На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Синонімія и антонімія в поезії

Реферати > Мовознавство > Синонімія и антонімія в поезії

Аналіз стильових синонімів показав, що у І.Муратова найбільш вживані з художньою метою такі семантичні групи синонімічних слів, як книжні, розмовні та колористичні.

Названі три основні типи синонімів за значенням тісно між собою пов’язані. Дуже часто зустрічаються в мові поезій Муратова синоніми, які протиставляються одночасно і за предметно-понятійним ядром, і за емоційним забарвленням або стильовою характеристикою. Нерідко в одній синонімічній парі протиставляються всі три компоненти смислової структури лексико-семантичного варіанта слова.

Синоніми, що вживаються І.Муратовим, реалізують у тексті усі властиві синонімам функції: уточнення, заміщення та стилістичного протиставлення.

Основною функцією синонімів у І.Муратова, як і в поезії взагалі, є функція уточнення, яка зумовлена потребою виразити найтонші відтінки поняття. Навіть функція заміщення, мотивована вимогою формально-стилістичного урізноманітнення мовлення, та функція семантичного протиставлення, що передбачає активне формування семантико-стилістичного контексту, реалізуються завдяки наявності різних за звучанням і за структурою слів, які обов’язково розрізняються певними ознаками.

Способи стилістичного включення в текст синонімів у поетичній мові І.Муратова різноманітні. Його поезіям властиві і контактне, і дистантне, і рамочне розташування синонімів, і градація, і здвоєні синонімічні структури, і потрійне й більше вживання синонімів.

Особливість мови І. Муратова – використовування трьох і більше синонімів, при цьому й контекстуальних. У поезії І.Муратова спостерігаються процеси синонімічного зближення, або синонімічної "індукції" значень слів, які в мовній системі не є синонімами. Крім того, такі синоніми виражають зняття внутрішнього напруження, а також є важливим засобом організації вірша.

Однак визначальною рисою мовної палітри письменника є дистантна синонімія, що виступає засобом формування тексту, допомагає ширше і глибше розкрити тему, а також рамочне використовування синонімів, завдання якого служити смисловій завершеності поетичного твору: синоніми починають і закінчують текст або пронизують його. У таких конструкціях у І.Муратова чітко проступає вертикаль вірша.

Розділ 3 Антонімія і її стилістичні функції в поезіях І. Муратова

3.1. Лексико-семантична характеристика антонімії в поетичному мовленні І. Муратова

3.1.1. Поняття лексичної антонімії

Важливе місце у поетичному мовленні І. Муратова посідають лексичні антоніми як художній засіб експресивного підсиленння вираження почуття і думки. Мовознавча література поняттю антоніма дає різноманітні лінгвістичні тлумачення.

Як відомо, лексика мови являє собою певним чином організовану систему, елементи якої (слова, значення) пов’язані різноманітними відношеннями. Одним із багатьох проявів системних відношень у лексиці є антонімія.

Академік М.М. Покровський ще на зорі розвитку семасіології писав, що слова та їх значення живуть "не окремим один від одного життям", а незалежно від нашої свідомості об’єднуються "в різні групи, причому основою для групування служить схожість або пряма протилежність за основним значенням" [Покровский, 1959, 82].

А відомий французький лінгвіст Ш. Баллі вважав протиставлення логічних понять природним нахилом людського розуму. Він відмічав, що в свідомості людини такі "абстрактні поняття закладені парами, причому кожне із слів такої пари завжди так чи інакше викликає уявлення про інше" [Балли, 1961, 139].

Традиційно антоніми характеризують як слова, що мають протилежне значення [Реформатский, 1967, 95; СУЛМ: ЛФ, 1973, 95].

Однак Л.А. Булаховський підкреслював, що під антонімією слід розуміти лише "протиставлення… значень, виражених різними коренями" [Булаховський, 1953, 45]. Таке звужене розуміння антонімії відповідало нерозробленості цих питань у науковій літературі того часу.

Своєрідною реакцією на такого роду обмеження в розумінні і визначенні антонімів були статті О.О. Киреєва у 1954 році та В.М. Клюєвої у 1956 році. Останнім часом антоніми дедалі більше привертають увагу дослідників, відповідно і питання про обсяг антонімії вивчене докладніше.

Суттєву поправку до визначення антонімії робить М.М. Шанський, зазначаючи, що "антонімами є різні за звучанням слова, які виражають протилежні, але співвідносні один з одним поняття" [Шанский, 1964, 63].

Через десять років Д.М. Шмельов дає визначення антонімів, яке відповідає новим методам аналізу семантичної структури слова і відношень слів у лексичній системі: "Найбільш повне протиставлення слів розцінюється як антонімія. Антонімічними можуть бути визнані слова, що протиставляються за найбільш загальною і суттєвою для їх значення семантичною ознакою, причому перебувають на крайніх точках відповідної лексико-семантичної парадигми" [Шмелев, 1973, 131]. Близьке до традиційного (хоч у новій термінології) визначення дає Л.О. Новиков: "Два чи більше ЛСВ є антонімами, якщо у них різні знаки (лексеми) і протилежні значення (семеми)" [Новиков, 1982, 247]. Дослідник визначає антонімію як відношення крайнього заперечення між двома лексичними одиницями, які розрізняються однією дистинкцією – протилежними семами [Там же, 246].

Проте в лінгвістичній літературі вказувалися й на інші, власне лінгвістичні ознаки, антонімів. Так, В.М. Комісаров до таких ознак відносить, по-перше, регулярне протиставлення слів-антонімів у мовленні, зокрема вживання їх поруч як однорідних членів речення, по-друге, однакову сферу лексичної сполучуваності, тобто властивість слів-антонімів сполучатися з одним і тим же колом слів [Комиссаров, 1957, №2, 55-56]. Спробу описового визначення антонімів через перерахування їх різних властивостей зробила і Л.О. Введенська у вступі до "Словника антонімів російської мови" [Введенская, 1971, 4-35].

Як видно з наведених вище та інших визначень, центральним і ключовим поняттям мовної антонімії є поняття протилежності. Однак протилежність ця семантично неоднорідна. Отож питання про те, які поняття (контрарні чи контрадикторні) утворюють логічну основу антонімії, розв’язується в науковій літературі по-різному. Так, О.В. Ісаченко вважає, що з погляду формальної логіки антонімами слід вважати "лише контрадикторні протиставлення, одержані на основі екстенсіоналу ("обсягу") понять" [Исаченко, 1963, №2, 47]. Такий підхід до обґрунтування логічної основи антонімії веде до обмеження системи антонімів, оскільки за її межами залишається велика група контрарних протиставлень.

Ми поділяємо поширений у сучасному мовознавстві погляд, що логічну основу антонімії утворюють контрарні поняття і та частина контрадикторних, у яких протиставлення перейшло в протилежність [Михайлов, 1987, 9-10; Новиков, 1966, №4, 79-87; Родичева, 1968, 284-296]. Визнання логічною основою антонімії контрарних і контрадикторних понять дає можливість відносити до антонімів як різнокореневі лексеми (смислове протиставлення в них не має формального вираження, воно передається семантикою слова), так і однокореневі (протиставлення у них має марковане вираження: заперечні частки, префікси із заперечним значенням) [Новиков, 1973, 218-219; Шанский, 1964, 62-67; Шмелёв, 1973, 131-142].

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15 
 16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30 
 31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45 
 46 
Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат