На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Оцінка толерантністідо ризиків та система лімітів у банку. План зниження ризику втрати інфраструктури банку на випадок техногенних катастроф (на прикладі АКБ \"Укрсиббанк\")

Реферати > Банківська справа > Оцінка толерантністідо ризиків та система лімітів у банку. План зниження ризику втрати інфраструктури банку на випадок техногенних катастроф (на прикладі АКБ \"Укрсиббанк\")

Система управління ризиками складається з таких елементів і підсистем [14]:

- управління активами і пасивами;

- реалізація кредитної політики;

- встановлення нормативів і лімітів;

- ціноутворення продуктів і послуг;

- управлінський облік і фінансовий аналіз;

- вимоги до звітності та документообігу;

- організація інформаційно-аналітичної служби;

- розподіл повноважень у процесі прийняття рішень;

- моніторинг;

- аудит;

- служба безпеки.

Згідно статті 44 (Управління ризиками) Закону України «Про банки та банківську діяльність» [1], банки створюють постійно діючий підрозділ з пи-тань аналізу та управління ризиками, що має відповідати за встановлення лім-ітів щодо окремих операцій, лімітів ризиків контрпартнерів, країн контрпар-тнерів, структури балансу відповідно до рішень правління (ради директорів) з питань політики щодо ризикованості та прибутковості діяльності банку.

Для забезпечення додаткових заходів з метою управління ризиками банки створюють постійно діючі комітети, зокрема:

1) кредитний комітет, який щомісячно оцінює якість активів банку та го-тує пропозиції щодо формування резервів на покриття можливих збитків від їх знецінення;

2) комітет з питань управління активами та пасивами, який щомісячно розглядає собівартість пасивів та прибутковість активів і приймає рішення що-до політики відсоткової маржі, розглядає питання відповідності строковості активів та пасивів та надає відповідним підрозділам банку рекомендації щодо усунення розбіжностей у часі, що виникають;

3) тарифний комітет, який щомісячно аналізує співвідношення собівар-тості послуг та ринкової конкурентоспроможності діючих тарифів, відповідає за політику банку з питань операційних доходів.

Процес управління ризиками складається з таких етапів [27]:

1. ідентифікація – усвідомлення ризику, визначення причин його виник-нення та ризикових сфер;

2. квантифікація – вимірювання, аналіз та оцінювання величини ризику;

3. мінімізація – зниження чи обмеження ризиків за допомогою відповід-них методів управління;

4. контроль та моніторинг – здійснення постійного контролю за рівнем ризиків з механізмом зворотного зв'язку.

Складність практичної реалізації етапу ідентифікації ризику залежить від джерела виникнення та характеристики ризику. Механізм прийняття управлін-ських рішень у банківській установі має не лише ідентифікувати ризик, а й да-вати змогу оцінити, які ризики і якою мірою може взяти на себе банк, а також визначати, чи виправдає очікувана дохідність відповідний ризик. Проте іденти-фікація та аналіз ризику на якісному рівні є необхідною, проте ще не достат-ньою процедурою.

Кількісне оцінювання рівня ризику – це важливий етап процесу управлін-ня, який має включати оцінювання реального (фактичного) ризику, а також встановлення меж допустимого ризику для окремих банківських операцій, ор-ганізаційних підрозділів і фінансової установи в цілому. Водночас потрібно оцінити й ризики освоєння нових ринків, банківських продуктів і напрямів ді-яльності. Методи оцінки ризику формалізують процес вимірювання та розра-хунків, мають визначати три основні компоненти ризику:

- розмір (величина) – сума можливих втрат;

- ймовірність настання негативної події;

- тривалість періоду впливу ризику.

Ймовірність настання певної події визначається за допомогою об'єктив-них і суб'єктивних методів. Об'єктивні методи визначення ймовірності ґрун-туються на обчисленні частоти, з якою в минулому відбувалася ця подія. Це методи теорії ймовірностей, економічної статистики, теорії ігор та інші матема-тичні методи. Суб'єктивні методи спираються на використання оцінок і крите-ріїв, сформованих на підставі припущень, власних міркувань і досвіду менед-жера, оцінок експертів, суджень консультантів, порад консалтингової фірми та ін. Суб'єктивні методи застосовують тоді, коли ризики не піддаються кількіс-ному вимірюванню – квантифікації.

Для оцінки величини цінових фінансових ризиків банку в основному використовують три групи показників:

- статистичні величини (стандартне відхилення, варіація, дисперсія, кое-фіцієнт b-бета);

- непрямі показники ризиковості діяльності, обчислені зазвичай у формі фінансових коефіцієнтів за даними публічної звітності;

- аналітичні показники (індикатори), призначені для оцінки конкретного виду ризику (валютного, відсоткового, кредитного, інвестиційного, незбалансо-ваної ліквідності та ін.) в процесі внутрішнього аналізу діяльності банку.

Оцінка величин нецінових фінансових ризиків є завжди суб’єктивною, заснованою на методах експертних оцінок та методах аналітичного прогнозу-вання розвитку ситуацій (SWOT – аналіз, матриці ефективності сегментів ринку, PEST – аналіз [17]).

Оперативний контроль за рівнем ризику належить до обов'язків менедже-рів, тоді як стратегічний контроль за діяльністю банку та самого оперативного керівництва може бути реалізований лише власниками – акціонерами банку. Якщо засновники банку не створюють дієвих механізмів контролю на рівні ра-ди директорів, їхні шанси на досягнення очікуваних результатів суттєво зни-жуються.

Моніторинг ризику – це процес функціонування регулярної незалежної системи оцінювання та контролю за ризиком з механізмом зворотного зв'язку. Моніторинг здійснюється завдяки інформаційним звітам структурних підроз-ділів та окремих посадових осіб, внутрішньому і зовнішньому аудиту та ана-літичній діяльності спеціалізованих служб банку. Звітність, застосовувана в рамках моніторингу, забезпечує менеджерам зворотний зв'язок, а також надає докладну зведену інформацію. Така інформація допомагає аналізувати поточну діяльність і з погляду ризиковості, і щодо прийняття загальних управлінських рішень.

У процесі здійснення оперативного контролю банківське керівництво має передусім правильно розставити кадри на місцях та організувати ресурсне за-безпечення діяльності установи. Недостатнє кадрове, матеріально-технічне та фінансове забезпечення конкретних операцій породжує невиправданий ризик. Наприклад, банк має розвинену комп'ютерну мережу, яка дає змогу здійснюва-ти операції з деривативами на міжнародних фінансових ринках. Проте за від-сутності високопрофесійних аналітиків і відповідного рівня організації роботи казначейства банку проведення таких операцій спричиниться до підвищення загального ризику банківської установи.

Один з важливих складників системи контролю за банківськими ризи-ками – внутрішній управлінський контроль. Завдання його зводяться до чіткого визначення та розмежування посадових повноважень, забезпечення подвійного контролю, ротації кадрів, організації контролю за окремими операціями безпо-середньо на робочих місцях, створення досконалих систем передавання та збе-рігання інформації. І хоча не існує такої системи внутрішнього контролю, яка змогла б запобігти службовим зловживанням, проте правильно організований механізм контролю суттєво знижує рівень функціональних ризиків.

Система моніторингу ризиків допомагає корегувати поточну діяльність згідно із сигналами попередження, що їх вона генерує з використанням меха-нізму зворотного зв'язку. Результативність системи управління ризиками в цілому залежить від ефективності системи моніторингу. Менеджери середньої ланки відповідають і за надійність локальної системи, і за втілення в життя стратегічних цілей, сформульованих на рівні вищого керівництва банку.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15 
 16  17  18  19 
Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат