На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Державне регулювання міжнародної міграції робочої сили

Реферати > Державне регулювання > Державне регулювання міжнародної міграції робочої сили

Міграційні процеси відбуваються по всьому світу і мають багатовекторну спрямованість, але на світовомму ринку трудових ресурсів склалися чітко визначені центри, куди в основному стікаються трудові ресурси.

США, Канада – постійно праціє 5% імігрантів(5-12млн.чол.) від загальної кількості всього працюючого населення.

Західна Європа – кількість працюючих імігрантів 4-7млн.чол. Найбільше їх у Люксембурзі, Швейцарії, ФРН, Франції.

Близький Схід – в середньому тут працює 3-5млн. імігрантів. Найбільше іноземців працює в Об”єднаних Арабських Еміратах, Катарі, Кувейті, Саудівській Аравії.

Латинська Америка – число імігрантів 3-8млн. Найприваблішими країнами є Аргентина та Венесуела.

Австралія – це традиційний центр міграції, котрий стягує на роботу 2-3% імігрантів від кількості всього числа працівників.

Азіатсько-Тихоокеанський регіон – сновними імпортерами робочої сили тут є Японія, Південна Корея, Гонконг, Малайзія, Тайланд, Сінгапур.

Соціально-економічні наслідки міжнародної трудової міграції мають, як позитивні, так і негативні сторони.

Виграш країни-імпортера трудових ресурсів:

1. Дана країна отримала дешеву, молоду робочу силу.

2. Отримала готових спеціалістів.

3. У такій країні прискорюється економічне зростання, зростає

державний бюджет.

Виграш країни- експортера трудових ресурсів:

1. Валютні перекази імігрантів своїм сім”ям(осідає в банках валюта).

2. Експортом трудових ресурсів ослаблює проблему безробіття.

3. Підвищується кваліфікація імігрантів, які повернулись назад.

Негативні наслідки міграції для країн-імпортерів:

- виникнення додаткових проблем, пов”язаних з соціальним захистом

імігрантів.

- відтік національної валюти у формі вивозу чи переказу.

- втрата виучених дешевих спеціалістів-імігрантів, при їх поверненні на батьківщину.

Негативні наслідки міграції для країн-експортерів:

- втрата висококваліфікованих підготовлених спеціалістів, так званий “відтік розумів”.

- додаткові витрати з бюджету на підготовку нових спеціалістів.

виникнення тенденції до спаду темпів економічного зростання.

3. До регулювання міжнародних міграційних процесів відносять:

1. Адміністратино-правове регулювання, яке передбачає:

а) встановлення правових норм;

б) встановлення міграційних квот;

в) встановлення рамок можливостей мігрування(кримінальні норми).

2. Економічне регулювання міжнародних міграційних процесів полягає в:

а)встановленні митних внесків чи бар”єрів;

б)встановленні відповідних візових ставок;

в)регулювання зарплати мігрантів;

г)запровадження різного роду штрафних ставок.

Рівні регулювання міжнародної міграції робочої сили:

Національний рівень – заходи окремої держави по здійсненню міграційної політики у своїй країні.

Міжнародний рівень – система заходів по регулюванню міжнародної міграції робочої сили в рамках світового господарства.

Інтеграційний рівень – заходи по регулюванню міжнародної міграції робочої сили в рамках інтеграційного об’єднання.

Система органів, на рівні яких здійснюється національна міграційна політика:

· міністерство праці;

· міністерство внутрішніх справ;

· міністерство юстиції;

· національні міграційні служби.

На міжнародному рівні:

· міжнародна організація праці (МОП);

· міжнародна організація міграції (МОМ).

Членами МОП є:

· уряди країн-учасниць;

· профспілки;

· організації підпрємців.

Регулювання міжнародних міграційних процесів на міждержавному рівні буває:

Одностороннє міжнародне регулювання – це державне регулювання міграційних процесів у відповідності з власними інтересами і без узгодження з іншими державами.

Двостороннє регулювання – це регулювання міграційних процесів на основі двосторонніх міждержавних угод.

Багатостороннє регулювання міжнародними иіграційними процесами – базується на підписанні міжнародних угод, конвенцій на загальносвітовому рівні, а також в межах окремих інтеграційних угрупувань.

Основні правові норми регулювання міжнародних трудових відносин визначаються і контролюються

Міжнародною організацією праці – це міжнародна урядова організація створена в 1919році,яка з з 1946 року є спеціалізованим закладом ООН. Україна є членом цієї організації, але ще не всі її положення підписала.

Основні завдання міжнародної організації праці:

- захист інтересів і прав трудящих;

- підвищення життєвого рівня трудящих;

- покращення умов праці,

- захист від професійних захворювань;

- соціальний захист працівників-імігрантів;

- сприяння зайнятості імігрантів.

У зв'язку з активними міграційними процесами, діяль­ністю спільних підприємств досить значне поширення отри­мала практика укладення трудових договорів з іноземними громадянами.

При працевлаштуванні іноземних громадян потрібно мати на увазі наступне. Згідно із ст. 2 Закону України "Про правовий статус іноземців" іноземці мають такі ж права і свободи і несуть ті ж обов'язки, що і громадяни України, якщо інше не передбачено Конституцією та іншими законами України, а також міжнародними договорами України (див.гл. 4).

Порядок оформлення іноземцям та особам без громадян­ства дозволу на працевлаштування в Україні, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 1 листопада 1999 p. №2028 (Урядовий кур'єр. - 1999. - №230. - 8 груд­ня), передбачає, що дозвіл на працевлаштування оформляється іноземному громадянинові або особі без громадянства, які мають намір займатися в Україні трудовою діяльністю, за умови, що в країні (регіоні) відсутні працівники, які можуть виконувати цей вид роботи, або є достатні обгрунтування доцільності використання праці іноземних фахівців, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України. Дозвіл видається Державним центром зайнятості Міністер­ства праці і соціальної політики України або, за його дору­ченням, обласними центрами зайнятості.

Це положення розповсюджується також на іноземних громадян, які будуть проходити професійне навчання або підвищувати кваліфікацію із залученням їх до роботи (ста­жування), направлених закордонними роботодавцями в Україну для виконання певного об'єму робіт або послуг на основі контрактів, укладених між українськими й іноземни­ми суб'єктами господарської діяльності. Дозвіл на праце­влаштування є основою для видачі іноземному громадяни­нові візи на в'їзд в Україну.

Дозвіл на працевлаштування не потрібний іноземним гро­мадянам, які постійно проживають в Україні, та іншим іно­земцям у випадках, передбачених законами та Міжнародни­ми договорами України.

Дозвіл, як правило, видається на один рік. Він може бути продовжений, але максимальний термін безперервного пере­бування іноземця в Україні на підставі дозволів на праце­влаштування не може перевищувати 4 роки. Після перерви не менше 6 місяців процедура може бути повторена.

Роботодавець протягом 3 днів з моменту початку та при­пинення роботи іноземцем зобов'язаний письмово повідо­мити про це в Республіканський центр зайнятості.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат