На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Сіонізм


генеральний секретар ООН К.Аннан підвів неформальний підсумок обговорення питання про на прирівнюванні сіонізму до расизму, заявивши, що цей питання вже є актуальним. Ще 1991 ООН опублікувало резолюцію що повністю спростовує резолюцію тієї ж міжнародної організації від 1975 року, у якій проведено подібне вирівнювання 13.

Автор висловлює щиру вдячність і подяку за надані матеріали Общинному Центру єврейської культури Удмуртії.

Список використовуваної літератури.

1 Радянський енциклопедичний словник. М.: «Радянська енциклопедія», 1981.

2 Велика радянська енциклопедія.

3 М.А. Голденберг. «Сіонізм: обличчя і маски». М. 1985. с.68.

4 Про дальше поліпшення ідеологічною і політико-виховної роботи. Постанова цк кпрс від 26.04.79. М., Политиздат, 1979. с.6. 5 Л.Є. Беренштейн. Приреченість політики і практики сіонізму. Київ, 1980. с.4. 6 Матеріали ХХV1 з'їзду КПРС. М. 1981. с.57

7 Малий енциклопедичний словник Блокгауза і Єфрона.

8 Цит за: Роже Гароді. Основоположні міфи ізраїльської політики. Російський антифашистський центр.

9 Герцль Т. Щоденники (Спогади). Вид. Віктор Галлач, 1958, «Я агностик», с.54.

10 Меїр Г.Моя життя. Чимкент, 1991.

11 Бар-Зохар М. Бен-Гуріон. Серія «Слід історія». Ростов-на-Дону: «Феникс»,1998.

12 Історія Єврейського національного руху 1870-1914.Иерусалим. Бібліотека Алия,1994.

Історія Єврейського національного руху 1914-1949. Иерусалим. Бібліотека Алия,1993.

13 Сіонізм не расизм, але винним залишиться ізраїль. http:// wwu/ mignews/ pollitic/ wored/ durbraft 209. html.

1. Витоки доктрини.

1.1.Социально – політичні передумови.

У виникненні сіонізму передували багато явищ і процеси, у своїй сукупності вони утворюють певний мікросвіт. Однак це мікросвіт не ізольований від незмірно ширшого зовнішнього світу, слід, що він піддається впливу зовнішніх сил.

Щоб виявити передумова появі такий ідеології як сіонізм, слід подивитися на історичний час, до складу якого в себе друга половина ХІХ – одне десятиріччя сучасності. Це був період прискореного поширення вищих форм капіталізму із Західної Європи на країни Східної Європи - й Росію.

Господарські заняття, соціальна життя й громадська думку єврейського населення ті часи значною мірою визначалися двома проявами історичної дійсності. По-перше, євреї, як й інші національні меншини, попри розвиток капіталізму, з покоління в покоління досі продовжували жити власним внутрішньої життям, формованої етнічної культурою, у тому числі і релігію, і етнічної психологією, що сприяло збереженню побуту, традицій і звичаїв. Ця внутрішнє життя була дуже консервативної і повільної, оскільки регулювалася релігійними традиціями, що восходили до давнини. По-друге, євреїв не могла оминути життя держави – економічні відносини, політика, потужніша культура великих націй. Під впливом колективного інстинкту збереження своєї етнічної спільності (так званого інстинкту етноцентризму) малі народи, і євреїв зокрема, прагнули до згуртованості, утримування своєї особливості, але ізолювати себе повністю від впливу більших народів вони були на стані. У результаті взаємодії цих двох потоків дійсності - життя внутрішньої (етнічної) і до зовнішньої (суспільної відповідальності і державної)- євреї в Європі виявилися залученими до боротьби двох взаємовиключних тенденцій: ізоляціонізму і емансипації, що призводить до асиміляції.

У відомому монументальному праці «Історія ХІХ століття» під редакцією Лависса і Рамбо відзначається, що «майже всюди починається їх (євреїв) політична й релігійна емансипация»1. Потім вкотре, що емансипація вела, зазвичай, асимілюватися - у разі, представників вищих і середніх класів. Цей процес відбувається відбувався оскільки євреї жили по більшу частину роззосереджене, переважно у великих містах. Одержуючи рівні права з громадянами панівних націй, євреї - міські жителі поступово інтегрувалися в великі соціальні організми і втрачали власну етнічну особливість. Проте, попри відомий прогрес в емансипації євреїв повсюдно, юридично вони були цілком емансиповані лише Сполучених Штатах. Цим і пояснюється й те, що наприкінці ХІХ століття євреї масово стали емігрувати головним чином США.

Для повної ясності варто зробити застереження: під емансипацією тут треба мати у вигляді переважно її правове законодавче основу і відповідну йому практику державних установ: мова не про повному викоріненні будь-яких націоналістичних забобонів на побутовому рівні - побутової антисемітизм, приміром, США є і до справжнього часу. У Штатах склалися впливова єврейська буржуазія і успішний єврейський «середній клас». Але, попри дуже сприятливі умови для асиміляції євреїв англосаксонським більшістю країни, такий асиміляції цього не сталося, і єврейська громада США зберігає свою релігійну та Духовну самостійність, коли всі американські євреї англомовні не мають особливої культури, значно відрізнялася від загальноамериканської.

Наприкінці ХVІІІ- початку ХІХ століття було узаконене громадянське рівноправність євреїв мови у Франції. І все-таки в Європі, виключаючи Франції і Англію в першій половині ХІХ столітті емансипація євреїв йшла досить повільно, непослідовно, прогрес часто переривався назаднім рухом. Європейські революції дали нового поштовху прогресу емансипації; у різних країнах вона тривала від різної ступенем повноти і послідовності всю друга половина століття. Єдиним й дуже сказати, твердим винятком із загального правила залишалася Російська імперія.

Єврейське населення територій, у різний час і різних умовах увійшли до складу Російської імперії, складалося протягом довгих століть, але весь він врешті-решт досягло цілком певного однаковості рахунок спільності релігійного вірування і єдності древнього незвичайного історичного минулого. Достеменно відомо, що ще грецьких колоніях у Чорноморському узбережжі Кримського півострова був і чисельність населення. Відомо також, що з перших років підстави Київського князівства в Києві жили євреї. Передбачається, що ці групи єврейського населення проникли у Причорномор'ї від і Придніпров'я з Азії. На території, що заселялисяпереважно слов'янськими племенами, євреї поширилися і із Заходу. У Х1- Х11 століттях у період хрестових походів євреї в дедалі більш зростаючу котячу кількості переселялися із німецьких князівств на польських земель (відомо, втім, що невеликі групи євреїв жили тут і раніше).

У Х11 столітті встановилися торгові, культурні і культурно-релігійні зв'язок між євреями, котрі жили у Київському князівстві, і єврейськими громадами на землях західних слов'ян. Саме цього періоду належить оформлення релігійно-культурні центри єврейського населення в Русі, що означає його повну етнічну самоідентифікацію.

Під час татаро-монгольського завоювання, після 1240 року, встановлюються зв'язок між єврейської спільнотою Криму та єврейським населенням Києва.

У Польщі відбуваються у Х11 столітті чисельність населення, попри малочисельність, також оформилося на самостійну етнокультурну і етнорелігійну общность.

Отже, вчасно оформлення сіоністської ідеології й інших етноосвободительних течій у єврейській суспільной думці євреї вже приблизно протягом семи з першою половиною століть жили на землях Російської імперії як остаточно що склалася, з багатими історичними традиціями, етнокультурна етноконфесійна спільність. У ХІХ столітті у місцях свого тривалої й постійного проживання вони була ж корінними жителями, як і інших народностей.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15 
 16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30 
 31 
Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат