На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

РЕМЕСЛА ТА РЕМІСНИКИ КИЇВСЬКОЇ РУСІ

Реферати > Культура > РЕМЕСЛА ТА РЕМІСНИКИ КИЇВСЬКОЇ РУСІ

Зміст.

1. Ремесла

а) залізообробне ремесло 3

б) виготовлення прикрас 5

в) гончарство 5

г) склодутне ремесло 5

д) деревнообробне ремесло 6

е) шкіряне ремесло 7

є) ткацтво 7

ж) будівельне діло 8

2. Ремісники

а) господарський устрій та розселення ремісників 9

б) соціальне розшарування ремісників 11

в) організація професії ремісника 12

3. Література 14

Ремесла.

Слов'яни від найдавніших часів знали примітивні ремесла, що служили щоденним потребам: як оброблювати дерево, шкіру, ріг, робити полотно, виробляти посуд та ін. З розвитком культури ремесла щораз удосконалювалися по­части завдяки місцевим винаходам, а головним чином під впливом культурніших сусідів. Спочатку найбільше користали ми зі Сходу, від персів і арабів, від Х в. став переважати вплив Візантії, а від XII в. все більше помітні стали впливи Заходу, головно Німеччини.

Ремесла і промисли на території України пройшли три­валий шлях розвитку. В другій половині І тис. н. е. пере­важала реміснича промисловість. Найпоширенішими її ви­дами були прядіння, ткацтво, обробка шкіри, дерева і каме­ню. Ремісничого характеру набуло залізоробне, гончарне, ювелірне виробництво.

Залізоробне виробництво поділилося на металургійне та ковальське. Виплавка заліза була майже повсюдним за­няттям, переважно в лісостеповій зоні, де болотна руда часто виходила на поверхню. Наявність великих лісових масивів забезпечувала виробництво деревного вугілля. Залізо ви­плавляли у сиродутних горнах. Отримували крицю — в'яз­ку. масу, яку для надання твердості проковували, варили кілька разів. Існувало вже до 20 видів ковальських виробів: знаряддя праці, воєнне спорядження, побутові речі тощо.

Провідними галузями були металургія та обробка залі­за.

У багнистих околицях, головно на Поліссі, була у нас залізна руда, яку з дуже давніх часів почали обробляти на всяке знаряддя. Відбулася спеціалізація ковальської справи. За даними археологічних досліджень, налічувалося до 150 видів ви­робів із заліза і сталі. Ковач, кузник, кузнець — це три давні назви коваля. З ковальського знаряддя згадується наковальня (кувадло), молот, кліщі і ковальський міх. «Не вогонь розжарює залізо, але подув міха»,— каже Данило Заточник. Залізні вироби були дуже різнорідні: сокири, топори, долота, свердла, пили, мотики, рискалі, ножі, цвяхи, шила, голки, вудки, замки, коси, серпи, рала, всякого роду зброя. Кували не тільки залізо, але й інші метали. Найбільше знайдено предметів для ведення сільського господарства — сокир, серпів, кіс, наральників, лопат, ножів, цвяхів, підков, кресал, пряжок, замків, ключів, гаків, обручів. Важливе місце займало виготовлен­ня зброї, кольчуг. При виробленні залізних і сталевих ре­чей застосовували зварювання, карбування, різання, обпи­лювання, полірування, паяння. Проводилися наварювання сталевих лез і термічна обробка заліза. Існувало до 16 спе­ціальностей ремісників з обробки заліза і сталі. » Згодом поширилася по Україні також умілість відливати метал. Потім розвивається й дзвонарство. У перші християнські часи не вживали в нас дзвонів, а тільки била, або клепала,— дерев'яні або металеві плити, по яких били молотком. Дзвони перший раз в Україні згадуються в Путивлі 1146 р.: князь Ізяслав забрав «колоколи» з церкви Вознесіння. Але у Новгороді Великім дзвони були вже 1066 р., певно, й до нас вони прийшли скорше. Що у нас виливали дзвони — про це оповідає виразно Галицьковолинський літопис 1259 р. Давньоруські ремісники досягли високої майстерності в ливарній справі, центрами якої були Київ, Львів, Володи­мир, Галич і Холм. За словами літописця, в Холмі для церкви Святої Богородиці майстри вилили поміст з міді й чистого олова, що "блищав, як дзеркало". Для цього храму частину дзвонів привезли з Києва, а решту вилили на місці. За на­казом волинського князя Володимира Васильковича було вилито мідні двері для церкви в Любомлі. І по сьогодні красується в кафедральному храмі Святого Юра у Львові дзвін-велет, вилитий місцевими майстрами в 1341 р. Збе­реглося ім'я автора знаменитого витвору — Яків Скора. Поряд з виливанням поширеними були кування та карбу­вання. Перші вироби цього роду — це монети, що появилися в нас за Володимира Великого.

Високорозвиненим ремеслом було виготовлення при­крас з кольорових і благородних металів. Прийняття хрис­тиянства і будівництво церков сприяло розвитку виготов­лення предметів церковного вжитку. З міді виливали дзвони і хрести. Ювеліри славилися далеко за межами краю. Прикраси виробляли способом тиснення срібла і золота, волочіння дроту, виготовлення скані, назерні, філіграні (пе-регородчастої емалі). Широко застосовували техніку позо­лоти, оздоблення срібних виробів черню.

Інтенсивно розвивалося гончарство. У могилах і давніх селищах віднайдено багато останків давнього посуду, так що можемо стежити за розвитком кераміки від простих горщиків, ліплених руками, до дуже гарних мистецьких виробів. У княжі часи вироблювали по більших містах цеглу і з неї будували мури міст та визначніші церкви й світські будови.

Воно було поширене як у містах, так і на селі. Посуд, що вироблявся у місті, відрізнявся якістю обробки і різноманітнішими формами. Майже весь він виготовлявся на ручних гончарних кругах, обпалювався в спеціальних печах — горнах, що мали двох'­ярусну конструкцію з глиняною перегородкою міх яруса­ми та піччю в нижньому ярусі. Майстри виготовляли мис­ки, горщики, черпаки, кухлі, прялиці для ткачів, світильни­ки, писанки, іграшки, речі церковного вжитку. Для нане­сення орнаменту на посуд застосовували складні штампи, іноді покривали речі поливою. Вироблялася цегла — плінфа, з якої будували князівські палаци, храми, фортеці.

В деяких околицях знали також виріб скла. Такі назви, як стекляник (скляр) і стекляна кузня, вказують на техніку скляних виробів. Багато скляного посуду привозили до нас із Візантії та з Заходу.

Склоробне виробництво досягло високого рівня. Для монументального жи­вопису (мозаїки) використовували різнокольорову смальту (кубики зі скляної маси). Із скла робили прикраси. Мате­ріалами для виробництва скла були пісок, поташ, вапно, ку­хонна сіль. Часто скло заварювали.

У буйних пущах, де жили спочатку слов'яни, розвинулися дуже скоро деревні промисли. У княжі часи знаємо вже кілька різних назв для ремісників, що обробляли дерево: древоділи, платники, городники (що ставили городи), мостники. Ці теслі мали власні організації зі своїми старійшинами. Були також окремі ізвозники, що звозили дерево до міста.

Повсюдно використовували сокири, долота, кліщі, струги, пилки. Існував токарний верстат. «Мідяна сокира від сухого дерева сама нищиться»,— наводить приповідку Кирило Турівський

З дерева робили всяке господарське приладдя і все потрібне до обстанови хати. Згадуються вози, сани, столи, ліжка, лави, стільці, відра, каді, бочілки, ковші, ложка, лопата, колибель (колиска), ступа, драбина, врешті корста—домовина. Вироблювали також рогожі, плели великі коші й менші кошниці.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат