На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Сіонізм


Коли у період раніше виникнення державу Ізраїль, тобто у той період, коли ідеї сіонізму повністю володіли помислами єврейських мас, в життя єврейських громад виправдано ставили тон найяскравіші представники тих шарів, які розробляли і поширювали ці ідеологічні погляди, то після утворення Держави Ізраїль, тобто після реалізації головної мети сіонізму, першому плані неминуче висувалися матеріальні потреби нової держави, а питання ідеології відсувалися другого план. Відповідно нових умов змінилися і функції лідерів всесвітнього сіоністського руху - у ньому сталося переміщення центру лідерства. Хоча визнається існування двох рівнозначних центрів у життя єврейського народу - Ізраїлю й США, тим щонайменше що стосується визначенням духовного центру пальма першості беззастережно віддається Ізраїлю.

Яка ж з цих двох центрів більш істотний? Це питання, протягом багато років служить предметом дискусій між Ізраїлем і діаспорою. Жодна зі сторін не хоче визнати абсолютний пріоритет з іншого боку. Питання міг би зважитися визнанням рівнозначності обох центрів, проте ізраїльтяни, визнаючи більшої сили єврейської общини США - не збираються вимовити цього вголос, оскільки вони бачать у своєму державі втілення вікової мрії єврейського народу; керівники ж єврейської общини США, на словах визнаючи центральну роль державу Ізраїль, насправді не втрачають жодної нагоди продемонструвати перед лідерами Ізраїлю повну залежність єврейської держави.

Своя думка у діаспори і військовий дії Ізраїлю. Цілком природно, що початковою точкою до розгляду ізраїльсько-арабських відносин є теза у тому, держава Ізраїль змушене вести військовий дії задля забезпечення свого виживання. «Необхідність вести нові й нові війни за виживання й у перервах з-поміж них постійно підтримувати готовність до відсічі раз у раз возобновляющих нападів узяли на ізраїльську економіку й суспільство страшно тяжке бремя»11.

Пагубні наслідки мілітаризації шкідливі, вони можуть бути полегшилися ніякої зовнішньої допомогою: відволікання частини працездатного населення для служби до армій, використання таланту й винахідливості задля творчої праці, а військових потреб. Говориться про те, що нескінченні війни відлякують потенційних іммігрантів.

М. Гольдман запевняв у своєму інтерв'ю, якби керівники сіоністського руху своєчасно оцінили перспективу арабського протидії створенню незалежної єврейської держави щодо території Палестини, коли вони «у арабську проблему хоча б десятої частки тих енергій, пристрасті, винахідливості, винахідливості, хто був вжиті у тому, щоб заручитися підтримкою з боку Англії, Франції, навіть Німеччини періоду Веймарської республіки, то долі євреїв і Ізраїлю можуть бути зовсім иними»12.

Аналіз позицій М. Гольдмана: хоч і закликав заплатити саму великі гроші за з арабами до згоди створення суверенної палестинської держави, головний сенс і метою встановлення миру уявлялося йому, звісно, не задоволення права палестинців на самовизначення, а досягнення домовленості з консервативними прозахідними арабськими режимами, насамперед з нафтовидобувними країнами Аравійського півострова. Цей результат, очевидно, відповідає інтересам США перевищив на Арабському Востоке.

Однією з найболючіших проблем сіоністів стала, прийнята Генеральної Асамблеєю ООН 10 листопада 1975 року резолюція № 3379 «Про всіх форм расової дискримінації», у якій спеціальний параграф містив визначення сіонізму як форми расизму і расової дискриминации.

У результаті пропагандистської кампанії проти резолюції № 3379, стверджувалося, що перекручена суть ідеології єврейського визвольного націоналізму, яка безпідставно звинувачують у антигуманности, человеконенавистничестве тощо, завдає образу народу, природно исповедующему ідеологію свого націоналізму; у разі було завдано образу всьому єврейського народу. Але треба прийняти до уваги, що резолюція було прийнято у зв'язку з із військовими діями ізраїльських влади. Якщо на резолюцію № 3379 ширшому контексті всього близькосхідного конфлікту, її можна вважати в певній ступеня продовженням попередніх резолюцій ООН по палестинському вопросу.

Не слід покладати всю провину близькосхідний конфлікт лише з ізраїльську інший бік і однобічно засуджувати сіонізм. Критики засуджують реактивні, фанатичні форми будь-якого націоналізму, що навіть у тому разі, коли він породжено справедливим прагненням народу до свободи і суверенності, згодом може виродитися в агресивний шовінізм, якому притаманний зарозумілий чи, більше, зневажливий погляд інші народи. Можливо, єврейські ідеологи та політики у Ізраїлі й поза нею самі чимало сприяли з того що близькосхідний конфлікт став розглядатися у військовому та політичному аспектах, а й у аспекті ідеологічному. Теоретики й активні прибічники сіонізму висувають чинник сіоністської ідеології й сіоністського руху перше місце в суспільно-політичної й духовно-культурної життя єврейського населення Ізраїлі й в країнах діаспори; акцентують увагу єврейського, а ще через кошти масової інформації та неєврейського населення в проблеми сіонізму. Звідси створюється ілюзія те, що всіх сторін життя євреїв, де вони ні мешкали й чим би не займалися, міцними узами пов'язані з сіонізмом. Через війну поступово створювалася обстановка, яка підштовхувала професіоналів, що сіонізм став часто сприйматися неєврейським населенням як певна одіозний явище. Численні пропагандистські розмірковування про значенні сіонізму життю єврейського народу, про його найбільшої духовної цінності й тому подібне обернулися проти самих пропагандистів. Зовнішня політика державу Ізраїль, обумовлена зовсім на ідеологічними доктринами, а практичними розрахунками, в значною мірою завдяки такому надмірного ретельності сіоністських ідеологів стала розглядатися як джерело якої в якихось ідеологічних императивах.

Резолюція № 3379 розробили 111 комітетом Генеральної асамблеї ООН у жовтні 1975 р. й прийнята більшістю в 70 голосів при 29 проти і 27 утрималися. Результати голосування свідчать про відсутність повного одностайності серед членів ООН щодо проблеми сіонізму, расизму і расової дискримінації. «Наслідки прийняття цієї резолюції були глибокими і дуже охопили всієї системи установ ООН. Вона вплинула рішення, прийняті Виконкомом та Генеральної конференцією ЮНЕСКО, Всесвітньої асамблеєю Міжнародної організації здоров'я та міжнародної конференцією МОП. Цими конференціях члени автоматично чинного більшості схвалили потік резолюцій і рішень, ворожих Ізраїлю, причому з питань, які цілком чужі колу обов'язків цих спеціалізованих організацій звичайне время»13. Природно, що відзначила світова єврейська громадськість була глибоко стурбована і уражена фактом прийняття резолюції № 3379.

Наслідком прийняття резолюції № 3379 було згадка сіонізму в прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН у грудні 1979 року резолюції, яка засуджує гегемонізм. Гегемонізм визначався у ній велика сфера політичної й ідеологічної експансії, куди входять у собі такі явища як колоніалізм, неоколоніалізм, расизм, апартеїд і сіонізм. Отже, в резолюції сіонізм поставили однією дошку не тільки з расизмом, а й колоніалізмом. Про гегемонізм в резолюції говорилося як "про сукупності сил, «які прагнуть увічнити нерівноправні стосунки держави й привелегии, отримані насильством, і який тому представляють різні прояви політики і практики гегемонизма»14. Безсумнівно, що резолюція встановлювала зв'язок сіонізму, не як ідеології, бо як практики, з насильством, експансіонізмом, беззаконням. З огляду на широку критику ізраїльської політики на окупованих арабських територіях в досить впливових органах друку як поза Ізраїлю, а й у країні, доводити необ'єктивність і упередженість цієї резолюції були ще складніше, ніж у випадку з резолюцією № 3379.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15 
 16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30 
 31 
Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат