На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

ВІДБУДОВА МИХАЙЛІВСЬКОГО ЗОЛОТОВЕРХОГО МОНАСТИРЯ В КИЄВІ

Реферати > Архітектура > ВІДБУДОВА МИХАЙЛІВСЬКОГО ЗОЛОТОВЕРХОГО МОНАСТИРЯ В КИЄВІ

Доки велася гра в таку собі "архітектурну демократію", влада заходилася розчищати майданчик. Василівську (Трьохсвятительську) церкву розібрали тихо, без розголосу, десь у 1934 чи 1935 роках. А як дійшло до Михайлівського Золотоверхого - громадськість ударила на сполох.

2 липня 1934 року у Харків із Москви надійшов терміновий таємний лист, адресований наркомові освіти Володимиру Затонському. Заслужений більшовик Фелікс Кон, який тоді завідував музейним відділом Наркомосу РСФРР, пише українському колезі, що по Москві (!) повзуть уперті чутки про заплановану "ліквідацію" Михайлівського Золотоверхого собору в Києві. Він пояснює: "Во всем мире сохранилось 6-7 памятников зтого стиля"; "собор является мировим памятником искусства" (отже і в Кремлі, і в Харкові, і в Києві чудово знали, які цінності "ліквідувала" комісія на чолі з головним чекістом України Балицьким!). Та задля чого написано цього таємного і термінового листа? - "Очень прошу сообщить мне, что мне следует отвечать на бесчисленные запросы, которые поступают со всех сторон". Не дочекавшись відповіді, Ф.Кон через шість днів надіслав В.Затонському ще одного листа, але цього разу з настійливим проханням принципового характеру: "Несмотря на то, что проект уже утвержден тов. Балицким [ .] обращаюсь к Вам с настоятельной просьбой о пересмотре состоявшегося решения и о разработке иного варианта постройки, который позволил бы сохранить мировой памятник искусства". Реакція народного комісара освіти УСРР була по-більшовицькому адекватною. Він дає доручення начальникові IV відділу Управління держбезпеки НКВД УСРР Якову Вульфовичу Письменному: "По поводу Михайловского собора любители старья подымают шум, будто там на стенах [ .] имеются древние картины. Я направил в Киев нашего заведующего музейнмм отделом т.Макаревича с тем, чтобы он без шуму [ .] поковырял где надо стенки и т.п. Музейщики будут, разумеется, тянуть волынку. В зтом деле в дальнейшем нам придется разбираться вместе с Всеволодом Аполлоновичем (Балицьким. -В.В.). В частности, т.Бордон (слідчий НКВД, фальшувальник безлічі "розстрільних" справ. - В.В.) может быть полезен по части подбора подходящих ученых спецов". Мабуть, таких спеців не було напохваті, бо 13 червня 1934 року вкрай роздратований В.Затонський писав "дорогому Феліксу Яковлевичу" (Кону): "Ученые любители старья всячески добиваются сохранения собора в целости [ .] Сообщаю, что вопрос о сносе собора решен. Может идти лишь речь о снятии мозаик и фресок. Чем дольше будут канителить, тем меньше останется времени для зтой сложной операции. Виноваты будут сами старьевщики" (14).

Лексика московського босяка з-під пера наркома, та ще й академіка ВУАН, демонструє, окрім більшовицької безоглядності, ще й справжній культурний рівень тодішньої комуністичної верхівки.

А спеців, що підходили б для виконання урядового завдання, все-таки знайшли. Протягом 8 червня - 9 липня 1934 року київські археологи Ф.Мовчанівський і К.Ґончаров обстежили собор і підготували висновок, підписаний директором Інституту матеріальної культури Ф.Козубовським. У ньому стверджувалось, що Михайлівський собор збудовано в основному в барокові часи, а не в XII столітті, і тому історичної цінності він не становить (15). Цікаво, що напередодні цих подій НКВД усунуло з Києва тих "непідходящих спеців", які активно протестували або могли б протестувати проти дій влади: професора Миколу Макаренка (заарештовано 26 квітня 1934 року, 23 травня вивезено з Києва до Казані, 4 січня 1938 року розстріляно в Томську); професора Федора Ернста (заарештовано в жовтні 1933 року, засуджено на три роки 29 травня 1934 року, розстріляно 28 жовтня 1942 року); професора Степана Таранушенка (заарештовано 14 жовтня 1933 року, засуджено 24 лютого 1934 року). До речі, "підходящі специ" теж не уникли такої долі: виконання партійного доручення не врятувало археолога Ф.Мовчанівського: його заарештували 17 лютого 1938 року, а 10 травня того ж року розстріляли (16).

Мозаїки й фрески Михайлівського Золотоверхого почали знімати 26 червня 1934 року під орудою професора В.Фролова, керівника мозаїчної майстерні Ленінградської Академії мистецтв. Працювали поспіхом, тож урятувати вдалося дуже мало. Мозаїчну композицію "Євхаристія" перенесли на хори Софійського собору. Водночас у фондах Софійського заповідника опинилося 172 кілограми смальти з Михайлівського собору (розсипом). Ще більше смальтового розсипу потрапило до Лаврського заповідника. Увесь той розсип - це знищені мозаїки Михайлівського собору.

Дуже цікаво повівся в цій ситуації московський "захисник пам'ятки" Фелікс Кон: у ньому прокинулись мародерські нахили. Він пише В.Затонському: "Музейный отдел НКП РСФСР просит Вас вьщелить для Государственной Третьяковской галереи две мозаики из Михайловского собора, Дмитрия Солунского и архидьякона Лаврентия, а также одну из фресок [ .] Означенные памятники имеют колоссальнос значение для зкспозиции ГТГ, в которой искусство Киевской Руси представлено крайнє слабо [ .]" Не менш цікава й реакція В.Затонського. Той раптом повівся як "хазяїн", відрубавши, що мозаїк з Києва нікому не віддасть!

Звичайно, Москва отримала всі ті мозаїки, фрески і рельєфи, які хотіла. Але трохи пізніше, коли надто самостійницький В.Затонський уже не міг перешкодити.

Навесні 1935 року собор почали обдирати: зняли позолочені аркуші міді з бань, пустили на перетоплення срібну раку св.Варвари, подаровану гетьманом Мазепою, знищили бароковий іконостас, фундований гетьманом І.Скоропадським. Зрештою собор висадили в повітря амоналом. Дзвіницю розібрали ще раніше.

Тим часом завершився другий архітектурний конкурс на проект забудови урядового центру. Результат його був несподіваний. Жоден із визнаних архітектурних метрів не став переможцем. Ні брати Весніни, ні Фомін, Гольц, Алабян, ані Заболотний, Альошин, Штейнберг. Переміг . архітект із Ленінграда Йосип Ланґбард, який взагалі не брав участі в тому конкурсі!

Будинок ЦК КП(б)У за його проектом споруджували з весни 1936 до весни 1938 року (нині тут розміщується Міністерство закордонних справ України).

У цій будівлі вражає велетенський масштаб колонади коринфського ордеру, що утворює ніби передвівтарну перегорожу, своєрідні пропілеї в порожнечу, за якою - багатоповерховий корпус із кабінетами. Колони доведені до такого розміру, коли вони стають схожими на вежі - тобто з архітектурного елементу перетворюються на окремі споруди. Перед ордером такої величини кожна людина почувається "сукиным сыном" - таке своєрідне спостереження зробив провідний теоретик архітектури сталінсько-хрущовської доби В.Буров. Та найцікавіше те, що, як виявилося, автором цього архітектурного вирішення був зовсім не Ланґбард. Він наприкінці життя зізнався, що коринфську колонаду, яка визначає образ будівлі, зроблено на вимогу Балицького і Постишева! У первісному авторському проекті її не було! (17)

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат