На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Причини поразки український національно-визвольних змагань періоду громадянської війни та встановлення Радянської влади в Україні

Реферати > Історія України > Причини поразки український національно-визвольних змагань періоду громадянської війни та встановлення Радянської влади в Україні

Таким чином, на кінець 1917 р. в Україні склалася своєрідна ситуація: на частину її території поширювалася влада ЦР, на іншу частину – радянсько-більшовицька влада. В такій обстановці, в січні 1918 р., було скликано чергову сесію Центральної Ради, на розгляд якої виносилися питання про землю і про самостійність Української держави.

Що ж до самостійності України, то її проголошення диктувалося самим ходом подій: Україна перебувала у стані війни з радянською Росією. IV Універсал, оприлюднений 22 січня 1918 р., зафіксував, що „віднині Українська Народна Республіка стає самостійною, від нікого не залежною, вільною, суверенною державою українського народу”. Урядові УНР доручалося почати мирні переговори. Земля до початку весняних робіт мала бути передана селянам. Рефреном IV Універсалу була ідея незалежності та самостійності України. Проте домогтися цього Центральній Раді не вдалося. Загальна ситуація ставала дедалі складнішою. Центральна Рада катастрофічно втрачає свій вплив на маси, особливо на українське село, яке її підтримувало.

Посилюється зневіра народу щодо здатності Центральної Ради вирішити його найболючіші проблеми, соціальні орієнтири беруть гору над національними. В середині січня радянську владу було встановлено не лише в Харкові й Катеринославі, але й в Одесі, Миколаєві, Херсоні та інших містах України.

Через три дні після проголошення IV Універсалу останні військові підрозділи уряду покидали Київ і направлялися до Житомира, куди вже переїхали ЦР та уряд. Ситуація стала вкрай критичною, коли 16 січня 1918 р. Проти Центральної Ради повстали робітники столичного „Арсеналу”.

29 квітня 1918 р. в Києві зібрався Хліборобський конгрес, в роботі якого взяли участь майже 8 тис. делегатів, переважно селян. Учасники конгресу рішуче засуджували політику Центральної Ради, її соціалістичні експерименти, вимагаючи поновлення приватної власності на землю та утворення міцної державної влади у формі історичного гетьманату. Присутні одноголосно проголосили П. Скоропадського гетьманом України. Того ж дня в соборі св. Софії єпископ Никодим миропомазав гетьмана. Отож Центральна Рада, проіснувавши тринадцять з половиною місяців, припинила своє існування.

П. Скоропадський сконцентрував у своїх руках практично всю повноту влади, розпустив Центральну Раду й ліквідував Українську Народну Республіку: країна стала називатися „Українська Держава”. Гетьман оприлюднив два програмних документи – „Грамоту до всього українського народу” і „Закони про тимчасовий державний устрій України”. Демократична, республіканська форма правління (УНР) була замінена монархічною (Гетьманат), авторитарною. ЦР, Генеральний Секретаріат та їх органи на місцях ліквідовувалися. Заборонялася діяльність політичних партій лівого спрямування, припинялося видання демократичних газет, заборонялися вуличні демонстрації, мітинги і страйки. Поновлювалась приватна власність на фабрики, заводи, шахти, які передавалися колишнім володарям, поміщицьке землеволодіння. Разом з тим були зміцнені державний бюджет, українська валюта. Відновилося міське й земське самоуправління.

Одним з найвизначніших досягнень гетьманату П. Скоропадського було енергійне національно-культурне будівництво. За дуже короткий час і в дуже складних умовах було відкрито майже 150 україномовних гімназій. У Києві та Кам’янці-Подільському постали українські університети. Почали працювати Українська Академія наук, національний архів, національна бібліотека. За безпосередньої участі академіка А. Кримського в Києві діяв Близькосхідний інститут. У жовтні 1918 р. засновано Київський інститут удосконалення лікарів як лікувально-навчальний заклад професійної спілки лікарів міста.

Після розколу Союзу хліборобів-власників, менша частина якого вимагала забезпечення незалежності України, а більша виступала за федерацію з Росією, наростало невдоволення залежністю гетьманського уряду від німців. Основна маса селянства не підтримувала владу. Мало кому подобалася орієнтація П. Скоропадського на білогвардійську Росію, на монархію. Все це підготувало ґрунт практично для загальнонаціонального невдоволення. Політичні опоненти гетьмана скористалися такою ситуацією. В. Винниченко і С. Петлюра, керівники Української соціал-демократичної партії, заснували опозиційний Український національний союз.

14 листопада 1918 р. політичні партії України створили в Києві верховний орган республіки – Директорію – для боротьби проти Гетьманату. До складу Директорії увійшли: В. Винниченко (голова), О. Андрієвський, А. Макаренко, С, Петлюра, Ф. Швець. 14 грудня 1918 р. війська Директорії вступили до Києва і П. Скоропадський зрікся влади та виїхав за кордон. Отже, поряд із серйозними помилками та прорахунками, про які вже йшлося, гетьманська держава зробила й чимало корисного. Це стосується насамперед науки і культури, зовнішніх зносин. Було встановлено українську грошову систему, засновано банки. Чималі досягнення зроблені у сфері підготовки національних кадрів. Дуже важливими були судові реформи. Виключного розмаху досягла українська видавнича справа. І все це, не забудьмо, відбулося в надзвичайно складних міжнародних і внутрішніх умовах протягом семи з половиною місяців 1918 р.

Після повалення Гетьманату, 19 грудня 1918 р. Директорія оголосила про відновлення Української Народної Республіки. 26 грудня створено уряд УНР під головуванням В. Чехівського.

Були відновлені закони УНР, зокрема закон про передання поміщицької землі селянам без викупу. Вища законодавча влада відтепер належала Трудовому конгресу – свого роду парламенту, сформованому Директорією з селян, робітників та інтелігенції. Загалом же становище після повалення гетьманської влади було складним. В уряді не було єдності. Існувала ідея ліквідації Української Академії наук як „витвору гетьманату”. Декрети гетьманського уряду було анульовано. Права участі в політичному житті країни нова влада позбавила не лише поміщиків та капіталістів, а й професорів, адвокатів, лікарів, педагогів тощо. Більшість керівництва Директорії виступала за союз із більшовиками.

Більшовицький уряд Г. П’ятакова виступив зі звинуваченнями Директорії в контрреволюційності. Невдовзі з півночі розгорнувся наступ Червоної армії на Київ і Харків. Отже, почалася війна УНР з РРФСР, офіційно оголошена 16 січня 1919 р. Уряд Директорії переїхав до Вінниці. Загострилося протистояння між членами Директорії. В. Винниченко складає з себе повноваження голови і виїжджає за кордон. Головою Директорії 11 лютого 1919 р. став С. Петлюра. З 20 червня 1919 р. столицею УНР стає Кам’янець-Подільський. Почалися реорганізації уряду, що, однак, не змінило ситуацію.

30 серпня 1919 р. радянські війська залишають Київ і першою в місто ввійшла Галицька армія, за нею – денікінці. З денікінцями був підписаний договір, за яким українські війська зупинялися на лінії Василькова Денікін віддав наказ виступити проти військ Директорії. Проте вже у вересні 1919 р. Денікін віддав наказ дальшого наступу і не лише проти більшовиків, але й проти Директорії. Їм вдалося захопити майже всю Наддніпрянську Україну. На українських землях встановлювалася військова диктатура.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат