На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Сіонізм


Цими передумови загального характеру грунтувалося сприйняття Ахад-ха- Амом сучасної йому культурної ситуації: головною проблемою він вбачав в збереженні наступності єврейської культури після катастрофи релігії, а не в засвоєнні цінностей західної культури. І запорукою успішного розв'язання проблеми він вважав національну «спрагу життя», засновану на прив'язаності людини до середовище, де він народився. Термін «жага життя» позначає у Ахад-ха-Ама якийсь чинник історичного, а не природного, біологічного порядку- солідарність кожного наступного покоління з прагненнями їхніх попередників народу, не яка зобов'язує окрему особистість. Належність народу обумовлена не необхідністю сприймати його вірування чи спосіб життя, але внутрішньої вірністю його історії. Особистість зберігає вірність духовних цінностей народу над силу їх абстрактних достоїнств, але остільки, оскільки вони втілюють у собі «дух народу». Національна «самість» полягає в пам'яті і знанні, а чи не на безперервності існування тих чи інших цінностей чи сталості образу життя, які можуть змінюватися залежно потреб кожного поколения.

Ахад-ха-Ам вірив, що вивчення єврейської літератури й історії здатне пробудити національні відчуття провини і повагу до минулого, які займуть місце Галахи і заповідей як що об'єднує народ чинників. Перехід від релігійної до сексуальної культурі, вважав Ахад-ха-Ам, буде безперервним і безболісним. Нерелігійна єврей, прагне до самобутнього національному існуванню, зможе зректися минулого над народом. Минуле- важливий чинник у процесі формування самосвідомості людини, навіть тоді, що він перестає вірити в духовні цінності цього минулого. Національно мислячий єврей скаже: «відчуваю», замість: «я вірую»; з суто секулярних за своєю природою спонукань він зберігати вірність ключовим національним цінностям і символів, стане дотримуватись деякі свята і ритуали. І основі можна буде потрапити домогтися терпимості й навіть співпраці між релігійними і нерелігійними євреями. Якщо Ерец-Ісраель виникне суспільство, соблюдающее основні релігійно-національні традиції, якщо нерелігійні євреї утриматися від публічного образи релігії, то обидва табору зможуть співіснувати «під однієї кришей».34

Основне завдання «культурної роботи» сіоністського руху Ахад-ха-Ам вважав розвиток єврейського культурної спадщини. У суперечці з М. Бердичевським та її однодумцями Ахад-ха-Ам стверджував, що до цього зводиться і завдання нової івритській літератури, яка повинна звертатися до загальнолюдським проблемам, не що з єврейської життям, але повинна свідомо обмежити себе суто єврейськими темами. Ахад-ха-Ам думав, що ця література відповідає запитам його поколения.35

Тому можна дійти невтішного висновку: ставлення Ахад-ха-Ама до єврейського спадщини не відрізнялося послідовністю. З одного боку, він постійно підкреслював безперервність у розвитку культури та виходячи з того заперечував проти дуже поширеного переконання, що єдиним історичним джерелом нової єврейської культури має стати Біблія. Але з іншого боку, прагнучи виявити глибинну основу єврейської традиції, сохраняющуюся і після таку в моральних принципах народу, сформульованих у промовах пророків Ізраїлю. Але в такий спосіб Ахад-ха-Ам сам висловив то умонастрій, в прихильності якому він дорікав своїх опонентів: подібно їм, і він вважав нерівноцінними твори єврейського духу, створені в Ерец-Ісраель й у галуте. Цією двоїстості сприйняття єврейської культури Ахад-ха-Ам так ніколи й не зміг преодолеть36.

3. Політичний сіонізм.

Після французької революції, яка зрівнювала у цивільних правах й усе населення незалежно від національної ідентифікації, антисемітизм в Європі довгий час вважався чимось немодною і навіть непристойним. Проте ближче під кінець ХІХ століття європейські євреї знову України відчули себе незатишно: антисемітські журнали обчислювали своїх передплатників за десятки тисяч, а бестселером 1881 року стала книга австрійця Дюринга «Єврейський питання питання раси, звичаїв і фізичної культури», у якій проповідувався так званий науковий антисемітизм. Нарешті, сама «законодавиця мод» – Франція 1894 року сфабрикувала обвинувачення проти офіцера – єврея Альфреда Дрейфуса37, якого з брехливому звинуватив й у зраді батьківщині. Навколо будинку зібралася натовп французів і спеціально котрі приїхали іноземців, які вигукували гасла: «Бий жидів - рятуй Францію!». У єврейських кварталах чекали погромів. На хвилі антисемітизму відбувається оформлення політичної ідеї, про необхідність створення національного єврейської держави. Основоположником політичного сіонізму вважається віденський журналіст, Теодор Герцль.

Теодор (Беньямін Зєєв) Герцль народився 1860 року у місті Будапешті в Угорщини. Він здобув європейська освіта. Закінчивши Віденський університет, де зараз його вивчав право, Герцль не працював за фахом, а звернувся безпосередньо до літературі. Він статті, і деякі з створених нею п'єс були поставлені на сцені. У 1891 року популярна віденська газета «Нойе фрайе пресі» направила Герцля своїм кореспондента до Парижа. Саме Парижі відбулася подія, побудившее його діяти, - процес Дрейфуса. Герцлю довелося бути присутнім на публічному розжалуванні Дрейфуса. Герцль повірив у його невинність і він потрясён: «Якщо усунення неминуче, сказав собі: те повне… Якщо ми страждаємо від бездомності- треба створити собі родину»38. Герцль миттєво переймався цією ідеєю - єврейської держави. «Немов блискавка, Герцля опромінила нова думку: антисемітизм не є випадкове явище, що надибуємо лише даній обстановці і за умовах; немає, він - постійне зло, він - вічний супутник Вічного Жида», і «єдино можливе рішення єврейського питання» - окреме єврейське государство39.

Згодом Герцль писав своєму щоденнику: «Рішення єврейського питання- в моїй руках. І рішення, крім цього, единственного»40. Це рішення, у 1896 Герцль викладав у своєї книжки, яку назвав «Єврейське государство».

У вашій книзі було запропоновано стратегія створення національної держави, соціальній та рожевих тонах описувалося його устройство.

Але це мало утопічний характер. Основний упор автор чомусь робить у тому, у майбутньому державі неодмінно має бути семигодинний робочого дня. Ця деталь мала знайти своє відбиток навіть у державної символіці Ізраїлю: «Я уявляю собі білий прапор з сімома золотими звуздами. Білизна символізує нове життя й її чистоту, зірки ж- це і є золоті сьому годину, оскільки саме під знаком праці ввійдуть євреї на свій нову страну»41 - писав Герцль. Стратегія створення національної держави по Герцлю зводилася до того, що це євреї світу повинні «скинутися» для придбання землі на Палестині або Аргентині чи викупити у великої європейської метрополії якусь відсталу колонію, куди потім переїдуть все пайовики цього проекту. Герцля буквально носили на руках, хоч ніколи нічого нового не винайшов: вже існувало 30 єврейських поселень, землю і для яких купували локальні сіоністські організації: центрально-європейська «Ховевей Цийон», російський «Одеський комітет» чи багаті євреї- філантропи на кшталт англійського банкіра Едмонта Ротшильда.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15 
 16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30 
 31 
Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат