На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Сіонізм


Резолюція ООН № 3379 розглядалася сіоністами, як «спрямована проти прагнення євреїв до національної самоідентифікації та законної виявлення їхніх прав на самоопределение»15. Але така трактування викликає подив, оскільки, по-перше, ніякі резолюції що неспроможні завадити самовизначенню народу і вже його самоідентифікації; а по-друге, єврейський народ Палестини давно - які вже самоідентифікувався і самовизначився у державі Ізраїль. До того ж варто підкреслити , що резолюція № 3379 була не проти євреїв як народу, лише проти експансіоністських і шовіністських елементів, які у ідеології різних сіоністських угрупованнях (наявність яких, у принципі можливе будь-якому течії).

Матеріали, використані у цій роботі, дають підстави для наступного виведення. Серед самого єврейського народу таке історичне подія, освіта державу Ізраїль, оцінюється переважно фактом здобуття частиною єврейського народу (нині утворить ізраїльську єврейську націю) політичного суверенітету. Але це явище можна розглядати як і акт політичного і основам правової оформлення певного соціально-історичного процесу. Вперше за середньовічну, нову і новітню історію склалося повністю автономне у соціально-політичному і культурному відносинах самодостатнє суспільство, включившее у собі іммігрантські групи із різних субетнических утворень єврейського етносу. Цей новий суспільство має розвиненою структурою власних соціальних зв'язків, власної розвиненою класової структурою і повним набором власних соціальних інститутів. Остання обставина має бути зазначено особливо, оскільки він помітно впливає відносини між євреями Ізраїлю й діаспори; євреї в діаспорі, як зазначалось, не утворюють повністю автономних самодостатніх громадських організмів, оскільки їх у більш великі соціальні утворення.

У єврейського народу його сучасних суспільних відносинах сильно виражено патріархальне початок (яке, втім, у тому чи мною ступеня виявляється багатьох інших народів): завдяки особливостям своєї історії євреї завдали й сучасну епоху сильні традиції патерналізму. Цей дух сімейності і спорідненості, шанування старшим, більш впливовим і більше багатим поширився і відносини між Ізраїлем і єврейськими колами діаспори. До часу цим відносинами приписувався якийсь образ сімейних відносин, покровительства із боку багатих родичів стосовно бідним родичам.

У зв'язку з наростанням негараздів економіку й політику ізраїльського держави й у зв'язки України із загостренням суперечностей у стосунках між Ізраїлем, і діаспорою став більш відкрито виявлятися криза сіоністської ідеології й політики, який розвивався поступово вже протягом багатьох років. У грудні 1982 року Еге. Бронфман виступив зі сторінок «Джерузалем Посаду»: «Сіонізм протягом усієї історії по- різного витлумачувався багатьма отличавшимися друг від друга людьми, представляли єврейський народ. Той сіонізм, який використовували Герцль, Вейцман, Бен-Гуріон, Голда Меїр чи Менахем Бегін, ніколи було незмінною, абстрактної, статистичної философией»16.

Йдеться нема що іншому, як і справу спробі з'єднати етнонационалистическую ідеологію єврейського народу, занароджену під час його життя жінок у умовах гетто, з соціальними та політичних потребах сучасного розвитку світу. З іншого боку, у справі відновлення сіонізму єврейська буржуазія діаспори відчуває конкуренцію із боку правлячих кіл єврейського населення, які зробили сіонізм офіційної державної ідеологією. Як то це вже багаторазово відбувався за історії людства, коли розпалювалася боротьба між різними соціальними групами за право інтерпретувати ту чи іншу ідеологічне (наприклад: марксизм), вчення і пристосовувати його до своїх соціальним і політичною інтересам, так тепер це відбувається з сіонізмом.

Держава щасливим чином було створено; ті євреї, які бажали у ньому житиме, переселилися туди; склалося суверенне єврейське суспільство на землі праотців. Отже, проект завершено, впоралися. Проте єврейський питання на країнах діаспори не вважається остаточно вирішеним, єврейський націоналізм продовжує існувати, і, отже, сіоністське рух як єврейське всесвітнє націоналістичний рух має бути переорієнтоване на служіння інтересам євреїв діаспори, забезпечених, процвітаючих, але ще які мають повної гарантії дійсного (а чи не формального) национально-етнического рівноправності. Те є, ще є ще прояв антисемітизму, з другого боку, існує загроза асиміляції, верхушечние верстви єврейських громад в діаспорі потребують існуванні сильного націоналістичного руху, тому вони збираються використовувати сіоністське рух головним чином своїх інтересах. Факт створення і існування державу Ізраїль осмислюється у цьому контексті вважається символом національного звільнення і суверенної існування єврейського народу, але ізраїль зовсім на сприймається як єдине місці землі, де євреї повинні жить.

Отже, конфлікт між сіоністами Ізраїлю й діаспори у основі своєї має дві принципово різних погляду на завдання і цілі сіонізму в світі. Ізраїльські сіоністи вважають, що вирішення головного метою сіоністського руху після державотворення Ізраїль є забезпечення значної імміграцію та сприяння укоренению іммігрантів на землі Ізраїлю, інакше кажучи, надання фінансову допомогу розвитку ізраїльський економіки та соціальної інфраструктури. Сіоністи ж діаспори, як було зазначено вище, розглядають сіонізм як збереження етнічної й релігійної консолідованості єврейського населення діаспори й підтримки його культурно-духовній самобитности.Борьба всередині сіоністського руху є прояв суперництва двох течій в сучасному єврейському націоналізмі: ізраїльського державного націоналізму і неофіційного «етнічного» націоналізму єврейського населення країнах діаспори. Ці протиріччя виникли не раптом, а поступово оформлялися разом з дорослішанням ізраїльського нашого суспільства та підвищення рівня зрілості ізраїльської структури управління. Пригадаємо, що ще перший прем'єр міністр ізраїльського уряду Бен-Гуріон відчувши невблаганно нараставший криза всередині сионистского,движения, у роки запропонував відмовитися від назви «сіоністське» і прийняти найменування «проІзраїльское», що точніше відповідати призначенню движения16.

Список цитованою литератури.

1. The Implications of Israel-Arab Yeace for World Jewry/ A Report of the

International Economik and Comision of the Wortd Congress. N. Y., 1981, c.68 2. Нахум Гольдман-доктор, презедент СТОЛІТТЯ с1954-1977г. 3. У разі йдеться зв'язки і взаєминах між окремими єврейськими громадами як цілісними етносоциальними утвореннями. 4. The Implications… , c.61. 5. Саме там, с.69. 6. Tам ж, c.69. 7. Tам ж, c.59, 61. 8. Goldmann N. Le Paradoxe Juif. [P.], 1976, c.73/ 9. The Implications… , c.63 10. Tам ж c.63-64. 11. Tам ж, c.56. 12. New Outloor. 1974, № 9, c.16. 13. Activities of the World Jewish Congress. 1975-1980. Report to the

Seventh Plenary Assembly. W. J.C., Office of the Secretary-General.

Geneva,1981,c.8. 14. Саме там, c.9. 15. Там же,c.60. 16. The Jerusalem Post. 27.12.1982. 17. Бар-Зохар М. Бен-Гуріон. Серія «Слід в истории».Ростов-на-Дону:

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15 
 16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30 
 31 
Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат