На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Синонімія и антонімія в поезії

Реферати > Мовознавство > Синонімія и антонімія в поезії

Особливість мови І.Муратова – нанизування трьох і більше антонімічних пар з метою підсилення протиставлення. Поет вживає одну пару антонімів, але йому здається, що цього замало для контрасту, і він додає другу, чим створює експресію, а потім вплітає в тканину твору ще одну антонімічну пару, щоб завершити антонімічний акорд, як, наприклад: "Куди ви – у життя чи в потойбічність, В земне буття чи в мороки нірвани, Наївні й мудрі, як думки про вічність, Пустельних жахів свідки-каравани?" (144). Текст пронизують три пари антонімів, серед яких дві пари слів-антонімів (життя – потойбічність, наївні – мудрі) і одна пара антонімічних словосполучень (земне буття – мороки нірвани). Перші дві антонімічні пари між собою синонімічні (життя – земне буття; потойбічність – мороки нірвани), тому вся ця антонімічно-синонімічна конструкція містить у собі високий емоційно-експресивний заряд. І тільки завдяки третій антонімічній парі (наївні – мудрі) виникає розрядка напруги в тексті.

Антонімічні пари, як і синоніми, можуть створювати в поезіях І.Муратова ампліфікаційні ряди. Явище ампліфікації спостерігаємо в наступних поетичних рядках, де поет нагромаджує декілька антонімічних рядів, нанизує їх один на одного, дбаючи про те, щоб висловлювана думка сприймалася в усій повноті контрасту: "Добро і Зло в тривозі важу, Гріхи й розгрішення земне, Братерства міць і силу вражу, І вічне, й те, що геть майне" (323), "Ось почула і до причалу повернула: До них – відомих, не відомих, До друзів і до ледь знайомих, До пустотливих і серйозних, До невразливих і нервозних, Слоноподібних і тендітних – До всіх своїх двадцятилітніх" (89). Із цих текстів видно, що нагнітання кількох пар антонімів підсилює характеристику явища, створює враження великого загалу. Вживання таких лексичних структур, до складу яких входять три і більше антонімічні пари, надає оповіді семантичної напруженості, робить текст місткішим, сприяє створенню ритму поезії.

Підсумовуючи, зазначимо, що для поетичного стилю Муратова характерно:

1) уживання антонімів з антонімічними епітетами, що підкреслює протиставлення (недруги лукаві – друзі кохані);

2) використання такої поетичної фігури, як антонімічний паралелізм, з тією ж метою (бачив горе – співав про щастя, чув "рятуйте" – кричав "ура!");

3) ампліфікація, нанизування антонімічних пар, що посилює контраст явища (відомі – невідомі, друзі – ледь знайомі, пустотливі – серйозні, невразливі – нервозні, слоноподібні – тендітні);

4) уживання синонімічно-антонімічних блоків з метою створення концеп­туальної напруги чи розрядки (життя (земне буття) – потойбічність (мороки нірвани)).

3.4. Взаємозв’язок синонімії та антонімії в поезії Ігоря Муратова

Мову І.Муратова не можна вивчати тільки статично, бо в його мові переплітаються різні мовно-стилістичні засоби. Зокрема це помітно там, де в антонімічні зв’язки вступають синоніми. Такі антонімічно-синонімічні взаємозв’язки у художніх творах поетах є не спорадичним явищем, а зустрічаються постійно. Це одна із стильових ознак поезії І.Муратова.

На взаємодію між синонімічними і антонімічними відношеннями вказувалось неодноразово [Шмелев, 1973, 134-135].

На думку дослідників, семантичні зв’язки синонімів і антонімів найбільш відчутно постають у взаємодії двох протилежних СР [Иванова, 1982, 48], об’єднаних опозиційними зв’язками. Ф.П. Філін з цього приводу зазначив: “Синонімічні і антонімічні відношення – два важливих види семантичних зв’язків слів у рамках тієї чи іншої лексико-семантичної групи .” [Филин, 1982, 237]. Але це особливо виявляється в художніх текстах.

Оскільки синонімія і антонімія тісно пов’язані, то між ними існує складна система залежностей. Так, В.М.Русанівський звертав увагу на те, що “синонімічний ряд слів разом з антонімами до кожного члена ряду утворює семантичне поле, яке межує з іншими семантичними полями, частково й накладається на них” [Русанівський, 1991, 3]. Про те, що слова, які складають семантичне поле, пов’язані різного роду відношеннями, відмічав Ф.П.Філін. Дослідник характеризував їх, як відношення "синонімії, антонімії, всякого роду уточнення, диференціації й узагальнення близьких чи тотожних значень" [Филин, 1957, 536]. Л.О.Введенська вважає, що “взаємодіють антоніми з синонімами насамперед тоді, коли члени одного ряду синонімів вступають в антонімічні відношення з одним якимось або з усіма словами другого ряду” [Введенская, 1971, 14].

Як уже зазначалося, для мови Ігоря Муратова характерне вживання в одному тексті і синонімів, і антонімів, що створює, так би мовити, два ряди нагнітання і тим самим підсилює образ.

Частіше за все поет використовує зв’язок антонімії з синонімією як спеціальний образний прийом: "Я короля оспівував так гучно, Що став багатієм із жебрака ., Я короля звеличував так часто, Що до душі припала підла гра" (181). У цьому тексті синоніми оспівував – звеличував обрамляють опозицію багатій – жебрак, тобто антонімічний ряд розділяє синонімічний, що дає змогу кожному із цих лексичних засобів чітко виконувати свої функції: синоніми заміщують один одного, щоб уникнути повтору в невеликому фрагменті, а в антонімічному ряді спостерігаємо, як одна протилежність виходить з іншої, чим підкреслюється контраст явища.

Характерне для поезій І.Муратова і вживання поруч двох рядів синонімів і антонімів: "Вагались, як і я, в жорстокій творчій тиші, Терзались, як і я, у гомонах життя" (1980, 154), "За ніч блага: "Помстіться, рідні, а мертвих відплатіть, живі!" (50). В обох прикладах дієслівні синоніми вагались – терзались, помстіться – відплатіть виконують функцію уточнення, а пов’язані з ними антоніми тиша – гомін, мертві – живі підсилюють емоційну образність тексту.

Цікаві також приклади взаємодії синонімів і антонімів, які поєднуються з такою стилістичною фігурою, як повтор: "Захмелію, згадаю все прикре, болюче, лихе . В’яне сад мій і знову цвіте . Ах, забуду, забуду все прикре, болюче, лихе!" (151). Таке нагромадження антонімів і синонімів (згадаю – забуду, в’яне – цвіте; прикре – болюче – лихе) письменник використовує, щоб виділити, звернути увагу читача на головне – страждання ліричного героя. А повтор антонімічного слова забуду та синонімів прикре – болюче – лихе допомагає повніше відобразити цей схвильований і напружено емоційний стан ліричного героя. Особливої виразності текстові надає кільцевий синонімічний повтор (прикре – болюче – лихе), який починає і закінчує фрагмент.

Знаходимо у поета і такі конструкції, які утворюють синонімічно-антонімічний трикутник, що дає змогу стисло і виразно розкрити концептуальний зміст поезії: "Овіяний тривогою, журбою Чи радістю розбуджений кажу: Любов до нього в серці збережу ." (1980, 157), "Вночі, коли спить все спокійне, наїдене, сите . Я чую, .як світ потрясають могутнім воланням голодні" (112),", "Найкраща всохла яблуня моя, А ще ж торік на ній буяла цвіть! Квітує все. А яблуня моя Одна в садку безрадісно стоїть" (141). Як видно з поезій, антоніми, як вершини трикутників, допомагають виявити і розрізнити значення синонімічних слів: журба, тривога – радість; наїдене, сите – голодні; буяє, квітує – всохла.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15 
 16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30 
 31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45 
 46 
Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат