На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Російсько-японські відносини у XVIII - першій половині ХІХ століть

Реферати > Історія Всесвітня > Російсько-японські відносини у XVIII - першій половині ХІХ століть

Незважаючи на вагомий успіх експедиції Шпанберга, японський уряд продовжував провадити курс на самоізоляцію. Почувши про підвищену активність російських кораблів на Далекому Сході, сьогун 13 липня 1739 р. видав указ, згідно з яким всі іноземні кораблі насильницьким способом мають бути випроваджені з японських гаваней.

В 1745 р. за підсумками експедиції Шпамберга була складена карта, яка містила в собі нанесений північний морський шлях до японських островів. Дана карта була внесена до картографічного збірника «Академічний атлас Росії».

До кінця XVIII ст. відносять першу спробу Росії відрядити до Японії дипломатичну місію. В 1791 р. російська імператриця Катерина ІІ прийняла рішення відрядити посольство, однак не від свого імені, а від імені іркутського та коливанського губернатора І. Піля, щоб не викликати негативної реакції з боку Нідерландів. Експедиція вирушила на судні «Св. Катерина» в 1792 р. і була очолена Адамом Лаксманом. Експедиція Лаксмана прибула на о-в Хоккайдо, і отримала відповідь через 10 місяців, 23 липня 1793 р. Російським купцям відкривалася гавань Нагасакі, з обмеженим правом сповідувати християнство та виходити в порт для продажу товарів лише у визначений день. Це був перший реальний успіх російської дипломатії у відносинах з Японією. Втім, скористатися цим договором росіяни не змогли: дуже швидко Російська імперія була втягнена у наполеонівські війни і надовго забула про далекосхідний напрямок своєї політики.

Як бачимо, існували реальні підстави для розвитку російсько-японської співпраці на дипломатичному грунті вже у XVIII ст., однак подібна активність з російського боку повністю нівелювалася пасивною і обережною позицією Японії, яка все ще продовжувала курс на цілковиту самоізоляцію.

Проблема Курильських островів в контексті російсько-японських відносин.

Хоча Росія і Японія аж до ХІХ ст. не мали усталених дипломатичних контактів, вже в той час починає зав’язуватись вузол суперечностей між двома державами, який згодом переросте в справжню боротьбу між Росією та Японією за далекосхідну гегемонію.

Однією з таких вузлових проблем була проблема історичної приналежності Курильських островів, яка значною мірою не вирішена й дотепер. Російські першопрохідці почали заселяти їх територію ще з першої половини XVII століття. В основному контингент колоністів був представлений сибірськими козаками, зрідка – купцями та селянами-втікачами, які на перших порах не вступали в конфлікт з корінним населенням – айнами. Однак згодом місцеве населення почало підпадати під юрисдикцію новоприбулих урядників, які збирали з них податок – ясак. А відтак, Курили юридично оформляються як складова частина Московського царства. На голландській карті 1687 р. «Тисяча островів» (стара назва Курильських островів) були названі російською територією.

У 1719 році Петро I відправив на Камчатку експедицію під керівництвом Івана Євреїнова і Федора Лужина, яка дійшла на півдні до острова Симушир і привела місцевих жителів і племінну знать до присяги Російській короні.

Однак всі ці акти Росії стосувалися лише островів Північної гряди, Південні ж Курили фактично залишалися вільною територією поза юрисдикцією будь-якої держави. В 1766 р. до Південної гряди було направлено козачого сотника Івана Чорного, який репресивним шляхом добивався приведення місцевих айнів до присяги. Все це призвело до бунту 1771 р. та фактичної ліквідації російської влади на Південних Курилах.

В Японії ж про існування островів північніше Хоккайдо (в російських документах Мацумая), ймовірно, дізналися лише в другій половині XVIIІ ст На звістку про повстання 1771 р. Японія відреагувала дуже швидко, в односторонньому порядку проголосивши свій протекторат над даними територіями. Однак реальних кроків щодо закріплення островів Південної гряди за Японією зроблено не було.

В 1785 р. сьогун вперше організував урядову експедицію на Курильські острови. Очолив її картограф Могамі Токунай. В 1786 р. вона в одноосібному порядку проголосила Південні Курили територією японської юрисдикції, відмовившись при цьому від обміну товарами. Надалі просування японців вглиб Курильської гряди відбувалося як самозахоплення території. Якщо спершу це були тимчасові японські риболовецькі бази на узбережжі, то згодом виникають вже постійні поселення японських колоністів.

У 1799 році за наказом сьогуна Токугава Іенарі на островах Кунашир та Ітуруп були засновані дві військові застави для постійної охорони островів, і тим самим був закріплений статус цих земель у складі Японської Імперії.

Подальше просування японців углиб Курильських островів викликало серйозне занепокоєння російського уряду. Прибулий у 1805р. в Японію для встановлення торговельних відносин Н. П. Рєзанов, заявив японцям, що «на північ від Мацумая (Хоккайдо) усі землі і води належать російському імператору, і щоб японці не поширювали далі своїх володінь». Однак колонізаційні зусилля японців тривали. При цьому крім Курил вони стали претендувати і на Сахалін, вдаючись до спроб знищити на південній частині острова знаки, що вказували на приналежність цієї території Росії. Посольство Рєзанова було вкрай невдалим адже сьогунський уряд анулював той мізерний попередній привілей Лаксмана, який був виданий Росії в 1793 р.

Таким чином, хоча проблема підвладності Курильських островів залишалася відкритою, вона не була настільки наболілою, щоб викликати бодай натяк на російсько-японське далекосхідне протистояння. В російському суспільстві курильська проблема не викликала жодного ажіотажу, однак в той же час закладалися основи майбутнього протистояння за Далекосхідну гегемонію між Росією та Японією.

«Відкриття Японії» та встановлення повноцінних дипломатичних контактів.

В 1853 р. розпочалася нова епоха в японській історії. Біля берегів Едо з’явилася американська воєнна ескадра з 12 кораблів під командуванням комодора М. Перрі. Перрі представив сьогунському уряду ультимативні вимоги, серед яких були право вільної торгівлі з США та створення постійних дипломатичних контактів між державами. Це йшло різко всупереч самоізоляційній політиці сьогуна і ставило Японію в невигідне положення. Щоб перекласти зі своїх плечей відповідальність, сьогун виніс проблему на обговорення даймьо та навіть запитав позицію імператора. З 258 відгукнулись лише 58 даймьо, і всі вони були одностайними: Японія не готова до відкритого конфлікту з США. Сьогун був змушений відкрити Японію для США[4].

На цій хвилі активізувалися потуги Росії. В жовтні 1852 р. в Японію було направлене посольство віце-адмірала Є. Путятіна. В інструкції Путятіну від імператора Миколи І підкреслювався виключно мирний характер делегації, яка мала б зібрати відомості щодо далекосхідних володінь Росії та по можливості отримати «ті ж вигоди, які неодмінно отримають американці, а, можливо, й інші морські держави».

В серпні 1853 р. ескадра Путятіна прибула в затоку Нагасакі. Голландці, які єдині могли торгувати із сьогунською Японією, попередили при прибуття росіян японську владу, виставивши перших в некращому світлі. Японці, вбачаючи загрозу з боку російської ескадри, намагалися затягнути переговори і не допустити підписання другого невигідного договору. Путятіна підганяли реальні політичні обставини, які загрожували Росії війною з Туреччиною, Англією і Францією. Віце-адмірал пригрозив привести свою ескадру в Едо, і тому сьогунський уряд вирішив вести переговори. Після піврічних переговорів наприкінці лютого 1854 р. Путятін отримав зобов’язання Японії про підписання вигідного для Росії договору, згідно з яким Росія отримувала право вільної торгівлі в портах Японії та встановлювалися постійні торгівельно-економічні та дипломатичні відносини. Отримавши це завірення від японської влади, Путятін спішно покинув гавань Нагасакі[5].

Перейти на сторінку номер: 1  2  3 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат