На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Антична культура: Давній Рим

Реферати > Культура > Антична культура: Давній Рим

У критичному тоні писав і Марк Валерій Марціал (42 - 102 р.р.). Він народився в Іспанії. На початку 60-их р.р. приїхав до Рима, де йому спочатку довелося вести принизливе життя клієнта у багатих патронів. Положення клієнта певною мірою позначилося і на деяких сторонах його творчості. У 99 р. Марціал повернувся до Іспанії, де прожив до кінця своїх днів. Літературну діяльність Марціал почав досить пізно. Він прославився дотепними короткими віршами-епіграмами. Завдяки йому цей жанр набув визнання у світовій літературі. Перший збірник його епіграм – “Книга видовищ” - був присвячений відкриттю Колізею у 80р. Марціалу належить і збірка “написів до дарунків” (“Ксенії”), услід за якою він випустив 12 книг епіграм.

Але творчість Марціала була суперечливою. У кращих епіграмах він висміював пануючі у Римі аморальність, розпусту, розбещеність, а в той же час він вимушений був лестити внаслідок свого залежного становища.

Найбільш славнозвісним прозаїком II століття був Луцій Апулей (бл. 125 – бл. 180 р.р.). Луцій Апулей народився в Африці в місті Мадавре, вчився спочатку в Карфагені, а потім в Афінах. Після подорожі Східною імперією він приїхав до Рима, де став адвокатом і займався літературною і науковою діяльністю: Апулей був людиною дуже освіченою. Однаково вільно він володів грецькою і латинською мовами, мав обширні й різносторонні знання з природних наук, філософії і релігії. Сучасники називали його магом. Він був одним з найвидатніших письменників пізньої античності. Апулей втілив у своїй особі і в своїй творчості характерні риси нової епохи з усіма її суперечностями. Літературна спадщина Апулея велика: збереглися численні риторичні декламації, уривки з яких зібрано в збірці “Флоріди”, філософські трактати, поетичні твори. “Апологія” – промова на власний захист у суді на процесі, де його звинувачували в практикуванні магії. Але справжня слава прийшла до Апулея після видання роману “Метаморфози”, який отримав згодом назву “Золотий осел”. Цей роман - авантюрно-побутовий за своїм реальним змістом і містико-алегоричний, релігійно-моралістичний за авторським задумом (герой, перетворений в осла за потяг до насолод, отримує знову людський вигляд, пройшовши через страждання і залучившись у кінці до містичного культу богині Ісіди).

У кінці II – на початку III ст. з'явилося багато своєрідних міфічних романів. Це були повісті про закоханих, щастя яких зазнавало важких випробувань - вони переживали розлуку, ув’язнення і продаж у рабство, отримували помилкові вісті про смерть, але зрештою щасливо одружувались. За таким типовим сюжетом написані романи “Дафнія і Хлоя” Лонга, “Ефіопіка” Геліодора тощо.

В ці часи процвітала й історична проза. Ще в епоху Августа Тіт Лівій написав “Історію Риму від основи міста” в 142 книгах. Вона відрізняється чудовим літературним стилем, майстерним володінням автором латинською мовою. У ті ж роки Микола Дамасський написав “Всесвітню історію” в 144 книгах. “Всесвітня історія” була створена і Помпеєм Трогом. Великим римським істориків був і Публій Корнелій Тацит (54 - 120 р.р.). Найважливішими творами Тацита є “Історія” і “Аннали”. Обидві праці присвячені історії імперії від імператора Тіберія до імператора Доміциана.

У перші десятиліття II ст. славнозвісний Плутарх з Херонеї (46 - 126 р.р.) склав свої порівняльні життєписи найвідоміших еллінів і римлян. Трохи пізніше александрієць Аппіан написав обширний огляд історії всіх народів, які увійшли до складу імперії. Серед істориків слід згадати й Арріана з Нікомедії (Віфінія), який написав “Анабазис Олександра” - кращу з хронік походів Олександра Македонського. Цей твір за формою і побудовою нагадує “Анабазис” Ксенофонта.

Культура Римської імперії III століття

Криза III ст. відбилася не тільки на стані економічного і політичного життя Імперії, але і на її ідеології. Старі ідеї і уявлення відійшли в минуле, поступаючись місцем новим. Все це знаменувало собою глибокий занепад культури. В області науки, літератури і мистецтва в III ст. не було створено нічого скільки-небудь значного, і лише одна область культури була виключення - право, яке інтенсивно розроблялося префектами преторія (Папініаном, Ульпіаном та іншими відомими юристами). Саме в ці роки система римського права була поставлена у відповідність до потреб світової держави. Тепер римське право включало елементи правових норм, які діяли в провінціях.

Боротьба між релігійними і філософськими течіями, яка велася в III ст., показала, що мислителі шукали причини погіршення становища населення, безперервних воєн і загострення соціальних протиріч. Вони задумувалися над тим, як вийти з цього важкого положення. Тільки релігія і філософія могли дати відповіді на ці питання. Але як би то не було, про що б не думали філософи, загальна ситуація в країні вплинула і на них: релігійно-філософські течії набули песимістично-занепадницького характеру.

Пізнання матеріального світу відійшло в минуле: філософи тепер думали в основному про світ потойбічний, про сили, які керують людством, про Бога, демонів, про свободу і несвободу, про гріх і очищення. Пізнання світу відійшло на другий план. Наука знаходилася у занепаді, її замінили скептичні твердження про те, що світ людиною не може бути пізнаним, а Секст Емпірик з іншими представниками школи філософів-скептиків навіть стверджували, що світ не існує поза уявленням людини, що реальне життя - це лише плід чуттєвого сприйняття. Все ще велику роль, як і в часи правління Августа, продовжувала відігравати ідея “золотого віку”, який, ніби-то, має прийти разом з появою “гарного імператора” на політичній арені. Саме для зміцнення цієї ідеї, Септимій Север з розмахом відсвяткував “сторічні ігри”, на зразок тих свят, які влаштовували Август і Клавдій. Як це не раз повторювалося пізніше в житті інших народів, чим важче ставало життя і чим короткочаснішим правління імператорів, тим настирливіше вимагали правителі від своїх підданих визнання “золотим віком” час свого правління. На медалях, які видавалися легіонерам, був напис: “Ми бачимо золотий вік”. Згадка про “золотий вік” містилася і в промовах імператорів, і в промовах риторів.

Але зрозуміло, що подібні запевнення не могли нікого обдурити, тому люди все більше і більше шукали втіху в релігії. Це призвело до того, що єдиний літературний жанр, який продовжував розвиватися в III ст. – роман - набув релігійно-філософського забарвлення. Такі романи писав Апулей, Геліодор з Емеси, в романі “Ефіопіка” якого банальний для античного роману сюжет - пригоди двох закоханих, що знаходять одне одного після важких випробувань, - поєднується з прославлянням протегуючого автором сонячного бога на ім'я Аполлон, але під яким, мабуть, автор мав на увазі імператора - емесського Елагабала.

Найбільш примітним в цьому відношенні є, мабуть, релігійно-філософський роман відомого софіста Філострата, який розповідає про мудреця і чудотворця I століття нашої ери Філострат зображує у романі новий ідеал. Головний герой твору є довершеним зразком античної мудрості і доброчесності. Ці якості він придбав за роки праведного життя, слідуючи заповітам Піфагора, і в спілкуванні з філософами Ефіопії та Індії. Але герой не замикається в собі, а ставить свою мудрість на службу суспільству: він вчить громадян, реформує і відновлює релігійні обряди, зупиняє заколоти, викриває хабарників, виганяє демонів, дає поради імператору. У своєму романові Філострат вустами головного героя Аполлонія сформулював свою програму монархії, яка засновувалася б на міській автономії, свободі думки і мирній політиці. Все це виражається в активній боротьбі Аполлонія проти тирана Доміциана.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6  7  8 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат