На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Російсько-японські відносини у XVIII - першій половині ХІХ століть

Реферати > Історія Всесвітня > Російсько-японські відносини у XVIII - першій половині ХІХ століть

Зміст:

1. Вступ.

2. Самоізоляція сьогунату в контексті російсько-японських відносин.

3. Роль морських експедицій в становленні міжнародних контактів.

4. Проблема Курильських островів в контексті російсько-японських відносин.

5. «Відкриття Японії» та встановлення повноцінних дипломатичних контактів.

6. Висновки.

7. Використана література.

Вступ.

Актуальність дослідження. Незважаючи на те, що повноцінні дипломатичні контакти між Росією та Японією розпочалися лише в середині ХІХ ст., вони мали під собою глибоке підґрунтя, обумовлене безпосереднім сусідством двох держав, розділених лише морськими водами. Пізніше, з посиленням Японії, російсько-японські відносини набрали форму гострої конкуренції за гегемонію в далекосхідній геополітичній площині. І нині проблема приналежності Південних Курильських островів викликає пожвавлені дискусії серед російських та японських політичних сил. Таким чином, дослідження передісторії російсько-японського протистояння дає можливість відшукати історичні корені суперечностей у відносинах цих двох держав.

Об'єктом дослідження є російсько-японські відносини періоду їх становлення.

Предметом дослідження є історичні обставини перших російсько-японських контактів та встановлення постійних дипломатичних відносин між двома державами.

Хронологічні межі охоплюють часовій проміжок між початком XVIII ст. до 1855 р. – часом «відкриття» Японії та підписання першого повноцінного договору між двома державами.

Мета дослідження:

- дослідити історію еволюції російсько-японських відносин до встановлення повноцінних дипломатичних контактів між державами;

- відшукати історичне підґрунтя російсько-японських суперечностей на Далекому Сході;

- визначити місце Японії в далекосхідній дипломатичній системі XVIII – першої половини ХІХ ст.

Самоізоляція сьогунату в контексті російсько-японських відносин.

В 1603 р. в Японії до влади прийшли сьогуни з династії Токугава. Перший сьогун, Токугава Іеясу (1603 – 1605 рр.) вирішив відмовитися від політики своїх попередників на зовнішній арені та обмежити контакти Японії із зовнішнім світом. Так для Японії розпочалася тривала епоха самоізоляції, яка тривала фактично два з половиною століття.

Фактична заборона зношень із зовнішнім світом реалізувалася одразу, виявившись у гоніннях християн та обмеженні торгівлі з європейськими державами, передусім з Голландією та Португалією. Юридична заборона оформилася дещо пізніше. Між 1633 і 1639 роками сьогунат Токугава видає низку указів про закриття країни від зовнішніх впливів, включаючи в'їзд на територію Японії голландців і китайців.

Відповідно до указів сьогуна про ізоляцію Японії від зовнішнього світу були знищені всі судна, придатні до заморських рейсів, і дозволено було будувати тільки джонки для каботажного плавання, що мали вантажопідйомність до 50 тонн і не більше аніж три щогли.

Важко відстежити перші контакти між японцями та росіянами. Вважається, що першими з японців в Росії побували члени екіпажів затонулих в російській прибережній зоні наприкінці XVII ст. японських суден, яким місцеві жителі надавали свою допомогу. Однак записи щодо даних подій не велися, а відтак і визначити точну кількість даних суден та їхніх екіпажів на даний час неможливо.

Першим японцем, перебування якого в Росії є достовірно відомим, є Денбей, який в 1701 р. пройшов через усю Сибір і навіть був прийнятий Петром І. Денбей був прикажчиком на торговому судні, яке в 1695 р. Вийшло з Осаки в Едо, навантажене рисом, саке і посудом. Внаслідок шторму його судно віднесло до російської Камчатки, з усього екіпажу вцілів лише він[1]. Серед камчадалів його віднайшов козачий п’ятидесятник Володимир Атласов, який прийняв його за «індійця» та, згідно з розпорядженням Сибірського приказу, супроводжував до Москви. Оскільки морський шлях з Росії до Японії на той час був невідомий, Денбей змущений був залишитися там. В 1707 р., вивчивши російську мову, Денбей вихрестився під ім’ям Гавриїл та оселився в маєтку князя М. Гагаріна. Так він став першим японцем, проживання якого в Росії є достовірним фактом.

Після Денбея називають ім'я Кодаю Дайкокуя. Його судно «Сінсімару» зазнало аварії в 1783 році. Але ж між двома цими «візитами» пройшло більше вісімдесяти років. Кодаю прибув до Іркутська, коли там уже давно йшло викладання та вивчення японської мови (в Іркутській навігаційній школі відділ вивчення японської мови існував з 1753 р.; при Імператорській Академії Наук японські мова та культура вивчалася ще з 1736 р.)[2].

Таким чином, цілком очевидним є той факт, що контакти між Росією та Японією до встановлення офіційних дипломатичних відносин не обмежувалися локальними напіввипадковими зустрічами. Зацікавленість та бодай елементарна ознайомленість російської еліти з японською культурою свідчить про те, що вже у XVIII столітті Росія познайомилася з Японією, хоча на міждержавному рівні офіційних відносин встановлено не було зважаючи на самоізоляційну політику сьогунського уряду. Зрештою, і Далекий Схід в цей час ще не розцінювався державою Романових як пріоритетний в міжнародній політиці, адже Росія в цей час більше переймалася справами встановлення власних позицій в Європі, аніж боротьбою за панування на Далекому Сході.

Роль морських експедицій в становленні міжнародних контактів.

Хоча Росія у XVIII ст. ще не відводила Далекому Сходу належної уваги у своїй зовнішній політиці, російський уряд занепокоївся питанням дослідження Півночі та Далекого Сходу як суміжних зі своїми володіннями територій.

Російські тихоокеанські експедиції першої половини XVIII ст. були прямим продовженням розпочатого освоєння російськими першопрохідцями Камчатки і проникнення їх на Чукотський півострів.

Перший Камчатський наряд був відправлений за дорученням Петра І і на казенний кошт ще в 1716 р., з особливим завданням налагодити контакти з японцями (знайомство з Денбеєм викликало неабияку зацікавленість російського монарха), однак особливих успіхів не досяг.

У 1724 р. Петро I наказав відправити через Сибір на Тихий океан Першу Камчатську експедицію з широким спектром завдань. Керівнику експедиції Вітусу Берингу наказувалося «шукати, де Азія зійшлася з Америкою».

Досягнення Першої Камчатської експедиції мають велике значення. Вона збагатила науку цінними відомостями про Сибір та його східне узбережжя, новими картами і дуже точними для свого часу визначеннями координат азіатського берега Берингової протоки і багатьох пунктів на протязі пройденого шляху. Карта відкриттів Берінга стала відома в Західній Європі і відразу увійшла в новітні географічні атласи.

Окрім всього цього, Росія нарешті отримала більш-менш чітке уявлення щодо географічного розташування Японських островів.

Ще більші відомості щодо географічного розташування Японських островів були отримані в 1739 р. після Другої Камчатської Експедиції під керівництвом капітана Мартіна Шпанберга. Були виправлені незначні помилки, що їх допустив Берінг. Більше того, Шпанберг нарешті відкрив морський шлях до Японії, хоча експедиція і не прямувала до островів, але користуючись власними розрахунками та порівнюючи їх з наявними на той час картами, приблизно визначив морський шлях з Росії до Японії[3]. Це було вагомим підґрунтям для початку російсько-японського діалогу.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат