На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Собівартість продукції

Реферати > Економічні теми > Собівартість продукції

1. Види собівартості продукції

Одним з найважливіших завдань бухгалтерського обліку є визначення собівартості продукції. Собівартість продукції, робіт та послуг складається із спожитих у процесі виробництва виробничих запасів, сировини, енергії, основних засобів (у вигляді їх зносу), трудових ресурсів (у вигляді заробітної плати), а також інших витрат, пов'язаних з їх виробництвом. Виходячи із вказаного можна зазначити, що собівартість продукції являє собою грошовий вираз витрат на її виробництво.

Собівартість продукції (робіт та послуг) визначається відношенням витрат, пов'язаних з її виробництвом, до кількості виробленої продукції (виконаних робіт або наданих послуг) протягом облікового періоду. Визначення собівартості за результатами роботи підприємства дає змогу дослідити динаміку її зміни у сторону збільшення або зменшення протягом певного періоду, а також проаналізувати її структуру в розрізі статей калькуляції. Чим нижчою є собівартість продукції (робіт і послуг), тим міцнішою є позиція підприємства на споживчому ринку, тим більше в нього є аргументів у боротьбі за споживача. Таким чином, можна ствердити, що собівартість є також і якісним показником, який відображає ступінь організації виробничого процесу та ефективність діяльності підприємства в цілому.

Враховуючи особливість обліку калькулювання собівартості продукції (робіт і послуг) у різних галузях економіки, відповідним галузевим міністерствам і відомствам України надане право щодо врегулювання зазначеного питання шляхом затвердження відповідного інструктивного забезпечення для його використання на підприємствах.

Залежно від витрат, які враховуються при визначенні собівартості, виділяються такі її види:

- виробнича собівартість, яка розраховується шляхом додавання до прямих виробничих витрат, пов'язаних з виробництвом продукції, виконанням робіт і наданням послуг, частини загальновиробничих витрат по організації і управлінню виробництвом;

- повна собівартість, яка розраховується шляхом додавання до виробничої собівартості частини адміністративних витрат підприємства, а також витрат на збут;

- маржинальна собівартість, яка розраховується шляхом включення до її складу при підрахунку лише прямих змінних витрат (заробітна плата, сировина) і в той же час без урахування прямих постійних витрат (амортизація, орендна плата і т. ін.) конкретного виробничого підрозділу підприємства.

Варто зазначити, що маржинальна собівартість у практиці роботи підприємств використовується, як правило, з метою визначення мінімально допустимої ціни на продукцію, роботи і послуги, що реалізуються.

Залежно від сукупності підприємств, за якими визначається собівартість, виділяють наступні її види:

- індивідуальна собівартість, яка розраховується за показниками виробництва продукції, виконанням робіт і наданням послуг окремо взятого підприємства;

- середньогалузева собівартість, яка розраховується як середньоарифметична із сукупності індивідуальних собівартостей виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг підприємств окремо взятої галузі економіки.

2.3а якими видами з метою цільового спрямування здійснюється групування затрат на збут

Відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку затрати на збут - продаж, реалізацію продукції, послуг, товарів формує окрему статтю звітності про фінансові результати, а це означає, що у бухгалтерському обліку має бути передбачено відокремлене формування цих затрат.

До затрат щодо збуту продукції, товарів, послуг належать ті, що пов'язані з відвантаженням та реалізацією продукції, товарів, тобто позавиробничі затрати:

- затрати на тару та упаковку продукції на складах готової продукції, затрати на ремонт тари;

- транспортні затрати на доставку продукції від станції відправлення (пристань) до станції (пристані) призначення;

- затрати на вантаження у вагони, судна, автомобілі та інші транспортні засоби;

- комісійні збори, що сплачуються різним організаціям відповідно до договорів;

- комісійні винагороди, що сплачуються торговим, постачальним або збутовим організаціям за продаж ними продукції, яка не може бути реалізована підприємством і тому передається для реалізації на комісійних засадах;

- затрати на спеціальні аналізи, що виконуються під час відвантаження;

- утримання приміщень для зберігання продукції у місцях її реалізації.

До «Витрати на збут» відносяться також затрати підприємства, пов'язані з реалізацією продукції (товарів):

- оплата праці і комісійні продавцям, торговим агентам, працівникам відділу збуту та складів, водіям тощо;

- затрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг);

- витрати на відрядження;

- оплата послуг збутових, посередницьких, зовнішньоторгових організацій;

- оренда, податки, страхування, амортизація, ремонт та утримання основних засобів відділу збуту, складів, транспортних засобів, демонстраційних залів тощо;

- фрахт та інші виплати, пов'язані з транспортуванням продукції;

- надання знижок (дисконту) покупцям;

- гарантійне обслуговування покупців.

До цієї групи належать також затрати на відшкодування затрат за участь у виставках, ярмарках, безкоштовно передані зразки і моделі, на представницькі затрати (організацію прийомів), конференцій та інших офіційних заходів включаючи оплату праці обслуговуючого персоналу.

Разом з тим до затрат щодо збуту продукції не належать:

- вартість тари, що відшкодовується понад ціну товару;

- затрати на тару та упаковку, якщо прейскурантом (або за умовами договору) передбачається відпуск продукції без тарування;

- затрати на тару, якщо тарування продукції (відповідно до встановлених технологічним процесом) провадиться у цінах до здачі її на склад готової продукції; вартість такої тари включається до виробничої собівартості продукції;

- затрати з упаковування і транспортування продукції, відшкодовувані покупцями;

- знижка цін, наданих торговельним організаціям для відшкодування їх транспортних витрат.

Облік затрат щодо збуту ведуть на рахунку «Витрати на збут».

Загальна методика обліку затрат на збут з реалізації за елементами аналогічна методиці обліку затрат виробничої діяльності. Тобто на першому етапі формуються елементи затрат, на другому проводиться їх списування на фінансові результати у внутрішньогосподарському обліку визначається можливість їх прямого або непрямого віднесення на відповідний вид продукту. Непрямі затрати поділяються між окремими видами продукції.

За контрактом з покупцем окремі затрати по збуту можуть бути відшкодовані продавцю. Залежно від того, за чий рахунок здійснюються затрати, до рахунка «Затрати на збут» доцільно відкрити два субрахунки: за рахунок продавця та за рахунок покупця.

3. Принципи фінансового обліку

Принципи фінансового обліку - це основні засади, на яких здійснюються його функції в мікроекономічному середовищі, тобто для суб'єктів господарської діяльності. Вони формуються залежно від національних особливостей і суспільно-економічного розвитку країни, форм власності, капіталу, способів господарювання. В Україні найважливішими в бухгалтерському обліку є принципи автономності, безперервності, доказовості, грошової оцінки, собівартості, обачності, закріплення власності, дискретності, нарахування, суттєвості, правомочності, відповідності, облікової політики, реалізації та періодизації.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат