На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

ФОНЕТИКА


ФОНЕТИКА

План

1. ЗВУКИ МОВИ

2. Розбір голосних і приголосних.

3. Фонетичний розбір.

1. ЗВУКИ МОВИ

Мова має усну й писемну форми. Усна мова — це потік звуків, за якими людина розрізняє значення слів, зміст речень. Звук мови є складним явищем. По-перше, як і будь-який інший звук, він характеризується певними фізичними, акустичними властивостями. Природа голосних і приголосних звуків, наприклад, залежить від рівномірного чи нерівномірного коливання повітря, яке сприймає вухо людини, від поєднання голосу й шуму у вимові звуків.

По-друге, кожний мовний звук як фізіологічне явище — це результат роботи людського організму, зокрема органів дихання, ротової порожнини.

І нарешті, звуки мови, крім їх фізико-акустичної та фізіологічної природи, мають власне мовний, лінгвістичний зміст.

Звуків, які може вимовити людина, дуже багато, проте кожній мові властивий певний набір, система звуків, що допомагають розрізняти значення слів.

Звук [л], наприклад, не тільки складова частина слів лад, колобок, легкий, а й самостійна одиниця, що відрізняється від інших звуків української мови, протиставляється їм. У мовному потоці розрізняємо ті найменші звуки, які сприймаються всіма однаково, які усталилися протягом довгого історичного розвитку мови як елементи певної системи.

Наприклад, у мовному потоці в словах жити, живе після приголосного [ж] по-різному вимовляється голосний звук: у першому слові під наголосом це виразний звук [й], в другому слові перед складом з наголошеним [е] звучить [еи]. В інших позиціях [й] може вимовлятися з різним наближенням до [е], так само як [е] залежно від місця в слові має неоднаковий ступінь наближення до [й].

Зокрема, в першому складі мені звучить [й]. Проте це не заважає нам сприймати в слові мені узагальнений звук [е], а в слові живе після приголосного [ж] — узагальнений звук [й]. Це зумовлено системною будовою мови, закономірностями зв'язків між спільнокореневими словами, усталеними змінами звуків у мовному потоці.

Фонетика (від грецького phoneticos) - розділ науки про мову, в якому вивчається звукова система мови та зміни звукового складу слів у мовному потоці. Залежно від індивідуальної вимови, від швидкості, темпу мови, навіть від умов, у яких відбувається спілкування, змінюється звучання голосних і приголосних звуків. Проте, скільки б не було відтінків [а] або [у], скільки б не звучало різних [р], [л], для розуміння значень слів важливо, що в звуковій системі мови є узагальнені [а], [у], [р], [л], які сприймаються всіма, хто го­ворить українською мовою, однаково.

2. Розбір голосних і приголосних.

Губні

Язикові

Глотковий

[б]

[п]

[в]

[ф]

[м]

[д] [д'] [т] [т'] [дз] [дз'] [дж]

[ц] [ц'] [ч] [з] [з'] [ж] [с] [с']

[ш] [й]

[н] [н'] [л] [л'] [р] [р'] [г'] [к] [х]

[г]

Шумні

Сонорні

[б] [п] [д] [д'] [т] [т']

[дз] [дз'] [дж]

[ч] [ц] [ц'] [ж] [з] [з'] [ф]

[с] [с']

[ш] [г'] [к] [х] [г]  

[в] [й] [м]

[н] [н'] [л] [л']

[р] [р']

Дзвінкі [й] [р] [р'] [л] [л'] [м] [н] [н'] [в] [б] [д] [д'] [з] [з'] [ж]

Глухі - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - [п] [т] [т'] [с] [с'] [ш]

Дзвінки [дж] [дз] [дз'] [г] [ґ] –

Глухі [ч] [ц] [ц'] [х] [к] [ф]  

Тверді

[б] [п] [в] [м] [ф] [д] [т] [р] [л] [н]

[з] [дз] [с] [ц] [ж] [дж] [ч] [ш] [ґ']

[к] [х] [г]  

М'які

[д'] [т'] [л'] [н'] [р'] [з'] [дз']

[с'] [ц'] [й]  

3. Фонетичний розбір

Усний розбір

Письмовий розбір

радість

у слові радість [рад'іс'т]

два склади: відкритий ра і закритий дість; перший склад наголошений

Голосні звуки [а], [і]; наголошений [а].

Приголосні звуки:

[р] – язиковий, сонорний, дзвінкий, твердий;

[д'] – язиковий, шумний, дзвінкий, м'який;

[с'] – язиковий, шумний, глухий, мякий;

[т'] – язиковий, шумний, глухий, м'який;

У слові [рад'іс'т] – шість звуків: два голосних, 4 приголосних.

радість [ра/д'іс'т]

голосні:

[а] – нагол.

[і] – ненагол.

Приголосні:

[р] – язиков., сонорн., дзвінк., тверд.

[д'] – язиков., шумн., дзвінк., м'як.

[с'] – язиков., шумн., глух., м’як.

[т'] – язиков., шумн., глух., м’як.

6 звук.: 2 голосн., 4 приголосн.  

Орфоепія

План

1. Основні норми літературної вимови.

2. Основні норми літературної вимови приголосних звуків.

3. Орфоепічний розбір.

4. Фонетична транскрипція

1. Основні норми літературної вимови.

Голосні звуки в українській літературній мові під наголосом вимовляються чітко, виразно: [наказ], [гордість], [усно], [села], [крица], [лівий].

Для літературної мови характерна також чітка вимова [а], [у], [і], [о] в ненаголошених складах: [малина], [кувати], [пішоу], [молоко].

У ненаголошених складах [е] вимовляється з наближенням до [и], а [и] звучить подібно до [е]. Наприклад: [сеило], [теиче], [диевис'].

Проте залежно від місця в слові, від характеру сусідніх звуків наближення [е] до [и] та [и] до [е] не завжди однакове.

Перед складом з наголошеним [е] голосний [й] вимовляється як [еи], a голосний [е] перед складом із наголошеним [і] звучить як [и1]: [теихен'кий], [миін'і]. Ненаголошений [и] перед наступним [й] вимовляється виразно [добрий], [чеирвоний].

2. Основні норми літературної вимови приголосних звуків.

Дзвінки приголосні [дж], [дз], [дз'] в українській літературній мові вимовляються як один звук, що відрізняє їх від вимови звукосполучень [д] + [ж], [д] + [з], [д] + [з'].

Приголосні [ж], [ч], [ш], [дж] перед голосними [а], [о], [у], [е], [и] та перед приголосними вимовляються в українській літературній мові твердо.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6  7 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат