На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Бібліотека та її роль в системі наукових комунікацій

Реферати > Діловодство > Бібліотека та її роль в системі наукових комунікацій

Початком третього періоду вважають другу половину 90-х років ХХ ст., що пов’язана з появою в бібліотеках Інтернету. Формування суспільства знань поставило перед системою інформаційно-бібліотечного забезпечення науки вимогу переходу від традиційної парадигми обслуговування, що базується на представленні документів на паперових носіях, до парадигми інформаційної супермагістралі, яка передбачає надання різноманітної мережевої інформації, що доступна за межами однієї бібліотеки. Практика цього періоду характеризується інтенсивним впровадженням у роботу бібліотек засобів телекомунікації, появою електронних повнотекстових видань, створенням власних електронних зібрань, розвитком корпоративних бібліотечних систем тощо.

Основна увага надається дослідженням у галузі інформаційних інфраструктур і міжбібліотечної кооперації, організації роботи з інтернет-ресурсами, комплексної автоматизації бібліотечних процесів із застосуванням мережевих технологій, створенню електронних бібліотек. Активізується вивчення різних аспектів застосування сучасних інформаційних (у тому числі мережевих) технологій у бібліотеках, роботи з електронними виданнями.

Глобальні зміни у суспільстві, його перехід від індустріального до інформаційного напряму розвитку знаходить висвітлення в роботах Д. Белла, П. Друкера та інших учених. Вони підкреслили центральну роль інформації й знання в суспільному розвитку, констатували прискорене зрушення від виробництва матеріальних благ до виробництва послуг і інформації, закладали основи для розвитку концепції суспільства знань.

Останніми роками спостерігається відродження інтересу до проблематики розробки теоретичних аспектів наукової комунікації як процесу формування, обробки та передачі документованих знань.

Оскільки основною метою науки є одержання нового знання, комунікацію вчених розуміють як одну з умов його створення. Однак, беручи до уваги те, що знання як об’єкт досліджень досить складно ідентифікувати, комунікацію доцільно розглядати в процесі руху інформації в науці. Як відомо, до засобів наукової комунікації належать всі форми обміну й поширення наукової інформації: різні способи видання наукової літератури, поширення інформації, засоби зв’язку, живе спілкування тощо.

Наукова комунікація — цілісна система, різні компоненти якої (формальні, неформальні, усні, письмові, між окремими особами, масові та інші) тісно пов’язані між собою. Така система сама являється продуктом історичного розвитку. З кінця ХІХ ст. основним засобом комунікації є наукова стаття. Отже, комунікативна система науки постійно поповнюється новими засобами.

Традиційні (класичні) засоби наукової комунікації розподіляються на поняття: «формальна та неформальна комунікація», «усна та письмова комунікація», «запланована та спонтанна комунікація», а також стосовно засобів комунікації — поняття «первинна та вторинна інформація».

Науковець спрямовано шукає ту чи іншу цікаву для нього інформацію, використовуючи при цьому як формальні, так і неформальні канали (запланована комунікація), або одержує вкрай важливе для нього повідомлення, наприклад, у процесі так званого «не спрямованого читання», або під час бесіди з колегою, що працює над зовсім іншою проблемою (спонтанна, або незапланована комунікація).

Для аналізу процесів комунікації використовуються різні моделі, що в основному мають лінійний характер і акцентують увагу на різних засобах (статті, журнали, книги тощо), учасниках (окремі особи й установи) і функціях (види діяльності).

У моделі наукової комунікації П. Хіллза виділено шість компонентів:

1) вчений як виробник і споживач наукової інформації,

2) наукове співтовариство;

3) видавець;

4) інформаційний продукт;

5) бібліотечний працівник;

6) комунікаційні технології.

У цій моделі процес наукової комунікації є результатом інтегральної та комплексної взаємодії всіх названих компонентів. Вчений як виробляє, так і використовує наукову інформацію; наукове співтовариство забезпечує структуру, що збирає вчених разом, і допомагає поширювати інформацію й ефективно спілкуватися; видавець є агентом поширення (у даному разі він і сам може бути вченим, науковим співтовариством або комерційною організацією) продукту в багатьох формах (книги, журнали, звіти, «сіра» література та дисертації тощо). Бібліотечний працівник є посередником між вченим як споживачем і інформацією, а бібліотека — комунікаційним каналом, що забезпечує рух документної інформації (повідомлень) у часі та просторі.

Вирішенню завдання визначення місця бібліотек у системі наукової комунікації сприяли праці Є. Шапіро, в яких проаналізовано початковий період впровадження теоретичних розробок системи наукової комунікації у практику бібліотек, їх спрямованість на перспективні тенденції розвитку науки. Осмисленню бібліотекознавством місця бібліотеки в системі наукової комунікації сприяли дослідження Ю. Столярова, який бачив соціальне призначення бібліотеки в створенні комунікації між абонентом і знаннями, матеріалізованими в документній формі.

Комунікаційний підхід розвивається й у роботах інших науковців. Дж.Бледжен вважав основною функцією бібліотеки «активну організацію комунікації, що надає можливість плідно користуватися ідеями, які циркулюють всіма її каналами». Аналогічна позиція C. Ching-chih, яка у науковій бібліотеці бачила «агентство наукової комунікації».

На «поліграфічному» етапі розвитку системи наукової комунікації найбільш повно використовував евристичний потенціал комунікаційного підходу Р. Клут. Він дійшов висновку, що визнання місця бібліотеки в суспільстві стало можливим лише після виникнення науки про комунікацію, у межах якої й повинно існувати та розвиватися бібліотекознавство. Згідно до його оригінальної концепції загального бібліотекознавства, бібліотека є комунікаційним центром, здатним нагромаджувати у фондах документи для подальшого їх використання специфічними бібліотечними методами.

Зміни, що відбуваються у формах і засобах подання та поширення знань на етапі переходу до суспільства знань, раніше за всіх відчули наукові бібліотеки. Протягом століть вони були налаштовані на роботу з одним видом матеріального носія — папером. У сформованій в «епоху Гутенберга» системі наукової комунікації кожний учасник ланцюга «вчений => видавець => бібліотека => користувач» мав свої чітко визначені функції.

Поява нових реалій впливає на всіх учасників комунікаційного ланцюга й призводить до істотного ускладнення та змін у технології обміну інформацією, тобто до значних змін у цьому комунікаційному ланцюгу. За рахунок електронного середовища формуються нові комунікаційні зв’язки: між автором і користувачем, видавцем і користувачем, бібліотекою та користувачем. Дослідники вважають, що в новій моделі наукової комунікації всі учасники комунікаційного ланцюга зберігаються і забезпечують відповідний внесок у систему: видавці залучають авторів, рецензують, видають і готують рукописи до поширення; бібліотеки акумулюють і зберігають документовані знання та задовольняють інформаційні потреби; інтернет-технології стимулюють і підсилюють можливості авторів/користувачів, видавців і бібліотек, що робить систему більш реагентною. Реагентність, з одного боку, кардинально підвищує оперативність наукової комунікації (мережеві технології дозволяють упродовж кількох годин довести інформацію про наукові здобутки до світової спільноти), а з іншого — обумовлює появу низки проблем, пов’язаних зі збереженням плинної інформації для наступних поколінь і її ефективним використанням. Отже, основним є визначення напрямів розвитку

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6  7  8  9 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат