На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Лінкольн


Але найперший крок - відміна рабства - ставав насущною необхідністю, і за нього виступало все більше білих американців. 22 липня 1862 р. на черговому засіданні кабінету міністрів Лінкольн оповістив складений їм проект Декларації про відміну рабства у всіх штатах, що входили в бунтівну Конфедерацію, виключаючи Теннессі, майже вся територія якого була на той час зайнята військами Союзу, і ті округи Луїзіани і Віргінії, де також панування Конфедерації було вже ліквідовано. Одночасно Лінкольн припускав з 1 січня 1863 р. (цього дня Декларація повинна була набути чинності) дозволити набір вільних негрів в армію і флот США. При цьому Лінкольн з незвиклою для нього твердістю заявив, що рішення його остаточне, а міністрів він просить лише порадити, коли саме обнародувати цю Декларацію [6 , c. 567].

Думки розділилися, дехто взагалі виражав сумнів в необхідності такого кроку: адже «прикордонні» штати, як не раз говорив і сам президент, явно зустріли б Декларацію негативно. Лінкольн визнав корисним пропозицію Стюарда: не публікувати Декларацію зараз, в умовах військової нестабільності Союзу а почекати якого-небудь військового успіху, як виразився державний секретар, “хоча б середньої величини” В цьому був резон: публікація Декларації після невдач Макклеллана на Півострові могла бути сприйнята супротивником як прояв слабкості, остання спроба якось врятувати положення [6, c. 569].

Отже, перехід до війни „по-революційному”, в усякому разі в політичній області, вже позначився. Крім Декларації про звільнення рабів, на ньому наголошений і іншим важливим кроком у внутрішній політиці. 20 травня 1862 р. був прийнятий закон про гомстеди (тобто земельних ділянках), по якому будь-який громадянин США не молодше за 21 рік міг з 1 січня одержати у володіння ділянку землі розміром в 160 акрів (приблизно 65 га), сплативши за це символічний реєстраційний збір - 10 $. Формально вимагалося протягом п'яти років обробляти одержану ділянку, і лише після цього він переходив в повну власність власника. Фактично ж ділянки відразу потрапляли в повне користування власників [6, c. 570].

Закон мав і побічну сторону: буржуазія Півночі, а також різні пройдисвіти вправно використовували його в своїх інтересах, зокрема шляхом скупки ділянок через підставних осіб і подальшої спекуляції ними. Але буржуазно-демократичного єства закону про гомстедах це не міняло: він з'явився перемогою прогресивного для того часу шляху розвитку капіталізму в сільському господарстві [8, c.295].

Слідом за цими заходами ( поряд з менш значних) в політичній області належало здійснити перехід до “війни пореволюційному” і на полях битв, тобто вести всю військову політику енергійніше, професіонально, по-діловому.

Бездарно проведена Макклелланом кампанія на Півострові поставила на порядок денний питання про усунення його з поста командуючого найбільшою армією країни – Потомакською. 26 червня Лінкольн, ще не знаючи про те, що саме цього дня почалася Семиденна битва, і, природно, не припускаючи, якими розчаруваннями вона завершиться, видав наказ про створення нової армії на чолі з генералом Джоном Попом. Передбачалося, що ця армія, що одержала назву Віргінської, прийме на себе функції по захисту Вашингтона і прилеглих районів на час знаходження Потомакськой армії (точніше, більшості її частин) на Півострові. Віргінську армію склали з напіврозбитих Джексоном в Долині частин Бенкса, Фремонта (але вже не під його командуванням) і Макдоуелла, і разом з влитими в неї поповненнями вона налічувала 47 тис. від частини досвідчених, частково нічого не уміючих солдатів [2, c. 289].

Зразково був тоді ж вирішено питання і з впорядкуванням загального командування озброєними силами Відчуживши Макклеллана в березні від функцій головнокомандуючого, Лінкольн сам виконував їх протягом рівно чотирьох місяців. Президент відмінно розумів, що не має підстав займати такий пост: він був досвідченим політиком, але не професійним військовим, і його відчайдушні зусилля спішно оволодіти азами стратегії і тактики не могли цього компенсувати. В той же час президент бачив, що в країні немає генералів, гідних зайняти цей пост. Пильно спостерігаючи за діями воєначальників Півночі, Лінкольн сподівався вибрати серед них наступника на непосильному для себе посту головнокомандуючого [2, c. 291].

Успішні операції військ Союзу на західному фронті, що увінчалися узяттям 25 квітня спільними зусиллями армії і флоту найбільшого міста Конфедерації Нового Орлеана, підказали президенту, що вести особливо уважні пошуки слід саме на Заході. Лінкольн вже тоді “придивлявся” до генерала Гранта, зразу ж наголосивши на його рішучості, неординарність мислення, відсутність боязні супротивника, властивої, мабуть, виємо іншим генералам Півночі. Але пост, займаний Грантом, був тоді не дуже високий - заступник командувача Міссурійськім округом [2, c. 292].

22 вересня, Декларація була опублікована в газетах і окремими випусками. Навряд чи варто нагадувати про виняткове значення цього добре відомого документа, що став першим реальним завоюванням негритянського народу США в його важкій багаторічній боротьбі за абсолютно рівні права з білими американцями [8, c. 302].

Перший результат Декларації про звільнення рабів не примусив себе довго чекати: в листопаді республіканська партія програла проміжні вибори в конгрес. який на подальші два роки повністю опинився в руках демократів, що все голосніше вимагали “припинити братовбивчу війну” і визнати незалежність Конфедерації. В той же час відкритого захисту рабства демократи все ж таки уникали, займаючи приблизно таку ж позицію, на якій знаходився і Лінкольн до моменту початку війни - не допускати розповсюдження рабства, але і не робити замах на священне право власності. Загострення внутрішньополітичної боротьби вимагало від адміністрації Лінкольна ще більш умілого і діяльного керівництва ведення війни. Застерігаючи від безпечності, Лінкольн говорив в ті дні: “Ми зараз подібні китобоям, що ведуть важку гонитву. Ми нарешті встромили гарпун в чудовиську, але повинні тепер стежити за своїм курсом, інакше одним помахом хвоста воно відправить нас до прабатька” [12, c. 93].

Перший же день нового 1863 року ознаменувався вступ в силу Декларації про звільнення негрів-рабів в бунтівних штатах. Хоча її текст був обнародуваний ще 22 вересня, бунтівники і їх прихильники на півночі все-таки сподівалися, що адміністрація Лінкольна не зважиться на цей крок. На Півдні вважали також, що жорстокий розгром мешканців півночі біля Фредеріксберга “протверезить” Лінкольна і його партію, вимусить їх шукати компромісні рішення конфлікту. Але ці надії не виправдалися, Президента вже ніщо не могло поколивати, і Декларація з 1 січня вступила в дію [9, c. 37].

Підкріплюючи упевненість Лінкольна в своїй правоті, в ці ж перші дні 1863 р. з далекого Заходу сталі приходити вести про нові успіхи мешканців півночі. Після того, як 25 квітня 1862 р. армією і флотом Союзу був узятий Новий Орлеан, перебіг Міссісіпі виявився як би “закупореним” для бунтівників. Її верхів'я ще з початку війни були в руках Союзу, а після перемог Гранту при Генрі, Донелсоне і Шайло бунтівники були відігнані ще далі. З узяттям Нового Орлеана вони втратили і гирло Міссісіпі, і тепер південці зберігали контроль лише над середньою її течією з головною опорою у Віксберге - ретельно укріпленому і в стратегічному плані ідеально розташованому місті. Тому головною задачею всього західного фронту в другій половині 1862 р. стало оволодіння Віксбергом і всім перебігом Міссісіпі. Це відсікло б від Конфедерації райони, що знаходяться західніше за річку, тобто бунтівні штати Техас, Луїзіану і Арканзас [2, c. 296].

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат