На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Сіонізм


Для вступу до сіоністське рух саме у період усиливавшихся нападок нею із боку ортодоксів були й мужність. Участь рабе Райнеса в сіоністському русі турбувало противників сіонізму, оскільки надавало руху авторитет у власних очах релігійних євреїв.

Після 111 сіоністського конгресу рабе Райнес став найавторитетнішим лідером релігійних сіоністів. Хоча не обіймав ніякої офіційної посади на керівництві , багато релігійні сіоністи зверталися по пораду саме щодо нього, оскільки він відомий своєю ученістю, широкими поглядами й мав за плечима чималий досвід боротьби за модернізацію єврейського суспільства. Рар Райнес включився у битву із супротивниками сіонізму. Йому вдалося об'єднати групу людей, більшість із яких поміркованими маскилим. Але він ні людиною дії, володів політичним чуттям. Саме тому рабе Райнесу зірвалася надати заснованому ним руху чітку політичне, і ідеологічний образ. Протягом усього періоду його керівництва, рух Мізрахі було, скоріш, «відповідальних кашрут» в сіоністському русі, ніж партією з певною релігійно-сіоністською програмою. Але Райнес був незадоволений наміром сіоністів здійснювати культурну програму. Він вважає, що сіоністське рух має займатися виключно питаннями безпечного і найнадійнішого існування єврейського населення Палестині, надавши культурну сферу релігійним колам. Виступи найвизначніших лідерів ортодоксії проти сіонізму формували у єврейському громадській думці подання з тотожності підтримки сіонізму і релігійного відступництва. Релігійні сіоністи гостро відчували необхідність подолати це уявлення. Саме тому відбувається політичне й організаційне зречення релігійних сіоністів. Багато ортодокси, готові підтримати політичний сіонізм, уникали розпочинати сіоністське суспільство, оскільки негативно ставилися до культурної діяльності.

У 1900 року з'явилися перші суто ортодоксальні сіоністські суспільства звісно, Ковно, Бєлостоці, Вільно і Варшаві, що й стали зародками руху Мізрахи.

Зміни, внесені до статут Всесвітньої сіоністської організації її V конгресі, усунули перешкода по дорозі створення самостійної організації релігійних сіоністів. Вони вірили, що доклавши великих зусиль і проявивши велику твердість, вони можуть стати більшістю в сіоністської організації. Саме це міркування привели релігійних сіоністів до ідеї організаційного об'єднання образу Демократичної фракції. Результатом цієї ідеї стало освіту руху Мізрахи.

У 1902 року рар Райнес скликав в Вільно конференцію «поміркованих сіоністів», де побудоване рух Мизраха. У ній взяли участь 72 релігійних сіоніста з міст Росії (зокрема 24 рабина), по більшої частини з Литви. Серед учасників конференції була група політичних сіоністів, які протестували проти культурної діяльності сіоністського руху, що знайти спільну мову із релігійними сіоністами. Релігійні сіоністи пропонували перед Мізрахі три основні задачи:

1) боротьба через відмову Всесвітньої сіоністської організації від культурної деятельности;

2) культурно-просветительская діяльність у дусі релігійного сіонізму;

3) організаційна діяльність із залучення релігійних євреїв до лав сіоністського руху.

Релігійні сіоністи прагнули надати Мізрахі суто релігійний характер, тому вони вимагали, щоб членами руху могли ставати лише євреї, що дотримували все заповіді. Проти такої позиції заперечували прибічники перетворення Мізрахі до організації політичних сіоністів, у главі яких був письменник А. Слуцький. Вони вимагали допускати у складі руху сіоністів, нехай і ортодоксально-релігійних, але готових йти єдиним фронтом проти Демократичної фракції, проти культурної роботи сіоністського движения.

Позиція політичних сіоністів було прийнято Віленської конференцією. У схваленому на конференції статуті Мізрахі було зазначено, що його членом може не тільки релігійний, але будь-який помірний сіоніст, визнає програму Мізрахі , І що рух нічого очікувати займатися діяльністю, не має безпосередньо до сіонізму, хоча її місцеві організації та мають право вести культурну роботу в місцях «в ортодоксальному духе».

Розбіжності між релігійною освітою й політичним напрямами всередині Мізрахі стосувалися також організаційного оформлення руху. Рар Райнес і деяких інших представники релігійного напрями прагнули надати Мізрахі статус незалежної федерації у складі Всесвітньої Сіоністської Організації. Представники політичного напрями заперечували, побоюючись розколу. За одним з рішень заснували літературно- пропагандистський центр, обов'язок якого ознайомитися з сіоністськими публікаціями і представляти про неї відгуки переважають у всіх сіоністських суспільствах, щоб у національну літературу не проникли чужі веяния.

Підстава Мізрахі відповідало інтересам Герцля: «…Ми покладаємо сподіватися співробітництво нашого духівництва… Першими нас зрозуміють рабини. Вони примкнуть до нашої ідеї та будуть із амвона надихати других»65. Не дивно, що останнім і лідери руху виникли довірчі стосунки.

Керівники Мізрахі ясно усвідомлювали, що іракський опір ортодоксії сіонізму сприяє відходу молоді від релігії, її відчуженню від єврейської традиції.

Віруючий єврей, стаючи сіоністом, від початку стоїть перед виключно гострим і болючим протиріччям між «сіонізмом» і «релігійністю». Усі найвизначніші релігійні авторитети епохи засуджували сіонізм. Керівники Мізрахі ясно усвідомлювали необхідність внести зміни у релігійне життя, в традиційну освіти, але де вони не наважувалися розпочати таким змінами від спротиву основний маси ортодоксального єврейства. Тому Мізрахі і зайняло позицію, не відповідну ідеалу релігійного сіонізму, - воно проголосила, за Герцлем, що «сіонізм непричетний до релігії». Прагнучи як і скоріш отримати більшість у Світовій Сіоністської Організації, релігійні сіоністи пішли шляхом блок з політичними сіоністами, широко відкрили їх двері у свій рух і сприйняли їх доктрину. Ця позиція, якої Мізрахі дотримувався до 10 Сіоністського Конгресу (1911).

Керівники Мізрахі вірили, створення релігійної сіоністської партії послабить опір ортодоксії сіонізму. Так, рар Райнес думав, що варто тільки ортодоксам прийняти працю ознайомитися з сіонізмом по першоджерел, не звертаючи увагу наклепи наклепників і ненависників сіонізму, як які й самі стануть сионистами.

Рабе Райнес був переконаний, що поки народу не буде доведено, що сіоністська ідея не спрямована проти віри, немає ніякої надії на її поширення.

Суперечачи власним заявам про суто політичному характері сіонізму, рабе Райнес символізував цінність сіонізму як інструмента подолання кризи релігії. Понад те, як зазначалось, рабе Райнес був охарактеризований першим релігійним мислителем, який спробував підвести теологічну базу під сіонізм. Він характеризував сіонізм як рух за Повернення, а поширення сіоністської ідеї на середовищі «вільних» витлумачував як наслідок «заперечення свободи», тобто заперечення секулярного духа 66.

Беручи до уваги зусилля, яких докладали лідери Мізрахі із єдиною метою очистити сіонізм від «культури» і її і суто політичне рух, можна припустити закономірним та обставина, що ідеологи руху на роки його існування уникали обговорювати питання образі майбутнього єврейського суспільства на Ерец-Ісраель (єдиним винятком цьому плані був З. Явиц). Отже, ідеології Мізрахі відпочатку була властива слабкість, що виражалася як у відсутності чітких поглядів на сутність «держави, який живе за законами Тори», до створення якого рух закликало, і у відсутності практичної програми будівництва такої держави з урахуванням суспільства, у якому більшість відкинуло галахічні норми.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15 
 16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30 
 31 
Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат