На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

ОБРАЗ АВТОРА НАУКОВОГО ТВОРУ

Реферати > Журналістика > ОБРАЗ АВТОРА НАУКОВОГО ТВОРУ

ОБРАЗ АВТОРА НАУКОВОГО ТВОРУ

Комунікативний акт, здійснюваний через посередництво тексту, передбачає реалізацію кількох функцій, повідомлення: інформаційної, контактної, функції організації процесу читання, виразової функції, тлумачної, спонукальної, функції формування поглядів читача, функції запам’ятовування [1]. Зрозуміло, що спілкування в науковій сфері полягає насамперед в обміні інформацією, отже, науковий текст відрізняється від творів інших стилів максимальною об’єктивністю. Автор наукового твору відіграє роль безстороннього передавача інформації - і його особистісні якості не відображені, на перший погляд, у тексті. Проте уважний аналіз текстових засобів дає змогу зробити певні висновки про особистість автора-науковця.

Сучасна психологія для практичних цілей використовує поняття архетипів (структурних елементів колективного підсвідомого), зокрема, з’ясовує позитивні й негативні сторони професій, які передбачають вплив одних людей на інших (лікарів, психотерапевтів, учителів, соціальних працівників тощо). Досить переконливими є твердження німецького психотерапевта А. Гуггенбюля-Крейга, який на основі поняття про архетипи, сформованого К.Юнгом, аналізує т. зв. архетипічні пари - лікар і пацієнт, учитель і учень тощо: ”Архетип можна визначити як природжену можливість поведінки, вироблену в процесі людської історії, чи як клас психічних змістів, події якого не мають свого джерела в окремому індивіді. Люди архетипічно реагують на кого-небудь чи що-небудь у стереотипній, але щоразу заново переживаній ситуації . Певні архетипи мають два полюси, оскільки в основі архетипу лежать полярності. Яким чином виникла архетипічна поведінка, ми можемо лише здогадуватися. Можна припустити, що первинно у свідомості індивіда домінував один полюс архетипу, а інший полюс незалежно існував у іншої людини. Однак історичні факти переконують у тому, що обидва полюси архетипу завжди були поміщені в одній свідомості. У людській психіці з моменту народження наявні архетипічні полярності, тому при контакті із ”зовнішнім” полюсом архетипу активізується полюс ”внутрішній” . Ми можемо припустити, що не існує ізольованих архетипів цілителя і пацієнта. Цілитель і пацієнт - це лиш аспекти даного архетипу . Образно кажучи, хворий містить у собі риси лікаря, а лікар - риси хворого . Спілкуючись з учителями, мимоволі помічаєш у них численні дитячі риси, які можна звести до певної інфантильності . Добрий учитель якоюсь мірою відчуває себе самого дитиною. Наявність у його психіці двох полюсів архетипу гарантує йому успіх у роботі з учнями . У багатьох учителів архетип розщеплюється, дитяче начало витісняється і передається назовні, на учнів, яким віднині приписуються всі дитячі риси. Учитель починає почувати себе винятково досвідченою дорослою людиною і сприймати дітей як нерозумних учнів. Прогрес у заняттях блокується. Діти перестають виявляти дорослі риси. В такій ситуації вчитель уособлює інтелект, а учні - глупство .” [2].

Продовжуючи міркування німецького психолога, можна припустити, що в архетипічній парі автор-читач успіх спілкування (опосередкованого текстом) залежить насамперед від автора: якщо він зберігає в собі обидві полярності (відчуває себе й автором, і читачем), то відповідно поважливо ставиться до читача: долучає до своїх міркувань, показує хід думки, обережно переконує, не тисне. Це, з одного боку, не може не приваблювати читача, оскільки він відчуває, що автор його поважає, а з другого - дає змогу робити висновки про особистість автора наукового твору. У статті проаналізовано твори трьох відомих українських мовознавців - В.М.Русанівського (Історія української літературної мови. - К.: АртЕк, 2001. - 392 с.), М.Д.Феллера (Текст як модель комунікативного акту // Нариси про текст. Теоретичні питання комунікації і тексту / Різун В.В., Мамалига А.І., Феллер М.Д. - К.: РВЦ ”Київський університет”, 1998. - С. 223-334) і В.В.Різуна (Аспекти теорії тексту // Нариси про текст. Теоретичні питання комунікації і тексту / Різун В.В., Мамалига А.І., Феллер М.Д. - К.: РВЦ ”Київський університет”, 1998. - С. 5-59) - і зроблено спробу виявити їхні особистісні риси на основі використовуваних у текстах мовних засобів [3].

Коректна вербальна поведінка автора в архетипічній парі автор-читач виявляється в належному забезпеченні зазначених вище функцій. Щоб реалізувати основну для наукового повідомлення функцію - інформаційну, тобто, щоб повідомлення було сприйняте адресатом, необхідне встановлення контакту між автором і читачем, який здійснюють реалізатори контактної функції, тісно пов’язаної з функцією організації читання: ”Контакт включений, але зв’язок адресант - адресат легко обривається - увага слухача чи читача втомлюється та слабшає, втрачається послідовність думки . Адресант змушений включати . елементи, які підтримують зацікавлення, інтерес, що вказують напрям розвитку думки, яка керує процесом читання” [4]. У досліджуваних текстах мовні засоби, спрямовані на підтримування інтересу читача до повідомлення, представлені досить широко, наприклад: Цікаво, що І.Вишенський жодного разу не згадує К.Острозького як захисника православ’я. Це тим більше дивно, що . (Р,85); Теоретичному стилю в лінгвістиці пощастило так само мало, як і популярному (Ф,296); Увага до психологічної структури тексту проявляється ще з давніх часів. Так, професіональних мовців давно цікавило питання, як перебороти психологічний бар’єр слухача, пов’язаний з небажанням сприймати й розуміти висловлювання . (ВВ,29).

Суперечність між адресатом і адресантом усуває виразова функція - саме вона забезпечує створення довіри читача до автора. Виразова функція пов’язана з формуванням образу автора як співрозмовника і психологічним ставленням читача до повідомлення [5]. Делікатність, толерантність, відсутність категоричності у викладі ”Історії” добре видно в спокійному розгортанні наукового дискурсу: ”До агіографічної літератури можна умовно зарахувати й ”Повчання” Володимира Мономаха. Чому умовно? Тому що за змістом це скоріше ораторсько-проповідницький стиль, але за мовою - середній, з численними східнослов’янізмами. Та й не випадково Нестор умістив його в ”Повість временних літ”, а чернець Лаврентій під 1096 подав у його ж імені літопису 1377 р. (Р,34); пор. також у іншого автора: Важко уявити людину, яка не думає мовчки, а думає тільки вголос. Для думання вголос потрібно набагато більше часу, ніж на думання мовчки. Погоджуючись зі сказаним вище, ми все ж таки повинні визнати, що процес думання має два боки . (ВВ,34).

Повага до читача виявляється й у певній шпаруватості [6] викладу, наприклад: М.Коцюбинський різко порвав з попередньою фотографічною традицією художнього опису природи: пейзаж у нього психологічний, настроєвий. Не буду тут наводити всім відомого уривка з ”Fata morgana”, де ”плачуть голі дерева”. Ось інша картинка, в якій відбивається прагнення людини до гармонії в суспільному житті . (Р,273) У розмові з читачем-однодумцем, читачем такого самого інтелектуального рівня достатньо одного натяку - ключових слів, це зменшує інтерактивну дистанцію, інтимізує науковий виклад.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат