На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Властивості актиноміцетів виділених із ризосфери ялівця високого

Реферати > Хімія > Властивості актиноміцетів виділених із ризосфери ялівця високого

ВСТУП 3

1. ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ .5

1.1 Екологічні особливості актиноміцетів ……………………………………………………………………………………… 5

1.2 Методи виділення актиноміцетів .14

2. МАТЕРІАЛИ І МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕНЬ 18

2.1 Об’єкт досліджень .………… 18

2.2 Методи досліджень 18

3. РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕНЬ ТА ЇХНЄ ОБГОВОРЕННЯ .23

3.1 Антагоністичні властивості актиноміцетів……………………………………………………………………………… …….23

3.2 Морфологічні та фізіологічні особливості актиноміцетів на середовищах серії ISP 26

3.3 Властивість формування меланоїдного пігменту……………………………………………………………………………28

3.4 Резистентність актиноміцетів до лізоциму та натрій хлориду (NaCl) .29

3.5 Ріст актиноміцетів на вуглеводневих сполуках……………………………………………………………………… 31

4. ВИСНОВКИ 33

5. СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ .35

Вступ

Актиноміцети – прокаріотичні міцеліальні грам-позитивні мікроорганізми, природнім місцем існування яких є грунт. Як грунтові мікроорганізми, актиноміцети відіграють важливу екологічну роль. Однак увагу дослідників вони привертають насамперед як одні з найважливіших об’єктів біотехнології. Більше 60% біологічно активних сполук мікробного походження і дві третини антибіотиків – це метаболіти актиноміцетів. Так, 80% з них синтезують представники роду Streptomyces. Вони є також продуцентами амінокислот, білків, ферментів тощо. На сьогоднішній день пошук нових природних сполук з цінними властивостями, синтезованих актиноміцетами, не втрачає актуальності. Поряд з цим, актиноміцети є важливими для сільського господарства, завдячуючи своїм антагоністичним властивостям [2,3,4,11,21], також здатністю розкладати складні субстрати, деградувати ксенобіотики. Значні потенційні можливості має мікробіологічний метод захисту рослин, який передбачає використання актиноміцетів та продуктів їх життєдіяльності для пригнічення розвитку фітопатогенних мікроорганізмів. Відомо, що різноманіття видового складу актиноміцетів значно розширюється при переході від ґрунтів північних до південних широт [2,3,6,25,26,27].

Тому метою нашої роботи є дослідження властивостей штамів актиноміцетів виділених із ризосфери ялівця високого Juniperus excelsa Bieb.

Завдання були наступними :

- Дослідити антагоністичні властивості проти грам-позитивних бактерій, фітопатогенних бактерій, дріжджів, грибів;

- Морфологічні та фізіологічні особливості актиноміцетів на середовищах серії ISP;

- Дослідити властивість до формування меланоїдного пігменту;

- Дослідити резистентність до хлориду натрію (NaCl), лізоциму;

- Дослідити ріст актиноміцетів на вуглеводневих сполуках;

Рисунок 1

Описание: 1289777

Ареалом розповсюдження Juniperus excelsa Bieb ( рис. 1) є вузька прибережна смуга Чорного моря Кримського півострова від Судака до Балаклави та невеликі площі на Кавказі.

1. ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ

1.1Екологічні особливості актиноміцетів

Актиноміцети, складають порядок Actinomycetales , належать до групи прокаріотичних організмів із складним онтогенезом . Відомо понад 100 родів і 1000 видів актиноміцетів , що складають 10% від всіх прокаріотичних організмів ( бактерій й архебактерій )[ 5,25 ]. Найбільш домінуючий рід актиноміцетів Streptomyces якого вважають родом-гігантом, роди Micromonospora, Streptosporangium, Actinomadura, Saccharomonospora, Saccharopolyspora, Microbispora и Microtetraspora здебільшого рідкісні [6,5].

Із всіх прокаріотів тільки вони здатні до міцеліального росту й утворені на повітряному міцелії гідрофобних спор[ 3,13 ].

Перші згадки про актиноміцети з'явились в 1874 році коли німецький вчений К.Фон виділив й описав мікроби із тонкими галузистими нитками. В 1878 році Ц. Гарц виявив нитковидні сплетіння із променевим розташуванням ниток. Знайдений ним мікроорганізм й був названий променевим грибком Actiomyces, що в перекладі із грецької означає, Actis – промінь і myke – гриб[ 3 ]. Завдяки тому, що актиноміцети мають міцелярний ріст, але при цьому одноклітинні прокаріотичні мікроорганізми, їх вважають проміжною групою між бактеріями й грибами[3].

Наявність міцелію притаманна ознака для значної частини представників порядку, встановлює диференціацію мікроорганізмів, складність життєвих циклів, біохімічні й фізіологічні прояви, відмінні від справжніх бактерій. Екологічна стратегія актиноміцетів більше подібна до вище організованих міцеліальних еукаріотів – грибів. Із бактеріями їх об‘єднує відсутність ядерної мембрани, малий діаметир гіф ( 0.5 – 2.0 мкм ), чутливість до лізоциму, хімічна природа клітинної стінки, чутливість до антибактеріальних агентів, наявність джгутиків бактеріального типу. Тому не дивлячись на міцелярний ріст деяких форм, актиноміцети прийнято відносити до бактерій, а не до грибів. Увесь міцелій складається із єдиної сильно розгалуженої клітини, яка розрослась[ 12 ].

Мають грам-позитивний тип клітинної стінки і високий (60-75%) склад ГЦ пар в ДНК. Виключення деякі актиноміцети, які проживають у організмі людей та тварин і термофільні актиноміцети, родів Thermoactinomyces і Streptosporangium, в яких коливання ГЦ пар складає приблизно 44-45%[3].

У грунті та пов'язаних з ним рослинних субстратах актиноміцети широко розповсюджені (The Prokaryotes, 1991). Актиноміцети є невід'ємною частиною мікробної системи грунту. Грунт - природний субстрат, звідки вони виділяються в найбільшій кількості і різноманітності. Оскільки більшість із актиноміцетів - гідролітіки, що приймають активну участь в розкладанні важкодоступних речовин, з їх ферментативною діяльністю пов'язана локалізація цих організмів у нижніх шарах підстилки, в кишковому тракті грунтових безхребетних тварин. У грунті, де зосереджена основна маса стрептоміцетів, міцеліальні прокаріоти розкладають не тільки рослинні субстрати, але й гумусові з'єднання; завдяки їх здатності до утворення літичних ферментів, вони реутелізують мікробну біомасу, перш за все грибну; ростуть на копролітах безхребетних тварин, беруть участь в деструкції грунтових мінералів, наприклад, карбонатів. У всіх цих випадках актиноміцети проявляють себе як L- або К-стратеги. У грунті і підстилці актиноміцети вступають у взаємозв'язки із тваринами і рослинами, в тому числі з водоростями, беручи участь в формуванні трофічних ланцюгів біогеоценозів і симбіотичних асоціацій[].

Неодноразово відмічалось , що участь актиноміцетів у розложені і синтезі гумусових речовин у грунті досить важлива також визнавалась їх роль в процесі грунтотворення і створенні родючого шару [26]. Актиноміцети використовують поліфеноли гумінових кислот за присутності доступних джерел вуглецю. Представники родів Nocardiа і Micromonospora здатні змінювати ступінь окислення гуматів, беручи участь у мінералізації гумусових речовин у грунті. Актиноміцети утворюють темнозабарвлені пігменти – меланіни, які є попередниками гумусових речовин у грунті. Припускається, що трансформація у гумусові речовини відбувається шляхом відщеплення амінокислотних залишків і зміною рівня окисленості пігмента. Меланіни актиноміцетів, подібно до меланінів інших мікроорганізмів ( бактерій, грибів ), утворені азотвмісними ароматичними сполуками - меланопротеїдами [3,5,26]. При кислотному гідролізі меланінових пігментів актиноміцетів виявленні – лізин, гістидин, аргінін, треонін, аспарагінова кислота, пролін, серин, глутамінова кислота, гліцин, аланін, валін, метіонін, ізолейцин, лейцин, тирозин, феніланін, норлейцин і не знайдені цистеїн і цистин. Положення про участь актиноміцетів в процесі гумусоутворення в грунті підтверджуються експериментально при порівнянні властивостей меланінів актиноміцетів і гумінових кислот. Розчинність, спектри поглинання, електронно-мікроскопічна характеристика, елементний склад наявність однакових функціональних груп – це все підтверджує про подібність меланінових пігментів актиноміцетів до гумінових кислот грунту [6].

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6  7  8  9 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат