На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Сіонізм


У головах єврейських націоналістів у Росії відбувалося суміщення поглядів на соціальному і національному розвитку, відповідно цьому відбувалось і ототожнення ідеалу соціального з ідеалом національним. Зауважу, що завзяте прагнення до реалізації ідеалу закладено у єврейської суспільной думці й у характері народу ще древности.

Сіонізм ні явищем виключно російським, але саме у Росії він знайшов найрозвинутіші форми. Ідеологія сіонізму початку формуватися в той історичний період, коли визвольний спрямування Росії і близько його ідеологія проходили предпролетарский, «разночинский» період свого розвитку (1861-1895). У розвитку суспільной думці єврейського населення Росії у цей літній період спричинено надзвичайно важливі зміни- згасання просвітництва («хаскала»)15 і зародженням націоналістичного світогляду. Провісником переходу від просвітництва до націоналізму став Перец Смоленскин (1842-1885), «що у своєму журналі «Хашахар» (по- русски «Зоря») поруч із відстоюванням традицій просвітництва і викриттям «святош і ханжей» став проводити ідеї войовничого национализма»16.

Відтак можна дійти невтішного висновку, що виникненню сіонізму передували:

1. Громадянське нерівноправність євреїв Європи.

2. Прискорений поширення вищих форм капіталізму.

3. Жорстка політична реакція у Росії 80-х ХІХ века.

4. Створення і відповідне фінансування різних державних установ завдання яких - допомога єврейським біженцям.

5. Формування визвольних рухів.

«Соціальною опорою сіонізму була от середня і дрібна буржуазія… Саме зазначений шар піддавався, поруч із трудящими євреями, максимальної дискримінації, особливо страждав від антисемитизма»17.

2. Поселенческий сіонізм.

У ХІХ столітті серед єврейських товариств сильні асиміляційні руху «Мета руху була така: створити єврея, який залишаючись євреєм, міг би жити загальнолюдської життям у країні, громадянином якій він является»18.

Проте наприкінці 1960-х років ХІХ століття публіцист і белетрист Перец Смоленскин висловлює різке негативне ставлення до ассимиляционному руху єврейської інтелігенції, яке спершу він спостерігав Одеси, потім у Німеччині. Смоленскин разом оголошує війну: як проти «святош і ханжей» які, прагнуть викоренити будь-яке знання з дому Якова, і проти «освічених ханжей» які, своїми промовами намагаються віддалити євреїв від спадщини отцов.

Перец Смоленскин вигукує:

«Ні! Не потрібно соромитися свого походження, треба дорожити своєю мовою собі і своїм національним гідністю, а національна культура може зберегтися лише за допомогою староєврейської мови. Це особливо важливо, що «єврейство, позбавлене території», є особливою виглядом духовної нации19. Єврей зближує не релігійна приналежність, бо що вони єдина нація. Смоленскин висунув доктрину «єврейського прогресивного национализма»20.

Однією з «зовнішніх» причин що сталися змін була реакційна взагалі і ворожість до євреїв зокрема внутрішня політика царського уряду, і навіть посилення антисемітизму. У результаті погіршення становища євреїв у Росії, коли сподівання їх емансипацію розвіялися як дим, єврейські просвітителі, за малим винятком, стали прибічниками націоналізму, а хаскала згодом стала хіба що синонімом сіонізму. Зрозуміло, отожествление швидше поверховим, ніж глибинним. З хаскали вийшло таке протягом, як «культурний сіонізм», на чолі з Ашером Гинзбергом, який був і сіоністом, і видатним «маскилом» (просветителем).

Видатним ідейним основоположником сіонізму був Мозее Лозо Лилиенблюм (1843-1910). Ця постать дуже цікава з погляду вивчення історії розмежування соціалізму, і націоналізму у єврейському національно- визвольному русі у Росії останньої чверті ХІХ століття. До 80-х років Лилиенблюм був учасником загальноросійського визвольного руху, поклонявся Писарєву і співпрацював у єврейському журналі соціалістичного напрями «Асефат хахомим». Єврейські погроми, що сталися восени 1881 року, справили нею жахливий враження. Під упливом пережитого Лилиенблюм написав брошуру «Про відродження єврейського народу Святій землі древніх праотців», у якій закликав до переселенню євреїв до Палестини, навіть при цьому знадобиться століття. «Погроми посилили націоналістичну реакцію як серед дрібнобуржуазній радикальної демократичної інтелігенції, а й серед соціалістичного її крила»21.

У 1882 року відомий сіоністський діяч у Росії Лео Пинскер (1821- 1891) також підняв свого голосу на користь національного самоврядування євреїв на особливої території. Пинскер вважав, що краще всього обрати місце для єврейської «автоемансипации», як і іменував акт здобуття національної єдності і суверенітету, на берегах річки Йордан, але, що вельми примітно, не виключав ймовірності те, що це і якась інша територія, наприклад на берегах Миссисипи22.

У цей час (на початку 80- x років ХІХ століття) із закликом вимагати до російського і німецькому єврейства він пише, що «віра у емансипацію обвалилася і треба погасити у собі відблиски віри в братство народів. Нині «євреї не становлять живої нації; вони скрізь чужі, і вже цим пояснити той гнёт і те презирство, що вони зустрічають з боку навколишніх народів». Єврейський народ- «як привид мерця, бродящего серед живих». «Треба сліпим, ніж бачити, що євреї- «обраний народ» для загальної ненависті». Євреї не можуть «асимілюватися ні з одного нацією, унаслідок чого жодної нацією неможливо знайти терпимі». «Намагаючись злитися коїться з іншими народами, вони до певної міри легковажно пожертвували своєї національністю», але «ніде не домоглися, щоб співгромадяни визнали їх рівнею корінними жителями». Долі єврейства нічого не винні залежати від милості інших народів. А практично вихід: «створення народу під час власної території». І, треба: придбати й заселити євреями якусь підходящу територію, «байдуже, як і частини света»23. Як знак одворота євреїв від ставки на асиміляцію було визнано створення в 1860 року Світового Єврейського Союза.

У Німеччині Мозес Гесс (1812-1875)- громадський діяч, журналіст, видавець «Нової Рейнської газети», людина, чиї політичні переконання постійно розвивалися і, нарешті, дійшли єврейського націоналізму, видав у 1862 року у Лейпцигу стяжавшую більшої популярності книжку «Рим і Єрусалим». Основні ідеї Гесса, викладені їм у книзі, були следующие:

1. Євреї завжди залишаться чужими для європейських народів. Європейці можуть емансипувати євреїв з міркувань гуманності та справедливості яких, але будь-коли поважатимуть їх до того часу, поки євреї будуть засновувати своє життя на видатних цінностях свою власну духовного історичного поступу і волі іти принципу

«де добре, то й родина».

2. Єврейський тип особистості незнищимий, та єврейське національне почуття невикорінно, хоча євреї у Німеччині цілях ширшим емансипації і намагаються переконати себе й інших у протилежному.

3. Якщо емансипація євреїв несумісна з суттю єврейського національної вдачі, вони повинні пожертвувати емансипацією для збереження своєї національної особости24.

З свого ставлення до природі національної вдачі євреїв і неможливість для євреїв досягти повної емансипації, Гесс думав, єдине засіб вирішити єврейський запитання слід шукати в колонізації Палестини.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15 
 16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30 
 31 
Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат