На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Механізм реалізації грошово-кредитної політики

Реферати > Гроші і кредит > Механізм реалізації грошово-кредитної політики

Центральний банк як головний орган державного регулювання економіки в рамках своїх повноважень здійснює комплекс заходів, спрямованих на досягнення цілей монетарної політики, що, як правило, єдині у переважній більшості країн (див. мал. 13.1.): 1) забезпечення високого рівня зайнятості робочої сили; 2) стабілзація цін і, відповідно, вартості грошей; 3) постійний економічний ріст; 4) врівноважений платіжний баланс та підтримання стабільності валютного курсу. Оскільки центральний банк не обслуговує безпосередньо господарюючих суб¢єктів, можливості його впливу на економічні процеси та грошовий обіг значною мірою зумовлюються взаємодією з комерційними банками, депозитно-позичкові операції яких є головним джерелом емісії та визначають обсяг і структуру грошової маси. Тому механізм реалізації грошово-кредитної політики центрального банку передбачає насамперед вплив на кредитну діяльність комерційних банків. Усі методи такого впливу поділяються на загальні та селективні (вибіркові). Загальні методи забезпечують вплив центрального банку на кредитний ринок в цілому, а селективні дозволяють регулювати окремі види кредитної діяльності комерційних банків.

До загальних методів реалізації грошово-кредитної політики належать:

політика облікової ставки;

операції на відкритому ринку;

зміна норм обов¢язкових резервів.

Політика облікової ставки являє собою проценту за позиками, які центральний банк надає комерційним банкам, що впливає на їх здатність розширювати кредитні операції.

Комерційні банки при необхідності можуть отримувати кредити центрального банку в процесі рефінансування ¾ шляхом переобліку векселів або під заставу цінних паперів. Центральний банк змінює облікову ставку залежно від типу грошово-кредитної політики, яку необхідно реалізувати в даний період.

При проведенні політики “доргих грошей” центральний банк має на меті подорожчання процесу рефінансування кредитних установ, а тому піднімає облікову ставку. Це ускладнює для комерційних банків можливість отримати позику в центральному банку і одночасно підвищує ціну кредитів, що надаються комерційними банками. В результаті скорочуються кредитні вкладення в економіку і, відповідно, гальмується зростання виробництва.

При політиці “дешевих грошей” метою центрального банку є полегшення доступу комерційних банків до рефінансування шляхом переобліку векселів, у зв¢язку з чим облікова ставка знижується. Це у свою чергу стимулює розширення кредитних операцій банків, що сприяє прискоренню темпів економічного росту (мал. 2).

Рівень облікової ставки впливає не лише на грошовий ринок, а й на ринок капіталів, оскільки підвищення ставок центрального банку зумовлює зниження попиту на цінні папери і відповідно їх ринкової вартості, а пониження ставок спричиняє зворотні процеси. Крім того, підвищення ставки сприяє притоку в країну іноземних капіталів, що призводить до зростання обмінного курсу національної валюти.

Зміна офіційної облікової ставки є також свого роду орієнтиром для комерційних банків, що означає перехід центрального банку до нової грошово-кредитної політики і стимулбє банки вносити корективи у процентні ставки за власними кредитами. У той же час даний метод грошово-кредитної політики є недостатньо ефективним, оскільки охоплює лише ті комерційні банки, які мають потребу в кредитах центрального банку. Тому зміна облікової ставки частіше застосовується центральним банком у поєднанні з іншими методами грошово-кредитного регулювання.

Операції на відкритому ринку полягають у купівлі або продажу центральним банкам цінних паперів з метою впливу на ресурси комерційних банків. Основними видами цінних паперів, з якими проводяться операції на відкритому ринку, є: казначейські векселі, безпроцентні казначейські зобов¢язання, облігації державних позик уряду і місцевих органів влади, облігації окремих приватних компаній, допущені до біржової торгівлі, а також деякі інші першокласні короткострокові цінні папери. Найбільш часто центральні банки використовують державні боргові зобов¢язання.


Мал. 13.2. Реалізація політики офіційної облікової ставки центрального банку

Проводячи рестрикційну кредитну політику, центральний банк продає на ринку цінні папери, списуючи відповідні суми з резервних або кореспондентських рахунків комерційних банків, що купують ці папери. При цьому скорочується обсяг ресурсів, які банки можуть використовувати для кредитування економіки, що відображається на величині грошової маси. Експансіоністська грошово-кредитна політика, навпаки, передбачає купівлю центральним банком цінних паперів у комерційних банків, що збільшує обсяг їхніх ресурсів та стимулює розширення кредитних операцій (мал. 3).

 


Мал. 13.3. Механізм операцій центрального банку на відкритому ринку

Даний метод грошово-кредитного регулювання вперше почав застосовуватись у 20-х рр. в США, а в 30-х рр. і в Англії, що було зумовлено високим рівнем розвитку ринку цінних паперів у цих країнах. На сьогодні у промислово розвинутих країнах операції на відкритому ринку вважаються найбільш гнучким інструментом стимулювання скорочення або розширення кредитних вкладень в економіку, оскільки обсяги операцій можуть змінюватись практично щоденно відповідно до напряму політики центрального банку.

Ефективні операції на відкритому ринку неможливі при відсутності у комерційних банків економічної зацікавленості у придбанні державних цінних паперів. Для створення цієї зацікавленості рівень доходу за ними не повинен бути нижчим за дохідність основних банківських операцій, пов¢язаних насамперед з кредитуванням господарюючих суб¢єктів. У зв¢язу з цим центральний банк повинен запропонувати вигідні для комерційних банків проценти за цінними паперами, які він продає, а за безпроцентними цінними паперами ¾ досить високу маржу між курсом їх продажу та номінальною вартістю. Аналогічно формуються вигідні умови і для продажу комерційними банками цінних паперів центральному банку. Виступаючи покупцем, центральний банк може оголосити курс, за досягнення якого він скуповує будь-який обсяг цінних паперів, що пропонуються на ринку, або скуповувати певну кількість цінних паперів даного типу незалежно від курсу пропозиції.

Купівля-продаж центральним банком цінних паперів у значній мірі впливає на динаміку процентних ставок на грошовому ринку. Так, продаж цінних паперів зумовлює дефіцит ресурсів у банків, що призводить до підвищення ринкових ставок проценту. Якщо ж центральний банк купує цінні папери, на ринок надходять додаткові кошти, що викликає зниження їх цін, тобто процентних ставок.

Найбільш широко операції на відкритому ринку використовуються в США, де вони складають основу регулярної діяльності Федеральної резервної системи і можуть займати в окремі періоди до 4/5 річного обороту ФРС. Політика відкритого ринку залишається також провідним інструментом регулювання і для Банку Англії.

Політика обов¢язкових резервів

Політика резервних вимог центрального банку щодо комерційних банків існує в багатьох країнах світу і застосовується з метою забезпечення ліквідності банків та грошово-кредитного регулювання. Необхідність проведення такої політики полягає в тому, що між розміром резервів і банківськими операціями прослідковується відповідний взаємозв¢язок, який може вплинути на діяльність комерційних банків, особливо на грошово-кредитну політику. Однак, цей інструмент ценгтрального банку потрібно розглядати не ізольовано, а тільки у взаємозв¢язку з іншими монетарними інструментами (операції на відкритому ринку, політика облікової ставки, політика рефінансування комерційних банків). Завдання центрального банку полягає в тому, щоб створити за цих умов зону рівної банківської конкуренції.

Обов¢язкові (мінімальні) резерви ­¾ це безпроцентні вклади комерційних в центральному банку, розмір яких встановлюється у визначеній пропрції до банківськихзобов¢язань (депозитів клієнтів). Резервні вимоги можуть виставлятись на всі банківські пасиви, або лише на окремі види банківських зобов¢язань.

Обов¢язкові резерви за своєю сутністю ¾ показник кредитної мультиплікації, який визначає рівень “затухання” коливань депозитної емісії, що виникає в результаті переказу коштів з рахунків комерційних банків. За допомогою цього інструменту центральні банки обмежують можливості кредитної експансії та депозитної емісії. Обов¢язкові резерви виконують також функцію страхування депозитів.

Режим обов¢язкових резервів вперше був запроваджений в США, а потім в інших країнах, наприклад ФРН, Франції. Спочатку він був задуманий як засіб страхування ризику, щоб гарантувати виплати вкладникам, а пізніше він став інструментом грошово-кредитної політики. Застосовуючи процедуру обов¢язкових резервів, центральні банки зробили спробу більш тісно пов¢язати емісію депозитних грошей з кредитними можливостями комерційних банків.

На сьогодні, політика обов¢язкових резервів має подвійне призначення:

забезпечити постійний рівень ліквідності комерційних банків. Шляхом зміни розмірів обов¢язкових резервів центральний банк може блокувати або змінювати значну частку ліквідних коштів комерційних банків і таким чином впливати на їх діяльність;

використовується як інструмент центрального банка для регулюваня грошової маси. Підвищення норми обов¢язкових резервів скорочує кредитний потенціал банків і масу грошей в обігу; зниження, навпаки, вивільняє додаткові ресурси, сприяє розширенню активних операцій банків і масу грошей в обігу.

У світові й банківській практиці немає єдиного ставлення до резервних вимог. У різних країнах, згідно чинного законодавства, по-своєму встановлюється порядок формування обов¢язкових резервів, але всі вони мають на меті ¾ заставити комерційні банки тримати відсоткову частку від мобілізованого капіталу, яка повинна знаходитись на рахунку в центральному банку. Резервні відрахування комерційних банків вилучаються з обігу, що забезпечує гальмування кредитної емісії грошей.

Центральні банки більшості країн використовують диференційовані норми резервування в залежності від виду, терміну і величини банківських зобов¢язань (депозитів). Так, резервні ставки для зобов¢язань, що підлягають до оплати за першою вимогою, як правило, найвищі, а для ощадних вкладів ¾ найбільш низькі. Наприклад, в США, ФРН норма резерву від вкладів до запитання більш висока, ніж від термінових і ощадних вкладів. Центральні банки мають право змінювати норми резервування виходячи із кон¢юктури грошового ринку, але у рамках визначених параметрів. Маніпулюючи ставками обов¢язкових резервів, центральні банки стараються вплинути на пропозицію грошей. Якщо норми обов¢язкових резервів високі, то центральний банк обмежує кількість грошей, що знаходяться у розпорядженні комерційних банків. При цьому понижується кредитоспроможність банків і підвищуються відсоткові ставки на кредити.

Зміна норм обов¢язкових резервів являє собою регулювання ресурсів комерційних банків, які вони зобов¢язані зберігати в центральному банку. Сума коштів, що зберігаються встановлюються у певному процентному відношенні до величини депозитів банку.

Центральний банк періодично змінює норму обов¢язкових резервів залежно від ситуації на ринку і типу політики, що ним проводиться. При рестрикційній політиці центральний банк підвищує норми резервування, що відповідно зменшує частину ресурсів, за рахунок яких комерційні банки можуть надавати кредити підприємствам і населенню, що в результаті призводить до скорочення грошової маси в обігу та зростання процентів за банківськими позиками. Експансіоністська політика, навпаки, передбачає зниження норм обов¢язкових резервів, у результаті чого більша частина ресурсів залишається у розпорядженні комерційних банків, що сприяє збільшенню обсягів кредитних вкладень в економіку (мал. 4).

Резервні вимоги є одним із головних інструментів грошової політики центрального банку. Широке застосування даного методу пов¢язане по-перше, із гнучкістю організації контролю (простий перегляд параметрів), а по-друге, з універсальністю впливу (охоплює всі банківські установи).

Для дотримання нормативів обов¢язкових резервів комерційні банки, як правило, утримують резервні активи на рахунку в центральному банку. При цьому у багатьох країнах (наприклад, США, ФРН, Швейцарії) до обов¢язкових резервів зараховується готівка в касах комерційних банків.

Класична схема резервування передбачає розміщення в центральному банку у певному процентному співвідношенні до різних категорій банківських пасивів (здбільшого вкладів до запитання та різних видів строкових депозитів). Розрахунковий період для виконання резервних вимог, як правило, складає один місяць, однак у різних країнах може коливтись в межах від 10 днів (в Іспанії) до 6 місяців (в Англії). Величина ставок обов¢язкових резервів також коливається по країнах. Найвищі встановлені в Італії та Іспанії ¾ відповідно 25% і 17%, а найнижчі ¾ у Японії та Англії ¾ відповідно 0,125% і о,45%. У той же час у країнах з високими ставками обов¢язкові резерви не завжди є безпроцентними.

Ефективність встановлення норм обов¢язкових резервів залежить від широти охоплення ними різних категорій зобов¢язань комерційних банків. Чим вища ступінь такого охоплення, тим менше можливостей мають кредитні установи для того, щоб “обійти” даний інструмент грошово-кредитного регулювання. У країнах, де центральні банки встановлюють жорсткі обмеження зростання грошової маси, від комерційних банків часто вимагається дотримання відповідності між загальними банківськими пасивами і депозитами, що включаються у розрахунок мінімальних резервів.

Рефінансування

Потрібно врахувати, що комерційні банки мають можливість помякшити жорстку політику обов¢язкових резервів і значно покращити поточну ліквідність за рахунок активних операцій на відкритому ринку і політики рефінансування, що проводить центральний банк. Наприклад, компенсаційне рефінансування може здійснюватись шляхом переврахування векселів; безпроцентного флотингу (сальдо неоплачених операцій) при безготівкових розрахунках з центральним банком; врахування грошей готівкою при виконанні обов¢язкового резерву. Центральний банк для впливу на діяльність комерційних банків може використовувати кредити рефінансування .

Рефінансування охоплює три види кредитів, які надаються комерційним банкам.

Редисконтний кредит пропонується комерційним банкам в обмін на цінні папери.

Ломбардний кредит надається центральним банком для комерційних банків (які мають проблеми з ліквідністю) під заставу цінних паперів.

Кредит рефінансування. Існує два різновиди такого кредиту:

перший призначається для рефінансування централізованих інвестицій. Це цільовий кредит, який надається лише під вже розпочаті проекти;

другий має назву “конвертований кредит рефінансування”, який призначається на реструктуризацію комерційного банку.

Відсоткові ставки на кредити рефінансування визначає центральний банк залежно від прогнозованого рівня інфляції та міжбанківського ринку кредитів.


Перейти на сторінку номер: 1  2 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат