На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Характеристика банкрутства в Україні

Реферати > Фінанси > Характеристика банкрутства в Україні

3. Недоліки законодавства про банкрутство та шляхи їх усунення

З моменту набрання чинності новою редакцією Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" пройшов тривалий проміжок часу. Цей період надав можливість «апробувати» Закон на практиці, виявити ступінь його ефективності, проаналізувати «плюси» та «мінуси». І тому, на жаль, висловлювання про те, що цей Закон не виправдав покладених на нього надій, не можна назвати передчасним. Як не критикували попередню редакцію Закону про банкрутство, але і його чинні положення мало в кого викликають почуття задоволення. Складно навіть перерахувати всі недоліки чинного Закону про банкрутство. Дійсно, кількість поправок до цього законодавчого акту перевищує загальну кількість його статей. До того ж сьогодні в Верховній Раді України зареєстровано 13 законопроектів про внесення змін до Закону про банкрутство, тому можна вести мову не про доповнення та зміни в Закон, а про прийняття його нової редакції. Чинний Закон про банкрутство дозволяє збанкрутити будь-яку комерційну організацію, незалежно від стану її майна. Основну причину цього вбачають в дуже ліберальних критеріях «діагностики» неспроможності підприємства. Трьохмісячна прострочка в невиконанні безспірного грошового зобов'язання, розмір якого повинен перевищувати 300 мінімальних розмірів заробітної плати, — при наявності такої умови господарський суд порушує справу про банкрутство. Однак, в умовах становлення українського ринку невиконання боржником свого зобов'язання перед кредиторами протягом трьох місяців після настання дати його виконання не сприймається як щось недопустиме. Напроти, таке явище вважається звичайним. А що стосується суми заборгованості, то, наприклад, в сусідній Російській Федерації ця сума дорівнює 500 мінімальним розмірам оплати праці. В Росії, як і у нас, найбільша загальна вага учасників господарського обороту припадає на малі та середні підприємства. Такі ознаки банкрутства, як розмір та тривалість прострочки боргу, при бажанні можна знайти у будь-якої юридичної особи, тому вони повинні бути переглянуті. Однак вищеназвані критерії є тільки зовнішніми ознаками неспроможності боржника. Останнє ж та вирішальне слово залишається за господарським судом, який має виключну компетенцію по оголошенню боржника банкрутом. Тільки господарський суд встановлює дійсний критерій банкрутства — нездатність боржника погасити вимоги кредиторів та сплатити обов'язкові платежі (критерій «неплатоспроможність»), однак повноваження суду в справі про банкрутство вкрай обмежені. Часто суд вимушений іти на поводу у кредиторів, що ініціювали справу про банкрутство, не маючи альтернатив. Так, отримавши оформлену належним чином заяву про порушення справи про банкрутство, суд повинен в короткий строк порушити справу. Але сам факт порушення справи про банкрутство тягне негативні наслідки для учасника господарського обороту. Тому повинні бути значно розширені права судді щодо повернення заяви про визнання боржника банкрутом без розгляду або залишенню такої заяви без руху. Наприклад, якщо буде встановлено, що кредитор, який звернувся до господарського суду з заявою про визнання боржника банкрутом, не прийняв вичерпних заходів по виконанню судового акту про стягнення заборгованості, а можливості отримання боргу через виконавче провадження не вичерпані, суддя повинен мати право повернути заяву про банкрутство боржника без розгляду. Причому треба прописувати таку норму з урахуванням «чистих рук» деяких суддів, виключаючи двозначність трактування повернення заяви. Крім того, господарський суд слід наділити також функціями контролю над діяльністю арбітражних керуючих, враховуючи їх непідготовленість, а часто і заангажованість окремих кредиторів. Згідно з чинним Законом про банкрутство, найбільш суворим заходом покарання за неналежне виконання обов'язків арбітражного керуючого є анулювання його свідоцтва. Однак якщо врахувати, що подальша доля підприємств-боржників безпосередньо залежить від арбітражних керуючих, то контроль за їх діяльністю, а також міра їх відповідальності повинні бути посилені. Велика кількість ухвал, що виносяться господарським судом при розгляді справи про банкрутство, не підлягають оскарженню, тобто і перегляду, у зв'язку з чим поступає чимало дорікань. Разом з тим, необмежене розширення кола ухвал господарського суду, що підлягають оскарженню, неприпустимо, оскільки це може привести до збільшення строків розгляду справи про банкрутство і взагалі до неможливості його завершення. Як свідчить практика, для боротьби з небажаними кредиторами боржники найчастіше всього застосовують тактику нескінченного затягування судового процесу шляхом оскарження всіх процесуальних документів у справі про банкрутство. У зв'язку з тим, що документів, які можуть бути оскаржені в процедурі банкрутства, не вистачає для тривалого затягування розгляду справи, боржник або «близькі» йому кредитори оскаржують процесуальні документи, які зовсім не підлягають оскарженню, наприклад, ухвали про призначення справи до розгляду або про перенесення судового засідання. В цьому плані неприємною новиною для таких боржників став інформаційний лист Вищого господарського суду України (ВГСУ) № 01-8/157 від 31 січня 2005 року. Вказаним листом було доведено до відома інформаційний лист ВСУ № 1/3.2 від 17 січня 2005 року. Інформаційний лист звертає увагу суддів на розповсюдження практики надання сторонами по справі апеляційних та касаційних скарг на ухвали господарського суду, які не можуть бути оскаржені ні в апеляційному, ні в касаційному порядку. Як вказано в листі, відповідні дії сторін у справі, як правило, спрямовані на затягування судового процесу у зв'язку з пересилкою матеріалів справи до суду вищого рівня і є порушенням приписів статті 22 Господарського процесуального кодексу України (ГПК), відносно обов'язку сторін добросовісно користуватися належними процесуальними правами, проявляти взаємну повагу до прав та охоронюваних законом інтересів другої сторони. З метою попередження таких порушень господарським судам рекомендується у випадку надання апеляційної або касаційної скарги на ухвалу, яка не підлягає оскарженню, відповідати відмовою в прийнятті такої скарги. Про відмову в прийнятті апеляційної або касаційної скарги рекомендується виносити відповідну ухвалу. Слід відмітити, що викладені вище рекомендації активно застосовуються місцевими господарськими судами. В той самий час практика ВГСУ ще не придбала одностайності. Як пояснюють судді вищої спеціалізованої інстанції, викладене в листі ВСУ № 1/3.2 неправомірно, відповідні зміни необхідно вносити не листом, а на рівні змін в чинному процесуальному законодавстві. Суттєвого корегування потребує Закон в частині, що стосується мораторію. Мабуть, кожний юрист-практик зустрічався з ситуацією, коли після отримання рішення останньої судової інстанції і відповідного судового наказу боржник раптом виявляв неплатоспроможність, а потім відносно нього порушувалася справа про банкрутство та запроваджувався мораторій. В свою чергу мораторій призупиняє любе примусове стягнення з боржника, нарахування процентів та пені за несплачені грошові суми. В даному випадку банкрутство виступає останнім аргументом у відносинах з кредиторами, коли всі судові процеси програні або вірогідність задоволення вимог боржника поза процедурою банкрутства є мізерною. Боржник, який не бажає виконувати свої грошові зобов'язання перед кредиторами, ініціює через «близькі» або підконтрольні структури процедуру банкрутства і введення мораторію. Як правило, дія такого мораторію триває роками. Боржник правомірними і неправомірними шляхами збільшує кредиторські вимоги підконтрольних структур і, навпаки, оскаржує вимоги других кредиторів. Наслідком такої діяльності повинно бути формування більшості в комітеті кредиторів, а також прийняття бажаних боржнику рішень відносно реструктуризації, списання або прощення боргів . Враховуючи приклади з судової практики, можна дійти висновку про необхідність внесення змін в Закон. По-перше, мораторій повинен вводитися з моменту публікації в газеті у випадку ініціювання кредитором справи про банкрутство. Має місце багато випадків коли дружній кредитор, який ініціює справу про банкрутство не доводить до публікації, а боржник отримує бажаний мораторій. По-друге, введення мораторію завжди повинно супроводжуватися призупиненням не тільки виконавчого, але і позовного провадження по конкурсній заборгованості. По-третє, виконавче провадження по вимогах, що підпадають під дію мораторію, повинно здійснюватися під контролем господарського суду, який розглядає справу про банкрутство боржника. По-четверте, сплив позовної давнини повинен призупинятися в період дії мораторію. По-п'яте, ніякі додаткові зобов'язання внаслідок невиконання боржником грошових зобов'язань та таких, що тягнуть майнові наслідки боржника, не повинні виникати. По-шосте, власник повинен мати право на погашення заборгованості всім конкурсним кредиторам, які включені до реєстру. По-сьоме, після затвердження реєстру вимог кредиторів всі пріоритетні кредитори незалежно від наявності виконавчого документу повинні знаходитися в рівних умовах. Заборгованості їм повинні погашатися не в виконавчому провадженні, а в процедурі банкрутства. Затримка законодавця з усуненням в Законі прогалин, які стосуються мораторію, може привести до великих економічних втрат, до різних махінацій щодо переводу державних об'єктів до недержавної власності. Ще одним дійовим засобом боротьби з небажаними кредиторами в справі про банкрутство є так зване «надування» підконтрольних боржнику кредиторів. За допомогою «дутих» кредиторів боржник, як правило, приймає необхідні рішення в комітеті кредиторів навіть до повного списання боргів. Процес створення «дутих» кредиторів частіше примітивний і полягає в укладанні заднім числом різних договорів і контрактів, через які у боржника виникають великі грошові зобов'язання, що підтверджуються актами відповідних звірок між підприємствами або визнаними боржником претензіями. Зрозуміло, що і в процедурі банкрутства боржник з радістю визнає всіх «дутих» і не визнає жодного реального кредитора. В останній час розповсюдженим засобом створення "дутих" кредиторів є купівля боржником заднім числом неліквідних векселів по їх номінальній вартості. Звичайно, на момент порушення провадження по справі про банкрутство сплата по цим векселям не була здійснена, і «дутий» кредитор подає заяву про визнання кредитором в справі про банкрутство на всю номінальну вартість векселя. А на ринку цінних паперів України неліквідні векселя знайти нескладно. Боротьба з «дутими» кредиторами полягає в юридичному та бухгалтерському аналізі кожної угоди боржника. Як свідчить практика, кожна угода з «дутим» кредитором має багато дірок як на рівні самої угоди, так і на рівні бухгалтерського відображення даних угод у внутрішніх бухгалтеріях контрагентів. Більш того, за певних обставин реальний кредитор може отримати в свої руки ще один вагомий аргумент у відносинах з боржником у вигляді кримінальної справи за вказані злочини. Також, укладені «дуті» угоди слід визнавати недійсними в порядку встановленому законом. Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі — Закон про банкрутство) містить чимало норм, які є приводом для найрізноманітніших суперечок як серед вчених, так і серед практикуючих юристів. Однією з таких норм є ст. 17 Закону про банкрутство, що регулює визнання недійсними заінтересованих угод боржника. Визнання господарським судом недійсними угод боржника в процедурі банкрутства є одним з найефективніших засобів, що сприяють відновленню платоспроможності суб'єкта господарювання і консолідації ліквідаційної маси останнього. Питання дослідження інституту визнання недійсними угод у процедурі банкрутства, безумовно, є актуальним, хоча б тільки тому, що для законодавства України в цілому досить новаторською є наявність спеціальних підстав для визнання угод недійсними. Сучасна теорія права неспроможності держав пострадянського періоду поки що не має серйозних досліджень у цій сфері, перебуваючи на стадії становлення і відродження. Недостатньо розробленими в національному законодавстві залишаються питання правового обґрунтування можливості спростування угод неспроможного боржника. Поряд з тим, потребує принципових змін підхід до застосування правових наслідків такого спростування. Законодавство радянського періоду взагалі не передбачало існування такого правового інституту як "банкрутство". Поняття неспроможності суб'єкта підприємницької діяльності вперше було введено в систему національного законодавства Законом України "Про банкрутство" від 14.05.1992р. №2343-ХІІ. Згідно з першою редакцією Закону України "Про банкрутство" визнання недійсними угод боржника було можливим тільки в процедурі ліквідації як один із правових наслідків визнання боржника банкрутом. В усіх інших випадках, заінтересовані сторони мали право заявляти вимоги про визнання угод боржника недійсними тільки в позовному провадженні на підставах, визначених цивільним законодавством. Стаття 15 цієї редакції Закону України "Про банкрутство" містила виключний перелік підстав для визнання недійсними угод боржника, які повною мірою не охоплювали можливі дії несумлінного боржника зі зменшення своєї ліквідаційної маси. Саме тому застосування цього заходу поповнення конкурсної маси боржника не отримало широкого застосування у судовій практиці. Відповідно до нової редакції Закону України "Про банкрутство" від 30.06.1999р. №784-ХІУ відносини неспроможності були доповнені додатковими для визнання угод боржника недійсними. Такі спеціальні підстави, відповідно до яких визнаються недійсними зацікавлені угоди боржника в процедурі банкрутства, передбачені п. 11 ст. 17 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", згідно з яким угода боржника, у тому числі та, що укладена до винесення господарським судом ухвали про санацію, може бути визнана господарським судом за заявою керуючого законодавства недійсною, якщо:

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат