На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

ЕКОНОМІЧНЕ РАЙОНУВАННЯ І ТЕРИТОРІАЛЬНА ОРГАНІЗАЦІЯ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ

Реферати > Розміщення продуктивних сил > ЕКОНОМІЧНЕ РАЙОНУВАННЯ І ТЕРИТОРІАЛЬНА ОРГАНІЗАЦІЯ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ

ЕКОНОМІЧНЕ РАЙОНУВАННЯ І ТЕРИТОРІАЛЬНА ОРГАНІЗАЦІЯ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ

Територіальний поділ та інтеграція праці як основа формування економічних районів. Поняття про економічний район як територіальну підсистему національного комплексу першого рангу із спеціалізацією загальнодержавного значення.

Сучасні уявлення про економічний район як про територіально-господарський комплекс. Функціональне зонування економічного району. Поняття про районоутворюючі фактори та їх структура (відносини в процесі економічної діяльності, поділ та інтеграція праці, співвідношення форм власності, технічна база господарства, природні умови та ресурси, політико-адмістративні межі, працересурсний потенціал і т.ін.). Принципи економічного районування: реальність існування економічних районів; врахування ретроспективного розвитку районів; загальнодержавна (міжрайонна) господарська спеціалізація; комплекстність розвитку господарства; раціональна організація міжрайонних економічних зв"язків; урахування політико-адістративнх меж.

Таксономія економічних районів:

ГОЛОВНІ (ВЕЛИКІ) ЕКОНОМІЧНІ РАЙОНИ - генеральна основа територіальної організації продуктивних сил країни (значна чи велика частина країни, що виділяється за господарською спеціалізацією, специфікою структури виробництва, характерними природними умовами, специфічним географічним положенням; як правило, об'єднує території декількох областей).

ЕКОНОМІЧНІ ПІДРАЙОНИ - території областей, які мають подібну внутрірайону спеціалізацію.

ОБЛАСНІ ЕКОНОМІЧНІ РАЙОНИ - територіальні ланки народного господарства, обмежені обласними адмістративними границями.

НИЗОВІ ЕКОНОМІЧНІ РАЙОНИ - територія адмістративних районів.

ЕКОНОМІЧНІ ВУЗЛИ - великі міста із зонами їх безпосереднього впливу.

Рівень розвитку економічних районів. Економічний район як історична категорія (райони зароджуються, формуються, розвиваються, старіють).

ПРАКТИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ ЕКОНОМІЧНОГО РАЙОНУВАННЯ

Велике прикладне значення економічного районування полягає у тому, що воно є основою формування і реалізації державної регіональної економічної політики, а також використовується в практиці територіального управління господарством, при виборі доцільних варіантів розміщення нових виробничих об’єктів та вдосконаленні територіальної структури господарства, обгрунту-ванні перспектив розвитку територіально-виробничих комплексів. Економічне районування сприяє підвищенню ефективності використання ресурсного, виробничого і науково-технічного потенціалу регіонів і всієї країни.

В Україні здійснюється генеральне економічне районування території для цілей прогнозування, розробки і реалізації територіальних комплексних програм і схем природокористування, проектів районного планування, схем розвитку і розміщення продуктивних сил та розселення населення. Територіальні схеми розміщення і розвитку продуктивних сил певних районів являють собою прогнозні, науково обгрунтовані розробки прикладного характеру, які містять як ретроспективний аналіз розвитку усіх структурних складових господарського комплексу території, так і визначення напрямів перспективного розвитку. При цьому обгрунтовуються основні завдання і показники соціально-економічного розвитку регіонів та шляхи вирішення соціальних, економічних і екологічних проблем.

Таким чином, економічне районування є науковим методом територіальної організації народного господарства і водночас одним із засобів раціонального розміщення виробництва, вдосконалення його спеціалізації та піднесення соціально-економічного розвитку.

ЕКОНОМІЧНЕ РАЙОНУВАННЯ УКРАЇНИ на державній організаційній основі, по суті, розпочалося з 1921 р. комісією Держплану Росії під керівництвом І. Г. Олександрова.

Перша спроба виділення економічних районів на Україні була невдалою. За проектом Держплану її територія була поділена на два великих райони: Південний гірничопромисловий і Південно-Західний — в основному сільськогосподарський. Однак Уряд України не прийняв такого поділу, внаслідок чого пізніше Держплан СРСР виділив Україну як єдиний економічний район.

У довоєнний період для внутріреспубліканського планування територію України поділили на частини на основі об’єднання у великі групи адміністративних округів. Але в зв’язку з нестабільністю адміністративно-територіального поділу на той час таке районування було дуже короткочасним.

Тільки в післявоєнний період, коли в основному стабілізувався адміністративно-територіальний поділ і були визначені майже всі сучасні області України, а також завершилось об’єднання території України з її західними землями і Кримом, розпочалась науково більш обгрунтована розробка мережі економічних районів.

Початок її було зроблено в 1952 р. вченими під керівництвом академіка К. Г. Воблого. В основу виділених ними районів було покладено об’єднання адміністративних областей, які визначалися спільністю економіко-географічного положення, особливостями формування господарства у минулому і сучасною його спеціалізацією. Вони виділили п’ять економічних районів (груп областей): Центральний (Київська, Чернігівська, Житомирська, Вінницька і Кам’янець-Подільська); Південно-Східний (Сталінська, Ворошиловградська, Дніпропетровська і Запорізька); Північно-Східний (Харківська, Полтавська, Сумська); Південно-Західний (Одеська, Миколаївська, Херсонська, Кіровоградська, Ізмаїльська); Західний (Львівська, Дрогобицька, Станіславська, Тернопільська, Рівненська, Волинська, Чернівецька, Закарпатська)*2. Якщо врахувати виділення Подільського району, яке відбулося пізніше з областей Центрального (Вінницька, Кам’янець-Подільська) і Західного (Тернопільська) районів, і виділення Придніпровського району з областей Південного — Східного району (Дніпропетровська і Запорізька), то ця мережа довела свою життєздатність. Вона збільшена до семи районів, які тепер становлять основу мережі економічних районів України.

*2: {У складі Київської області на той час ще була і територія майбутньої Черкаської області; Кримська область була ще у складі Російської Федерації; Ізмаїльська область об’єдналась з Одеською, а Дрогобицька — з Львівською.}

В 1957 р. у зв’язку з переходом від галузевого до територіального планування розвитку народного господарства СРСР була затверджена нова мережа, яка складалася з економічних адміністративних районів. За цією мережею на території України було виділено 11 економічних адміністративних районів.

У 1960 р. їх кількість була збільшена до 14. З метою укрупнення економічних адміністративних районів А. Т. Діброва в 1958 р. запропонував мережу з 6 основних економічних районів: Донбасу, Промислового Придніпров’я, Північно-Східного, Центрального, Західного, Причорноморського.

У зв’язку з подрібненістю території України економічними районами та значним збільшенням управлінського апарату Держплан України укрупнив у 1962 р. економічні адміністративні райони і зменшив їх кількість з 14 до 7.

До мережі цих районів увійшли:

Донецький (Донецька і Луганська області);

Придніпровський (Дніпропетровська, Запорізька, Кіровоградська області);

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат