На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Концепції демократії: розвиток та сутність

Реферати > Політологія > Концепції демократії: розвиток та сутність

З плюралістичною теорією демократії співзвучна елітарна концепція демократії. Політична еліта визначається як самостійна, привілейована група або сукупність груп безпосередньо пов’язана з володарюванням або тиском на владу. Попередниками сучасної елітарної демократії були Платон, Карлейль, Ніцше та ін. Сучасні класичні концепції еліти були сформульовані на початку ХХ ст. В. Парето, Г. Москою, Р. Міхельсом. Найзагальнішими рисами, притаманними елітарним теоріям є:

ü поділ суспільства на еліту і маси;

ü тлумачення політичної нерівності як підґрунтя соціального життя;

ü володіння владою завдяки приналежності до “обраної меншості”;

ü розгляд історії як сукупності соціальних циклів, що характеризуються пануванням певних типів еліт.

Таким чином, концепція елітарної демократії стверджує, що ідеал народовладдя в сучасну епоху (як і раніше) не реалізується значною мірою. Народ представляє в системі політичної влади пануюча еліта [2].

Однією з різновидів моделі змагального елітаризму є теорія плебісцитарної демократії М. Вебера. Згідно з логікою веберських міркувань представництво в парламенті індивідуальних незалежних депутатів в процесі розвитку ліберальної демократії поступово витісняється представництвом політичних партій. Останні, у свою чергу, виробляють єдиний напрямок і встановлюють сувору дисципліну, перетворюючись на бюрократичні організації. Влада в партіях залишається у тих, хто систематично працює в партійному апараті і в кінцевому підсумку концентрується у професійних політиків. При цьому партійна машина встановлює механізм контролю над своїми прихильниками, включаючи сюди і членів парламенту. У результаті складається система, коли партії домінують у парламенті, а лідери домінують у партіях. "Дана обставина, – зазначав М. Вебер, – має особливе значення для відбору вождів партії. Вождем стає лише той, зокрема і через голову парламенту, кому підпорядковується машина. Іншими словами, створення таких машин означає панування плебісцитарної демократії " [1, 218]

В якості альтернативи по відношенню до концепції елітарної демократії виступає теорія партіципаційної демократії. Під “партіципацією” в західній політології розуміються всі види участі громадян (добровільної й вимушеної) в політичному житті з метою впливу і тиску на прийняття рішень владою. Автори концепції тлумачать необхідність участі більшості народу не тільки в виборних кампаніях, референдумах, але і в інших видах політичного процесу, включаючи формування владних груп і висування політичних лідерів. Німецькі політологи Б. Гуггенбергер і Д. Нолен розглядають теорію партіципаційної демократії як один із варіантів критичної теорії демократії, в центрі якої – аналіз політичної дійсності з позиції ідеалу індивідуального самовизначення і орієнтації на автономію особистості [5, 423].

До концепції поліархічної демократії тісно примикає модель спільнотної демократії, тобто модель демократичного розвитку в ряді держав, що відрізняються багатоскладовим характером громадської структури, де суспільство розділене на безліч сегментів. Ця модель суспільства відрізняється двома головними особливостями: вертикальною сегментацією населення на різні мовні, етнічні, расові або ідеологічні спільності; інституціоналізацією процесу взаємодії, яка здійснюється на рівні еліт спільнот.

Теоретична модель спільнотної демократії була розроблена американським дослідником голландського походження А. Лейпхартом. На основі емпіричних досліджень в рамках порівняльної політології досвіду політичного розвитку низки держав (Австрії, Бельгії, Канади, Нідерландів і Швейцарії) А. Лейпхарт поставив під сумнів типологію політичних систем Г. Алмонда, пов'язану головним чином з гомогенними або гетерогенними культурами. Якщо для англо-американських систем характерна однорідність, то європейські континентальні системи відрізняються роздробленістю політичної культури. Останнє може стати чинником політичної нестабільності в суспільстві [3, 284].

В калейдоскопі політичних теорій демократії існує ще й економічна теорія демократії. Вона заснована на образі людини всебічно інформованої, здібної діяти раціонально і добиватися для себе максимальної вигоди. Економічна демократія – це царина ринкових відносин, до якої зводяться політико-владні відносини. Ліберально мислячі теоретики та політики пов`язують разом демократію і ринок. Американський президент Біл Клінтон назвав сучасну західну демократію ринковою демократією.

Таким чином, аналіз сучасних теоретичних концепцій демократії показує різноманітність підходів до визначення демократії. Кожний напрям має концептуально-нормативний характер, тобто характеризує той чи той вид демократії в ідеалі. Разом з тим, теоретичний розгляд спирається на реальний досвід – емпіричний підхід [7, 218].

ВИСНОВКИ

Демократія – найбільш цивілізований і розвинутий політичний режим. Більшість населення сучасних країн світу глибоко сприйняла і свідомо підтримала демократичні цінності та ідеали. Для того, щоб розвивались демократичні форми політичного життя потрібні соціальні, економічні та культурні основи. Без них політичний процес проходить у недемократичних формах. Це – по-перше, високий рівень економічного розвитку країни, багатогранність форм власності, наявність розвинутого ринку, конкуренції товаровиробників. По суті, сама демократія нагадує політичний ринок з його конкуренцією ідей, програм, позицій. По-друге, високий ступінь розвитку політичної культури. Культура суспільства в цілому і, особливо, в галузі політичного життя, є могутнім каталізатором демократичних процесів.

При всіх можливих відхиленнях від провідної тенденції серед громадськості дедалі більше утверджується розуміння універсальності принципів і цінностей ліберальної демократії. Усвідомлення того, що демократія – це не тільки традиційний набір принципів парламентаризму, багатопартійності і плюралізму. Це насамперед реальне народовладдя. Останнє народжується тільки тоді, коли демократія виростає знизу, а не нав'язується згори, коли за кожним депутатом з імперативним мандатом стоїть реально об'єднана спільними інтересами група людей – самоврядний трудовий колектив, комітет самоврядування мікрорайону, об'єднання споживачів, профспілки та ін. А все це вимагає відповідної політичної, зокрема і громадянської культури, формування справжнього громадянського суспільства і багатьох інших умов, що передбачає чималих зусиль з боку політичних сил національного відродження.

Стосовно України, то тут, як і в інших посттоталітарних, посткомуністичних державах, процес утвердження принципів ліберальної демократії – з урахуванням національних традицій – тривалий і непростий Ліберальна демократія неможлива без формування відповідної політичної еліти, забезпечення її взаємодії з інститутами цієї демократії.

Невідповідність інституційних і процесуальних сфер культурі суспільства або найпопулярнішим в ньому політичним цінностям обумовлюють як періодичні кризи в розвинених демократіях, так і непослідовність і суперечливість демократизації у перехідних суспільствах. Аналогічно і багато з існуючих моделей демократії роблять акцент або на деяких з вищевказаних аспектів демократії, або на певних цінностях (наприклад цінність політичної конкуренції Й. Шумпетера).

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат