На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Музичне мистецтво Київської Русі

Реферати > Історія України > Музичне мистецтво Київської Русі

Софійський собор.

У цій видатній пам’ятці закарбовані досягнення візантійської середньовічної культури, пропущені крізь свідомість руської людини й одухотворені її гуманістичним світосприйняттям. Софія київська давно вже стала об’єктом дослідження істориків, археологів, мистецтвознавців, істориків архітектури, епіграфістів. Кожна наукова книжка чи стаття про неї викликає великий інтерес не тільки у спеціалістів, а й у широкої громадськості.

Софія київська становила величезну п’ятинефну хрестовобанну споруду з 13 банями, оточену з північного, західного і південного боків двома рядами відкритих галерей. Із заходу, між зовнішніми галереями, до собору були прибудовані дві башти, широкі гвинтові сходи яких вели на церковні хори, або “полаті”.

Вся архітектура Софії мала урочисто-святковий характер. В екстер’єрі це підкреслювалося ритмом різномасштабних елементів - від аркад відкритих галерей до високої центральної бані, що вінчала пірамідальну композицію будівлі, в інтер’єрі - об’ємно-просторовим вирішенням. Напівзатемнені бокові анфілади першого ярусу ніби переростали у високі двоповерхові аркади центральної частини храму, над якими розкривався підбанний простір, яскраво освітлений 12-ма вікнами барабана.

В архітектурно-художньому вирішенні Софії особливу роль відігравало внутрішнє опорядження. Розмаїття мозаїк, фресок, що покривали стіни, стовпи, арки, підбанний простір, косяки віконних прорізів, вражало своєю красою, загадковим світом образів, до всього, не тільки релігійних, а й світських. На південній і північних стінах центрального нефу було зображення родини Ярослава Мудрого, на західній (згодом обвалилася) портрет самого засновника Софії. У баштах передані сцени полювання, приборкання диких коней, дійства скоморохів, музикантів, танцюристів. Особливий інтерес викликають фрески, які розповідають про візит Ольги до Константинополя, прийняття її візантійським імператором, відвідання іподрому.

Довкола Софії на честь святих патронів Ярослава і його дружини Інгігерди були засновані монастирі з храмами Георгія та Ірини. Конструктивно вони нагадували Софію, але мали менші розміри. В їхньому оздобленні широко використовувалися мозаїки і фрески, різьблений камінь, майолікові плитки.

Софія Київська завжди справляла незабутнє враження на людей, незалежно від епохи, в яку вони жили. Так, наприклад, чеський дипломат Еріх Ляссота, що їздив 1594 року з дипломатичною місією від імператора Рудольфа до запорізьких козаків і зупинявся в Києві , писав у щоденнику: "Київ було дуже укріплено на широкому просторі й прикрашено чудовими церквами та спорудами, громадськими та приватними, як про це можна судити по старовинних руїнах, а також по валу, що оточує місто й продовжується, як кажуть на дев'ять миль навколо. З-поміж церков київських особливочулова й красива церква, що зветься Софією. За розмірами вона більша від усіх . Усерединв церкву оздобленоммозаїчною роботою, а підлогу викладено красивими кольоровими камінцями. Нагорі церкви є галерея . поручні цієї галереї від одного стовпа до іншого зроблено із суцільних плит блакитнуватого каменю з різьбленою обробкою .". Через кілька років у Києві побував польський дипломат, юрист і історик Реґінальд Гейденштейн. Про Софійський собор він писав: "Мабуть, він коштував величезних грошей. Ще й зараз видно сліди маєстатичності й пишноти. Увесь храм покрито мозаїками на взірець храмів константинопольських і венеційських. Структурою й мистецтвом виконання він не поступається жодному з них. Бабинець і колони з порфіру, мармуру й алебастру ."[4]

Кирилівська церква.

Кирилівська церква в Києві - цінна пам’ятка української культури, що зберегла архітектуру ХІІ ст. і монументальний живопис ХІІ, XVII та ХІХ ст. Вона заснована чернігівським князем Всеволодом Ольговичем в урочищі Дорогожичі і споруджувалася в середині ХІІ ст.

Кирилівська церква — найхарактерніша споруда Києва ХІІ ст. Це прямокутна у плані споруда із трьома апсидами, що виступають зі сходу, з шістьма хрещатими стовпами, які несуть купол і склепіння. Її стіни членують пілястри з могутніми півколонами. Фасади суворі, їх прикрашали лише аркатурні пояси. Головну увагу зодчі приділяли інтер'єрові храму. Стіни й склепіння оздоблює мистецький фресковий розпис У західній частині будівлі розташовані хори, куди ведуть вузькі сходи (у північній стіні). Там же міститься молитовня, що зрідка трапляється в інших давньоруських храмах. Особливістю споруди є також хрещальня й ніші у нартексі - західній частині храму. Спочатку церква була вкрита по склепіннях листовим свинцем. Навколо церкви з південної, північної і, можливо, з західної сторони в пізніші часи прибудовано каплички-притвори, либонь князівськи чи боярськи усипальниці.

У 1605 році Кирилівську церкву було відбудовано. Проте ні до яких реставрацій у ті часи не вдавалися — споруду відновлювали новою будівельною технікою, тинькували, відповідно оздоблювали.[5]

Михайлівський собор Видубицького монастиря.

Це найдревніша споруда на Видубичах. Собор був закладений князем Всеволодом у 1070 р., а урочистий акт освячення цього храму, за свідченням Іпатьївського літопису, відбувся через 18 років: “У літо 6596 освячена була церква Святого Михайла монастиря Всевложа митрополитом Іоанном і єпископами Лукою, Ісаїєм, Іваном, а ігуменство тоді держащу того монастиря Лазареви”.

Не слід вважати, що будівництво собору просувалося так повільно і затягнулося на всі 18 років. відомо, що Успенський собор Києво-Печерської лаври, майже повністю завершений, роками чекав освячення у зв’язку з ускладненням церковно-політичних відносин. Цими ж міркуваннями до недавніх часів намагалися пояснити причини в затримці будівництва Михайлівського собору Видубицького монастиря, але зараз, після проведення кропітких історико-архітектурних і археологічних досліджень, можна констатувати - храм будувався у два етапи. Вже до повністю завершеного основного об’єму добудовувалася із західного боку башта зі сходами на хори і нартекс.

Сучасний Михайлівський собор являє собою кубоподібну споруду з однією апсидою і єдиною банею, що здіймається над схилим дахом. Отинькована східна частина споруди і купол мають чітко окреслені барокові форми середини XVIII ст., а західна частина звільнена від тинькування, і тут можна на власні очі побачити всі ознаки давньоруської будівельної техніки із западаючим рядом. Над питанням вигляду собору у час його спорудження у різні часи замислювався не один десяток вчених, й історія питання являє собою цілу низку діаметрально несхожих версій. Істина відкрилася не одразу, за окремими деталями збиралися і співставлялися факти. Усі візуальні оглядини без серйозних архітектурно-археологічних досліджень приводили вчених до помилкових, а інколи і до самих недоречних висновків. У Михайлівському соборі вбачали навіть чотиристовпний храм, близький за своєю об’ємно-просторовою структурою до храмів владимиро-суздальської школи. Як це не дивно, але дослідження, в яких вчені спираються лише на речові докази з археологічних розкопок і ні на що інше, теж інколи призводять до неправильних висновків і навіть домислів, котрі потім, при подальших дослідженнях, доводиться відкидати.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6  7 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат