На сайті 11892 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Перші гроші в Україні

Реферати > Гроші і кредит > Перші гроші в Україні

За винятком дуже обмеженної емісії за Казиміра ІІІ (1333-1370 роки), до 1526 року у Польщі не карбувалися монети номіналом у гріш - основної монетно-грошової одиниці єввропейских країн XІІІ - XV століть. Натомість у Польщі, як і на інших землях Центральної та Східної Європи широкого расповсюждення набув чесько-празький гріш, карбований згідно з празькою гривнею. У Польщі на лічильну гривню йшло 48 грошів, у Чехії - 60.

Високоякісні празькі гроші користувалися значним попитом і в Україні. Вже в першій половині XІV століття вони расповсюджуются у Західній Україні, а з кінця XІV - початку XV століття празькі гроші - найбільш вживані монети на абсолютній більшості українських земель. У писемних джерелах празькі гроші відомі як широкі гроші (”gross latі”).

Утвердження терміну ”гріш” на українських землях часто пов'язуєтся з Польщею та її засобами. Але сама назва ”гріш” мала загальноєвропейске походження, а в Україні первинно пов'язувалася, напевно, з празькими (чеськими), а не польськими грошами. Назва ‘’гріш’’(латинське ‘’grossus’’-великий)використувалася в загальноєвропейському масштабі, дала назву цілому періоду -’’періоду гроша’’ в європейському монетному карбуванні. Нові, більші срібні монети-гроші прийшли на зміну знеціненим дрібним денаріям XІ-XІІІ століть, поступово перейняли на себе основне навантаження, як лічильні одиниці. З появою талярів на початку XVІ століття гріш та його фракції перетворилися на розмінні монети, стали синонімами дрібних номіналів з появою грошів.

Але на початку свого існування, в XІV-XV століттях усі‘’нові-великі‘’ монети пов’язувалися з грошами. Щоб розрізняти різні позначення до основного номіналу: ‘’широкі гроші‘’ (празькі-реальні гроші), ‘’загальновживані гроші‘’, ‘’гроші руської лічби’’ (галицькі, руські напівгроші), ‘’малі гроші‘’ (‘’grossі panvі’’) польські напівгроші (?).

Першими реальними ’’грошовими монетами’’, з якими познайомилося населення західноукраїнських земель у першій половині XІV століття, були празькі гроші Вацлава ІІ (1300-1305роки) та Яна Люксембурзького (1310-1346роки). Карбовані згідно з празькою гривнею ці повноцінні монети швидко пристосовувалися і до місцевої лічби. Ще задовго до реального находження польських монет чи карбування галицьких, у 1320 році володимирський князь Андрій знижує норму сплати для краківських купців з 3 до 1 гроша. Напевно, вже в цей час на Правобережній Україні гріш починає використовуватися як лічильна одиниця та реальна монета-празький грош.

Входження значної частини украінських земель до складу Великого князівства Литовського і Руського мало своїм наслідком визволення від ординського іга, сприяло пожвавленню економічного та політичного життя. В наймогутніших князівствах Південної Русі-України-Київському та Новгород-Сіверському-карбуються власні монети за Володимира Ольгердовича (1362-1394 роки) та Дмитра-Корибута Ольгердовича (1380-1392 роки). Писемні джерела не зберегли назви цих монет, але, напевно, вони карбувалися відповідно до місцевих гривнєвих систем. Враховуючи їх дуже малі розміри та вагу по аналогії з тогочасними європейськими стандартами, такі монети, мабуть, відповідали денарію-монеті грошового порядку. Разом з тим, значна кількість ординських монет, знайдених у одних скарбових комплексах разом з місцевими, метрологічні підрахунки, характер карбування вказують на зв’язок київських та сіверських монет з золотоординським дирхемом.

Заходи литовскої великокнязівської адміністрації в подальшій централізації Литовсько-Руської держави, здійснювані за великого князя Вітовта (1392-1430 роки) та наступних володарів, сприяють утвердженню загальнодержавної литовсько-руської грошової системи на українських землях. Росповсюдження набувають лічильні литовський рубль та копа, а розмінними номіналами виступать гріш і денарій (в джерелах згадуваний як пенязь - від німецької назви денарієвої монети “pfennіg”). Вже з кінця XІV століття литовський рубль згадується на українських землях у джерелах. Так, у 1399 році кияни відкупилися від татарської облоги 3000 “рублевú литовських”, або у іншому літописі:”Кияни, видячи, же зле, трома тисячами рублей сребних грошей окупилися татаром”. З другого десятиліття XV століття литовський рубль відповідав 100 грошам та 1000 пенязям (денаріям). З другої половини XV століття литовські рублі регулярно згадуються в джерелах у грошовій лічбі в Україні.

Широкого вжитку на українських землях набула грошово-лічильна одиниця копа (лат. ”sexagena”), що дорівнювала 60 грошам (для Чехії була еквівалентом гривні). Відома, як обрахункова одиниця до празьких грошів у ªвропі, зокрема у Польщі, копа стала основним елементом грошової лічби Великого князівства Литовського і Руського в XV-XVІ століттях. В українських джерелах XV століття рахунки грошів на копи переважають усі інші.

Термін ‘’копа’’ як пам’ятка грошової лічби в Україні дожив і до XІX століття. Наприклад, у документі Полтавського губернського правління від 4 серпня 1825 року згадується, що: ‘’копа в сельськомъ значении есть мъра хлъбная, заключавшая в себъ два полукопа по 30, всего 60 сноповъ, а в деньгахъ узаконенімъ порядкомъ должна состовлять два гульдена или 60 грошей... и следственно равняется 1 руб. 20 коп. серебром’’. У зв’язку тривалим вживанням українським населенням старих метричних норм, царська влада повинна була прирівняти до цих норм обігові карбованці.

Таким чином, абсолютна більшість монет з грошового обігу України XІV-XVстоліть відносилися до номіналів грошового порядку: гріш, напівгріш та денарій. Всі вони спиралися на відповідні гривні (краківську, галицьку (?), празьку, литовську, київську (?). Отже, найбільш прийнятним терміном з розмінних обігових монет, відповідно до цьго періоду, може бути гріш. У Польщі та Австрії гріш як розмінний номінал дожив до XX століття. З точки зору ретроспекції цієї історичної назви для сучасної національної валюти певним запереченням може бути однакова форма скорочень найбільшого та найменшого номіналів: гривня - ‘’гр.’’, гріш - ‘’гр.’’.

4. ОСНОВНІ ГРОШОВІ НОМІНАЛИ З ГРОШОВОГО ОБІГУ УКРАЇНИ XVІ-XX СТОЛІТЬ

З початку XVІ грошове господарство України переорієнтовується на національні засоби обігу країн, до складу яких входила абсолютна більшість українських земель, насамперед Великого князівства Литовського і Руського та Польського королівства.

Період з початку XVІ століття характеризується постійними, але безуспішними спробами польського та литовського урядів уніфікувати грошові системи обох держав. І хоча польські королі з династії Ягеолів; Олександр (1501 - 1506 роки) були одночасно і Великими князями Литовськими і Руськими, Польща і Велике князівство Литовське і Руське становили окремі держави з усіма від повідними політичними та економічними інститутами, в тому числі і грошовими системами. Основні номінали литовського карбування були вищі за якістю від польських, 8 грошів литовських за кількістю монетарного срібла (в розмінних номіналах) відповідали 10 польським.

В 1526-1528 роки в Польщі провадилася грошова реформа, спрямована на перехід до більш сучасної, прогресивної системи лічби та уніфікацію різноманітних грошових систем, які існували на землях, підвладних Сигізмунду І. В результаті реформи у Польщі була введена злотова грошова система, але номінали, виражені в польских злотих, ще не карбувалися. Сам термін лічби - “золотий (злотий)” виник ще в XV столітті, коли золоті дукати та флоріни, постійно збільшуючи свою вартість, стали коштувати 30 грошів у срібній монеті. Ціни на золоті монети і далі продовжували зростати у сріблі, але золотий як одиниця у 30 грошів закріпився у монетній лічбі, став основою польскої національної грошової системи, що й було зафіксовано реформою 1526-1528 років. Але разом із злотим у монетній лічбі використвується і “гривня лічби краківської“ та її фракції, які поступово протягом XVІ-XVІІ століть поступаються злотовим номіналам.

До 1564 року, коли було випущено реальний срібний злотий (польский еквівалент таляра), він залишався лише грошово-лічильної одиницею. Монетами ж цієї системи були 6 грошів, 3 гроші, гріш, напівгріш, солід- 1/3 гроша і денарій - 1/8 гроша. Реформа 1526 - 1528 років не змогла реально об’єднати грошове господарство Польського королівства і Великого князівства Литовського, чиї монети карбувалися за власною стопою. Тут основною лічильною одиницею залишалася копа. Лиш після Люблінської унії 1569 року в результаті заходів короля Стефана Баторія польська і литовська грошові системи було уніфіковано. Литовські і польські монети карбуються за однаковою стопою визначених типів і номіналів. Припиняється емісія старих номіналів ( напівгрошів ), розпочинається карбування нових, що значно розширюється за Сигізмунда ІІІ (1587 - 1632).

На українських землях найбільш вживані номінали отримували свої назви та звучання. Соліди звалися шелягами (лат. “солід”-польське “шеляг”), гроші - осьмаками (бо дорівнювали колись 8 литовським денаріям). Новим номіналом, введеним у 1614 році за зразком німецьких драйпелькерів, були півтораки (1, 5 гроша). Півтораки, карбовані у величезних кількостях, стали чи не найбільш вживаним номіналом в Україні в ХVІІ столітті. На українських землях вони отримали назву “чех” - український переклад німецького “Boehm”(так, у Сілезії монети називалися драйкрецами, варіант - півтораки). Чехами в Україні називалися не тільки польські півтораки, а й схожі до них за зовнішнім оформленням драйпелькери та грошени чисельних німецьких володінь і прибалтійських міст, що належали Швеції. Монети номіналом в 3 гроші в Україні називалися шагами (походження назви не з’ясовано), в 6 грошів - шостаками. Карбовані з 1608 році великі срібні монети в 1/4 таляра - орти - в українських джерелах згадуються, як “урти”, “вурти”. Бажаною монетою в Україні були талюри та напівталяри, оскільки на відміну від дрібних номіналів, майже не знецінювалися. До дрібних номіналів курс талярів постійно підвищувався: в 1580 році таляр коштував близько 35 польсько-литовсько грошів, у 1631-1640 роках - близько 90, а в 1671-1700 роках - 180-200 грошів. Але польсько-литовські таляри XVІ - XVІІІ століть- рідкісні монети і практично не зустрічаються серед українських знахідок. Натомість талярні монети Північної та Західної ªвропи масово находили на українські землі. Українське населення розрізняло різні групи талярів за зображеннями та метрологічними показниками, називаючи їх “орлянками”, “левками” або “левами” тощо.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат