На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Карибська криза, посилення конфронтації у 60-х роках, становлення руху неприєднання

Реферати > Історія Всесвітня > Карибська криза, посилення конфронтації у 60-х роках, становлення руху неприєднання

Супротивники виявили здатність до компромісу. Радянський Союз забрав з острова ракети й стратегічні бомбардувальники. У свою чер­гу США з 20 листопада зняли блокаду Куби, гарантувавши невтру­чання у її внутрішні справи, і погодилися відшкодувати СРСР втрату її бази ліквідацією своєї ракетної бази у Туреччині. Уроки Карибської кризи були взяті до уваги обома блоками. СРСР більше не загрожував застосуванням ядерної зброї у локальних конфліктах. Наприкінці грудня 1962 р. він висловився за мирне співіснування західної та ко­муністичної систем.

З'явилися нові підходи до проблем світової політики. І хоча Мао Цзедун заявив, що, з огляду на величезне населення, Китай виживе в атомній війні і побудує на планеті комунізм, дані світової науки спрос­товували таку можливість. Учені не бачили шансів для продовження життя на земній кулі на випадок термоядерного конфлікту. Вони вка­зували і на неприпустимість радіоактивного забруднення планети внаслідок випробувань ядерної зброї. Мільйони людей страждали не­виліковними хворобами через радіаційне забруднення. Тому 1963 р. СРСР, США та Велика Британія підписали у Москві Договір про за­борону випробувань ядерної зброї в атмосфері, космічному просторі та під водою. До нього приєдналися понад сто держав світу.

У 1963 р. Генеральна Асамблея ООН скріпила своїм рішенням ра­дянсько-американську домовленість не розміщувати у космічному просторі будь-які об'єкти з ядерною зброєю або іншими видами зброї масового знищення. У жовтні 1964 р. Пекін уперше здійснив випробу­вання власної атомної бомби і разом з Францією залишався поза ко­лом держав, які підписали Московський договір.

Міжнародні відносини у другій половині 60-х років позна­чилися посиленням конфронтації протилежних систем. Гостре проти­борство виникло на Індокитайському півострові. Там у 60-х роках ДРВ активно організувала та підтримала партизанський рух на території Республіки В'єтнам. Комуністи намагалися силоміць возз'єднати дві в'єтнамські держави. США втрутилися у перебіг подій на півострові, прагнучи стримати поширення комунізму у світі. Розпочалась амери­кансько-в'єтнамська війна.

Переважна більшість країн світу виступала за припинення війни Послідовну позицію у цьому питанні займав президент Франції Шарль де Голль. Під час поїздки по країнах Південно-Східної Азії він висло­вився за мирне врегулювання в'єтнамського конфлікту, першим кро­ком до якого мало бути виведення американських військ.

Іншою «гарячою точкою» на політичній карті світу залишався Близь­кий Схід. Єгипетська армія, озброєна комуністичним блоком, прагну­ла знищити Ізраїль. Впливовий лідер арабського світу Гамаль Абдель Насер заявив у 1967 p., що настав момент покінчити з Ізраїлем як дер­жавою, «скинути його у море». Упереджуючи неминучий збройний виступ арабських держав, Ізраїль 5 червня 1967 р. розпочав війну проте Єгипту, Сирії та Йорданії. Військові сили Ізраїлю досягли значних успіхів. За шість днів боїв вони окупували сектор Газа і Сінайськжй півострів, східну частину Єрусалима, Західний берег р. Йордан. сирійське місто Ель-Кунейтра і розташовані поблизу нього Голанські висоти.

Після подій 1967 р. Москва та її союзники відновили збройний потенціал арабів. Окремі військові підрозділи СРСР брали участь у війні на боці арабських країн. Війна мала затяжний характер і тривала до серпня 1070 p., коли супротивники підписали угоду про перемир'я.

Після складної дипломатичної боротьби Рада Безпеки ООН на про­позицію Великої Британії у листопаді 1967 р. ухвалила резолюцію, яка накреслила шляхи встановлення «справедливого та міцного миру на Близькому Сході». Передбачалося виведення ізраїльських військ з окупованих територій, взаємна відмова від претензій і припинення війни між арабськими країнами та Ізраїлем, забезпечення свободи судноплавства у регіоні, досягнення справедливого врегулювання про­блеми біженців, забезпечення територіальної недоторканності та політич­ної незалежності усіх держав регіону.

Інтервенція СРСР і його союзників у Чехо-Словаччину 1968 р. усклад­нила міжнародну ситуацію і, водночас, показала всьому світові кризу ко­муністичної системи. «Празька весна» 1968 p., паростки демократизації політичного життя Чехо-Словаччини були розцінені комуністичними іде­ологами як наступ імперіалістичних сил. У середині липня 1968 р. у Вар­шаві керівники п'яти держав Варшавського договору (СРСР, Болгарії, Угорщини, НДР, Польщі) засудили керівництво ЧССР. Пролунав заклик покінчити з «контрреволюцією», ввести до країни війська Варшавського договору/Радянські танки, підтримані військовими підрозділами Болга­рії, Угорщини, НДР, Польщі, 21 серпня вступили до Чехо-Словаччини. Розпочалася збройна інтервенція під гаслом захисту соціалізму.

Акція 1968 р. у Чехо-Словаччині продемонструвала відверті наміри Кремля тримати під контролем процес внутрішнього життя країн Цен­тральної і Східної Європи. Такі дії були названі на Заході «доктриною обмеженого суверенітету», або «доктриною Брежнєва». На словах за­перечуючи наявність такої доктрини, Москва трактувала свої відно­сини із східноєвропейськими країнами як колективну відповідальність за долю соціалізму. У 70-х роках залежне від СРСР становище керів­ництва «братніх країн» щорічно підтверджувала практика кримських зустрічей з майже обов'язковим відпочинком лідерів комуністичних держав у Радянському Союзі. Свою роль у закріпленні таких взаємо­відносин виконали і пільгові ціни на сировину та енергоносії, що над­ходили до східноєвропейських країн із СРСР;

Інтервенція комуністичних країн викликала обурення світової гро­мадськості. Чехословацькі події посилили напруженість у Європі, за­свідчивши глибоку кризу в «соціалістичному таборі». Це, зокрема, виявлялося у суперництві за лідерство в комуністичному русі між Мос­квою та Пекіном. Виявилися незгоди і щодо територіальних проблем, сталися збройні прикордонні сутички на китайсько-радянському кор­доні. Конфлікт міг перерости у термоядерну війну. Тогочасний міністр оборони СРСР маршал Андрій Гречко запропонував завдати Китаю упереджувального ядерного удару. У суперництві за кордони Радянсь­кий Союз мав вагомі аргументи — найновіші ракетно-артилерійські комплекси, після залпів яких китайські війська змушені були відсту­пити. Напруженість у міжнародних відносинах на Далекому Сході три­вала ще два десятиріччя.

Локальні збройні конфлікти були вкрай небезпечними для всього люд­ства. Супротивники, використовуючи найновіші види озброєнь, працю­вали над створенням власної атомної бомби, На середину 60-х років по­над 40 країн світу мали 600 атомних реакторів, що використовувалися для вироблення електроенергії, однак могли бути використані і для яде;: них досліджень. За цих умов невідкладного вирішення потребувала проблема заборони розповсюдження атомної зброї.

Впродовж другої половини 60-х рок .в завершилася підготовка проект-Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, і XXII сесія Генеральної Асамблеї ООН переважною більшістю голосів схвалила його. Він був ви­критим для підписання усіма державам

Перейти на сторінку номер: 1  2  3 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат