На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Сіонізм


Щоб уникнути подібних неприємностей у майбутньому - інакше кажучи, щоб «приборкати» ізраїльські правлячі кола і прищепити їм належне на повагу до єврейським лідерам в діаспорі, М. Гольдман2 запропонував створити консультативну асамблею, яка обговорювала б найважливіші проблеми, що стосуються однаковою мірою та Ізраїлю, євреями діаспори.

Ізраїль є держава, яке склалося в результаті природного історичного поступу певної частини єврейської народності, а зобов'язане своїм існуванням значною мірою міжнародному сіоністському руху. Це держава робить у один і той водночас суверенне і залежне. Воно, з одного боку, має усіма ознаками суверенітету: територією, верховна влада, економікою, правовими нормами тощо. буд.; з другого – це держава робить у дуже сильної мірою залежить від політичної й моральної підтримки євреїв діаспори, й у першу чергу єврейської общини в США.

На жаль, у минулому з нашого політичної науці широко був поширений поверховий, спрощений підхід до низки складних явищ з області міжнародних відносин. За такого підходу, скажімо, до проблеми відносин між Ізраїлем і діаспорою могло складатися враження, що вони прості та прямолінійні, що ускладнення у відносинах переважно з- за особистих сутичок, внаслідок боротьби честолюбних прагнень керівних діячів Ізраїлю й єврейських громад в діаспорі. Безсумнівно, елемент особистих чи групових тертя має місце, але з він грає головну роль. Існує важливіша сторона зв'язків Ізраїлю й діаспори, як формальна, так це й сутнісна. Йдеться постійно, незалежно від будь-яких привхідних моментів існуючому протиріччі - про об'єктивної труднощі дотримуватися рівноправність і рівнозначність у взаєминах між чисельно меншою частиною єврейського етносу Ізраїлі і більшістю цього ж етносу, що у країнах діаспори. Річ, у тому, що більшість євреїв живе поза Ізраїлю, суть у тому, що менша частина їхньої живе в суверенне, за всі формальним і з багатьом неформальним ознаками, державі; в такий спосіб, ця менша частина завдяки існуванню держави утворила політична єдність- націю; усталилася у особливе соціально-економічне єдність - єврейське громадянське суспільство, у державі Ізраїль. Державний суверенітет, автономні соціально- економічна і політичний структури породили особливі, їм утримання тільки властиві соціальну психологію, ідеологію, громадську свідомість.

Більшість етносу розділена на групи-громади, які відчувають своє кревність завдяки єдиному етнічному самосвідомості, єдиної релігії, загальним елементам історичній пам'яті, культури та етнічної психології, єдиної ідеології сіонізму (ті, хто її сповідають)3. У діаспорі, зв'язок між різноманітними групами- громадами єврейського населення засновані переважно на духовному фундаменті і тільки почасти на потребує матеріальних та політичних расчётах. А загалом євреї діаспори економічно та політично включені у инонациональние середовища, які культури відчувають вплив культур тих народів, разом з якими вони є громадянське суспільство. У цьому єврейський етнос у країнах розсіювання, відмінності у умовах, існує у стані постійної напруги, породжуваного протиборством двох головних тенденцій: до її повної асиміляції і збереженню в якійсь мірі культурній та духовній обособленности.

Протиборство цих двох тенденцій розвивається у формі попеременного превалювання то а такою, то інший - явного переваги доки можна знайти. Проте цей стан напруженості серйозно турбує лідерів діаспори. У одному з доповідей комісії СТОЛІТТЯ ми читаємо: «Протягом багато часу євреї у країнах Заходу зазнали серйозну еволюцію в питаннях віри, переконань і життєвого укладу. Вони переходили від ортодоксальності до реформізму чи повністю відходили від іудаїзму і традиційних цінностей - уподобання та синагозі, дотримання понять про «чистоті» їжі, з інших обов'язкових розпоряджень, і навіть від практики шлюбу лише з одновірцями. Розширення практики змішаних шлюбів і асиміляції посилювалося багато десятиліть, а відповідно помалу ставало слабкішим і знепритомніла приналежність до єврейського етносу; це тривала доти історичного періоду, коли був здійснено нацистський геноцид і створено держава Ізраїль»4.

Сторони, взаємодіючі у системі зв'язків Ізраїль- діаспора, потребують один одного; ці зв'язку двосторонні, проте ступінь і характеру залежності партнерів різні. Ізраїльська думка на діаспору коротко зводиться до того що, що діаспора представляється джерелом підтримки державу Ізраїль і еміграції; діаспора дивиться на Ізраїль у основному як у духовний центр всім євреїв.

Можна говорити навіть про певному ідеологічному обгрунтуванні і тлумаченні системи відносин держави Ізраїль і диаспорой.

Однією з наріжних опор ідеологічного обгрунтування системи відносин «Ізраїль-диаспора» є концепція центральної ролі державу Ізраїль у житті єврейського у всьому світі. Вона випливає з основного тези політичного сіонізму: лише існування суверенної єврейської держави може гарантувати фізичне виживання й духовне самовизначення всього єврейського народу.

Вже після державотворення Ізраїль доктрина про її центральній ролі була закріплені в «Єрусалимської програмі» ВСО. Головний зміст цієї доктрини ось у чому: життя діаспорі для євреїв життям у вигнанні, тому є необхідність зібрати всіх «вигнаних і рассеяних» з їхньої історичній батьківщині, де нині створено держава Ізраїль. З концепцією центральної ролі Ізраїлю пов'язана ще одне важливе доктрина – «всесвітнього єдності єврейського народу», яку скорочено називають «ми - одне ціле».

Ці дві доктрини по-різному витлумачуються Ізраїлі й у діаспорі. Євреї діаспори відстоюють таке трактування тези центральної ролі Ізраїлю, у якому діаспора зовсім на розглядається як лише резервуара на будівництво держави; навпаки, мається на увазі, що «турботи і тривоги про країну є головна умова збереження диаспори»5. Таке тлумачення доктрини центральної ролі Ізраїлю означає нічим іншим, як визнання рівного значення Ізраїлю й діаспори в існуванні єврейського народу. Що стосується доктрини «ми – одне» теж існує розбіжність у думках. Спершу в Ізраїлі вважають, що з визнання етнічної єдності всіх євреїв у світі закономірно напрошується висновок про повну єдності їхніх інтересів та думок із важливих питань економічно і політично, і єдність має служити інтересам Ізраїлю повній відповідності до доктриною центральної ролі Ізраїлю. У діаспорі само вважають і інакше: «Проте задля деяких ізраїльських лідерів концепція етнічної єдності має продовження. Вона, приміром, використовується у тому, щоб навіювати думка, що протягом цю концепцію немає яким небудь відтінкам незалежного чи відособленого напряму думок, який передбачає вживання протилежності «ми» і «вони» у діалозі між Ізраїлем і діаспорою; другим наслідком концепції і те, що це повинні бути єдині і солідарні, особливо у тих питаннях, які стосуються Ізраїлю. Багато лідерів в діаспорі, проте, вважають, що існування дуже важливого єдності і спільних цінностей єврейського народу цілком сумісно з наявністю всередині його певних груп з очевидними відмінностями за умов існування, інтересах держави й взглядах»6.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15 
 16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30 
 31 
Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат