На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Мовна особистість автора твору

Реферати > Мовознавство > Мовна особистість автора твору

Цікаві з погляду характеристики вербальної поведінки авторів різного типу короткі речення, які трапляються в текстах. Уживанням подібних конструкцій досягається динамізм історично-наукового дискурсу. Крім того, тут є й емоційний підтекст, що формується залученням забарвлених слів і висловів, а наведення уривка з поезії, наприклад, передає небайдуже ставлення автора.

Імпліцитно передане ставлення автора до описуваних явищ і в абзацоподілі, який, подібно до абзаців у художній літературі, подекуди виконує емоційно-експресивну функцію. Так, в окремий абзац може бути виділене окреме речення. Цим самим особливе ставлення автор намагається сформувати у читача, довіряючи йому, вбачаючи в ньому однодумця. Короткі речення, виділені в окремі абзаци, виконують функцію організації читання.

Спрямованість на читача виявляється у вживанні таких текстотвірних конструкцій: І (другий) третій…; Підсумуємо ; Необхідно уточнити ; Звернімося до… ; Кілька слів про….

Нарешті, текстотвірна конструкція ”запитання - відповідь”, яка імітує діалог автора з читачем, широко представлена в текстах. Структура і зміст відповідей дають змогу додати певних рис до характеристики авторів: це і повага до колег, яка виявляється у звертанні до слів інших авторів з приводу сказаного (як доводить .), це і переконаність (безперечно), і сумнів (мабуть), урахування різних підходів (з одного боку) і узагальнення на основі зіставлень (провести аналогію) – словом, прояви професійних рис, які, до того ж, цілком коректно виявляють себе в архетипічній парі автор-читач.

Загального некатегоричного звучання текстів не порушують навіть поодинокі сентенції. Автори текстів часом вдаються до образних засобів. І контактну, і виразову функції виконують розгорнуті метафори. Так з’являються нові, суто авторські образи.

Якщо звичайний канал зв’язку починає працювати з того моменту, як його ввімкнули, то канал соціального зв’язку для ”зняття трубки” вимагає, щоб текст привернув увагу адресата і був оцінений ним як цікавий. Тільки тоді він буде його читати. Примусити автора зняти трубку повинен сам текст [1].

Є в текстах і інші образні засоби. Уживання образних конструкцій свідчить про небайдуже ставлення авторів наукових творів до досліджуваних об’єктів, що зрештою зближує автора і читача, як зближують окремих людей спільні інтереси. Є й інші засоби зменшення інтерактивної дистанції між автором і читачем: ”Інтимізація знаходить вираз у показі власного ставлення до предмета, у зауваженнях про процес дослідження і хвилювання дослідника в його процесі, в використанні експресивно забарвлених і просторічних лексики та конструкцій” [1].

3. Поява автора твору у науковому стилі

Для розуміння сучасних тенденцій проаналізуємо образ автора конкретно в наукових текстах, адже науковий стиль останнім часом зазнає змін, поповнюючись емоційними та іншими експресивними елементами. Щоправда, усталені стереотипи беземоційного викладу перебороти важко: ”На жаль, ”аскетична традиція”, яка почалася, мабуть, з Ньютона і започаткувала в ті часи лицемірну скромність звичаїв англійських середньовічних церковних університетів (Кембридж), змушує багатьох авторів аж до сьогодні ретельно вилучати з наукових повідомлень усе те, що, на їхню думку, безпосередньо не стосується одержаних результатів і використаних методів” [3]. За часів Відродження ”аскетична традиція” почасти зумовлювалася ще й мовою викладу: для вираження наукових понять використовували класичну мову – латинську, експресивну функцію виконували національні мови. Крім того, за той невеликий часовий проміжок, що наука розвивалася незалежно від релігії, вона ще не могла повністю відмовитися від метафізичного (схоластичного) стилю. У сучасній науковій літературі ”аскетичний” стиль продовжує існуватxи тільки ”за інерцією”, часом гальмуючи розвиток пізнання. Учені давно помітили недосконалість, неповноцінність традиційного викладу. Сухий запис чи документ, які лежать в основі історичного дослідження, дають лиш віддалене уявлення про реальний процес. У наш час для кращого порозуміння з читачем на зміну сухому викладові приходить своєрідний науково-іронічний стиль, що пов’язано зі збільшенням інформації, ускладненням наукових знань тощо [4].

У подібних текстах наявні чимало висловлювань з іронічною конотацією. Характерною ознакою її є те, що це не зловтішання, не глузування, а іронія зі знаком ”плюс” (з позитивним емоційним забарвленням), хоча й поєднана з іншими, часом сумного спектра, почуттями: із захопленням, зі співчуттям, з гіркотою. Часом іронічний підтекст виникає внаслідок лаконізації висловлювання, або ”ощадження слів”, за деякою термінологією.

Крім суто емоційного ефекту, що його викликає легка іронія, позитивна роль такого викладу полягає й у тому, що він здатен зменшити інтерактивну дистанцію між автором і реципієнтом, тобто наблизити текст до сприймача, адже різним соціальним групам (в тому числі й професійним) властивий специфічний гумор [5]. Отже, іронічний виклад є одним із засобів точно зорієнтувати текст на читача: автор адресує твір ”своєму” читачеві, а у читача виникає враження, що автор ”свій”, того самого кола, що й читач, і йому варто довіряти. Так у спілкуванні через текст установлюється теплий, неформальний контакт автора з реципієнтом.

Включення читача до комунікативного акту - основна передумова самого існування такого акту. Це здійснити можна, як зазначає М.Д.Феллер, ”лише тоді, коли автор щохвилини ставить себе на місце читача. А таке здебільшого стає можливим лише тоді, коли . автор може поставити себе на місце читача, а також, коли хочете, автор більше любить читача, ніж самого себе”, іншими словами – коли автор, перебуваючи в умовах архетипічної пари, відчуває себе і автором, і читачем. Таким чином, коректна поведінка авторів в архетипічній парі автор-читач викликає у читача позитивний образ автора – компетентного однодумця, зацікавленого в досліджуваному об’єкті, комунікативно вправного співрозмовника, толерантної, глибокої людини. Позитивний образ автора, забезпечуючи реалізацію контактної та виразової функції, зрештою й зумовлює втілення інших функцій, а отже, й повноцінне спілкування, здійснюване через посередництво тексту.

CПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Нариси про текст. Теоретичні питання комунікації і тексту / Різун В.В., Мамалига А.І., Феллер М.Д. – К.: РВЦ ”Київський університет”, 1998. 2. Гуггенбюль-Крейг А. Власть архетипа. – СПб.: Б.С.К., 1997. 3. Карцев В.П. Социальная психология науки и проблемы исследований. – М.: Наука, 1984. 4. Непийвода Н.Ф. Мова української науково-технічної літератури (функціонально-стилістичний аспект). – К.: ТОВ ”Міжнародна фінансова агенція”, 1997. 5. Непийвода Н.Ф. Мовні ігри та гумор у рекламному тексті // Українська мова та література. – № 12 (220). – 2001 р. – С. 9-11.

Перейти на сторінку номер: 1  2 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат