На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Організація діяльності центральних банків

Реферати > Гроші і кредит > Організація діяльності центральних банків

Центральний банк ¾ це орган державного грошово-кредитного регулювання економіки, що наділений монопільним правом емісії банкнот та здійснює керівництво грошово-кредитною системою країни.

Об¢єктивна необхідність в організації діяльності центральних банків як окремих інститутів кредитної системи виникає у той період розвитку товарно-грошових відносин, коли емісія банкнот багатьма банками країни фактично руйнує підвалини грошового обігу та дезорганізує всю систему господарських зв¢язків. Це пов¢язано з нодовірою різних суб¢єктів ринку до багатьх грошових знаків в обігу, причому випущених не лише “чужими”, але і “своїми”банками. Окремі з них нерідко зловживали своїм емісійним правом, що викликало крахи фінансових ринків. До того ж банкноти, емітовані банком, який зазнав банкрутства, ставали недійсними, що зумовлювало значні збитки їх власників. У зв¢язку з цим банкнотна емісія поступово централізувалась у небагатьох найбільш надійних банках, чиї грошові знаки користувались загальною довірою та без перешкод могли виконувати функції засобів обігу й платежу на всій території країни. Законодавче закріплення емісійного права за якимось одним комерційним банком завершувало процес формування єдиного центрального банку. В інших випадках державою відразу приймалися ті чи інші нормативно-правові акти, що визначали створення нового банку з монопольним правом емісії банкнот у даній країні.

Таким чином, процес організації центральних банків міг здійснюватись за двома напрямами. Перший ¾ еволюційний ¾ є характерним, наприклад, для Англії. Банк Англії був заснований у 1694р. як приватна акціонерна компанія для фінансування війни короля Вільгельма III проти Франції. За кредитування уряду йому було надано виключне право емісії банкнот у Лондоні та ряд інших привілеїв. З прийняттям у 1844р. акту Роберта Піля новоствореним банкам заборонялось випускати в обіг банкноти, а при злитті чи поглинанні вже діючих комерційних банків 2/3 їх емісійного права переходило до Банку Англії, що суттєво зміцнювало його позиції. У 1921р. до Банку Англії остаточно перейшло право грошової емісії на території Англії та Уельсу, що по суті завершило тривалий процес формування центрального банку країни

Другий напрям передбачав утворення центрального банку відразу як емісійного центру. Цей напрям був обраний у США, де у 1913р. Конгрес прийняв Федеральний резервний акт, згідно якого в країні було створено Федеральну резервну систему з 12 банків, що мають єдине керівництво та виконують роль центрального банку. Відповідно до закона банкнотна емісія була зосереджена виключно у 12 федеральних резервних банках.

Наприкінці XIX та на початку XX ст. центральні банки біли створені у переважній більшості країн світу. При цьому, отримавши монополію на випуск банкнот, вони поступово зосереджували функції управління всіма грошово-кредитними процесами в економіці та реалізації державної політики у даній сфері, групуючи навколо себе банки й інші інститути кредитної системи. Це загалом визначило підстави для остаточного формулювання терміну “центральний банк” (хоча у ряді країн його називають національним, народним, державним та ін. термінами),

За формою організації центральні банки можуть бути державними або акціонерними. Капітал державних банків повністю зосереджений в руках держави. При цьому у такий спосіб центральний банк може бути організований як в момент свого безпосереднього створення (наприклад, Німецький федеральний банк у 1957р.), так і шляхом націоналізації вже існуючих центральних банків, які до цього функціонували на акціонерних засадах (зокрема, Банк Англії у 1946р., Банк Франції у 1945р.). При акціонерній формі організації центрального банку його капітал або взагалі не належить державі (наприклад, у США капітал федеральних резервних банків формується за рахунок пайвих внесків комерційних банків ¾ членів ФРС), або належить лише частково (наприклад, у Бельгії та Австрії ¾ 50%, в Японії ¾ 55%, у Швейцарії ¾ 57%).

Незалежно від форми власності центральні банки у багатьох країнах є юридично самостійними та не підпорядковуються уряду в поточних питаннях реалізації своєї політики, діючи в інтересах усього суспільства. Конкретні форми управління центральним банком залежать від національних особливостей та політичного устрою країни. Поточне керівництво операціями, як правило, здійснюється внутрішніми органами управління (директорами, адміністративними радами), тоді як вибір стратегічних орієнтирів і завдань центрального банку визначається більшою мірою органами політичногог типу (Рада керуючих у США, Національна кредитна рада у Франції). Від системи призначення у ці органи залежать відносини між центральними банками та інститутами державної влади, що в кінцевому підсумку визначає ефективність функціонуваня центрального банку як основного органу державного регулювання економіки. У США, наприклад, Федеральна резервна система очолюється Радою керуючих із 7 членів, які призначаються президентом за згодою сенату строком на 14 років на ротаційній основі. Це забезпечує певну стабільність роботи ради, а також її послідовність та незалежність у прийнятті рішень.

ФУНКЦІЇ ЦЕНТРАЛЬНОГО БАНКУ

Основними функціями центрального банку, що визначають його місце і роль в економіці, є:

1) емісія готівки й організація грошового обігу;

2) функція “банку банків”;

3) функція “банку уряду”;

4) реалізація грошово-кредитної політики.

Наділення центрального банку вказаними функціями дозволяє найбільш ефективно організувати діяльність дворівневої кредитної системи у забезпеченні потреб суб¢єктів ринку в різноманітних кредитно-фінансових послугах.

Емісія готівки й організація грошового обігу. Центральний банк володіє монопольним правом на випуск банкнот, які є єдиним законним платіжним засобом, обов¢язковим для приймання в оплату боргів на території даної країни.

В умовах золотого стандарту випуск банкнот здійснювався центральними банками під забезпечення золотом та комерційними векселями, а розміри фідуціарної емісії були строго регламентовані. Це певною мірою забезпечувало належний зв¢язок грошової маси з товарним обігом, однак водночас знижувало еластичність грошової системи та створювало перешкоди для ефективного регулювання економіки кредитними методами.

В сучасних умовах банкнотна емісія здійснюється центральним банком у поряядку кредитування уряду і комерційних банків під заставу державних цінних паперів і комерційних векселів, а також у порядку списання коштів з рахунків комерційних банків в центральному банку для підкріплення касових резервів банківських установ. Таким чином, забезпеченням сучасних банкнот є активи центрального банку ¾ перважно у формі державних боргових зобов¢язань.

Щодо емісії розмінних монет, які є другою складовою частиною готівки нарівні з банкнотами, тро їх карбування у розвинутих країнах здійснюється переважно міністерством фінансів на замевлення центрального банку. Останній відповідно до потреб обігу купує монети в казначейства за номінальною вартість у результаті чого держава отримує дохід на різниці між номіналом монет та фактичними затратами на їх виготовлення ¾ сеньйораж. Однак у багатьох розвинутих країнах обіг монет досить часто обмежується певними максимальними сумами платежу (у ФРН, наприклад, 5 марок розмінною монетою в пфенінгах 120 марок ¾ монетами в марках).

Емісія готівки покладає на центральний банк також певні зобов¢язання з організації готівкового грошового обігу в країні, що може бути пов¢язано не лише з виготовленням банкнот, встановленням їх номіналів, зовнішнього виду й ознак платіжності, але й інкасаторськими послугами для комерційних банків, заміною старих банкнот і монет помірі їх зношення, запровадження єдиних правил ведення касових операцій в економіці та іншими заходами, що забезпечують нормальний обіг готівки.

Слід зазначити, що сучасна роль емісійної функції центрального банку дещо знижується в силу існуючих тенденцій до зменшення питомої ваги готівкових платежів у загальному платіжному обороті. У розвинутих країнах їх частка не перевищує 5-10%, а сфера застосування обмежена в основному рамками роздрібного товарообороту. При безготівкових платежах, що здійснюються переважно комерційними банками, джерелом емісії виступають їхні позичкові операції. Тому завданням центрального банку є регулювання не лише обігу готівки, але і кредитних операцій відповідно до тенденцій у змінах ВВП країни.

Функція банку банків. Центральні банки у переважній більшості країн не вступають у безпосередні взаємовідносини з підприємствами, організаціями і населенням, а здійснюють кредитно-розрахункове обслуговування інших банківських установ, вже через них впливаючи на економічні процеси. Тому функція банку банків передбачає діяльність центрального банку в якості міжбанківського розрахункового центру та кредитора останньої інстанції.

З метою забезпечення безперебійної організації розрахунків у господарстві комерційні банки відкривають кореспондентські рахунки в центральному банку, на яких зберігаються певні суми коштів і через які здійснюються розрахунки між банками. Крім того, центральний банк встановлює норми обов¢язкових резервів у певній продукції до розміру вкладів у комерційних банках. Депонування зазначених резервів у центральному банку здійснюється з метою забезпечення гарантій платежів по депозитах, а також регулювання кредитних можливостей комерційних банків.

Акумуляція зазначених сум на рахунках у центральному банку дає йому можливість використовувати їх для надання короткострокових кредитів комерційним банкам на поповнення у них тимчасової нестачі коштів. Центральний банк, таким чином, забезпечує стабільність функціонування всієї банківської системи, діючи як кредитор останньої інстанції, що дозволяє уникнути масового банкрутства банків внаслідок фінансової паніки. Тому центральний банк повинен мати постій можливість надавати такі кредити, навіть в тому разі, якщо це протирічить іншим цілям його діяльності (наприклад, боротьбі з інфляцією).

Перейти на сторінку номер: 1  2  3 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат