яких бере за злих велетнiв, що перемелюють добро, з чередою овець, у якiй вбачається йому вороже вiйсько .

Дон Кiхот постає перед нами, як людина з книг. Його поняття про життя формувалося пiд їхнiм впливом, тому голова його весь час була "повна вигадок про рiзнi битви, чари, пригоди незвичайностi, кохання та виклики, про якi оповiдається в лицарських книжках, i всi думки його, розмови й учинки були скерованi та такi речi".

Даремно його зброєносець Санчо Панса, простосердий i кмiтливий селянин, застерiгає свого пана: "Синьйоре Дон Кiхоте! Та що це вам таке ввижається? Погляньте – де це ви бачите велетнiв, лицарiв, злодiїв, де тi фальшивi чи справжнi герби? "

Велика загадка роману й велика загадка життя: у чому сила тих шляхетних i непрактичних, сповнених духу i, по сутi, беззахисних, тих хоробрих смiливцiв, що вирушають на боротьбу зi свiтом боронити скривджених, з ентузiазмом i вiрою в остаточну перемогу правди та добра. Чому селянин вiд землi, практичний Санчо, так поважливо дивиться й слухає незвичнi речi смiшного гiдальґо, який раз-у-раз зазнає поразок, i потрапляє в незручнi ситуацiї. Чи немає в цьому прихованої алегорiї про затаєну в глибинi серця вiру народу у своїх духових провiдникiв, у своїх шляхетних iдеалiстiв, далеко не завжди розважливих i розумних, але високих духом?

Треба сказати, що дивна книга Сервантеса вiдразу пiсля появи друком у 1604 роцi стала дуже популярною у всiх верствах населення. Правда, вона тодi сприймалась лише як книга пригод i як висмiювання лицарських романiв. Глибоке прочитання її генiяльної притчi про життя прийшло аж через кiлька столiть з Нiмеччини. Чи не найвищу оцiнку романовi уже в минулому столiттi дав великий письменник Ф.Достоєвський. Вiн висловився так: якби Бог покликав людину i запитав її, чого вона навчилася протягом свого життя на землi, то можна було б показати йому єдину книгу "Дон Кiхот" Сервантеса й сказати, що то є все. У народi теж прижились поняття, навiянi цiєю книгою – про нерозважних мрiйникiв, що замiсть насолоджуватись життям, будують захмарнi замки, про безплiдну вiйну з вiтряками тощо.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат