На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Державність у Стародавній Греції

Реферати > Історія Всесвітня > Державність у Стародавній Греції

ВСТУП

Рабовласницьке суспільство досягло більш високого рівня розвитку у Стародавній Греції і Стародавньому Римі. В історичній науці рабовласницьке суспільство прийнято називати античним (від лат. Antiqus — стародавній).

Цей ступінь розвитку рабовласницького суспільства є більш прискореним, ніж в державах Стародавнього Сходу, темпами розпаду первіснообщинного устрою, розвитком приватної власності і розширення експлуатації праці рабів і рабство.

В цих країнах у надзвичайно великих темпах розвивалась і застосовувалась рабська праця і рабство набуло форм класичного, всеохоплюючого явища, особливо у виробничий сфері. Рабство в античних державах стало основою всієї системи виробництва і виробничих відносин.

Державність у Стародавній Греції виникла спочатку у своєрідній формі держав-міст, на базі колективу вільних і повноправних громадян. Згодом, в силу різних обставин, як зовнішніх так і внутрішніх, відбувається процес централізації. Утворюються більш міцні держави.

Щоправда, в Греції єдиної держави так і не виникло, хоч утворювалися різні союзи — Афінський морський, Пелопоннеський, Еталійський, а потім майже вся Греція увійшла до складу Македонської дуже нетривалої, короткочасної імперії.

Щодо держави і права, то державно-правовий досвід Грецьких держав, а особисто Афінської республіки в широких масштабах був використаний багатьма наступними поколіннями, суспільствами і державно-політичними системами. Чимало державних інститутів, правових норм, явищ, елементів, понять з тих часів діє і донині, в тому числі і в Україні. Також не безпідставним є висловлювання про те, що без основи, закладеної Стародавньою Грецією, не було б сучасної цивілізації.

РОЗДІЛ 1

Серед грецьких держав-полісів, які виникли на території Балканського півострова, найбільш могутнішими і впливовішими були Афіни і Спарта.

Афінська держава виникла у південній частині Балканського півострова, так званій Аттіці. Аттіка — досить кам'янистий півострів, майже без родючих земель, зате там була якісна глина, родовища срібла, свинцю, мармуру. Природні умови сприяли розвитку виноградарства, маслинництва та скотарства. Активно займалося населення і торгівлею, вимінюючи ремісничі вироби на зерно. Тут поселилися племена іонійців і виникло багато міст-полісів, які між собою вели постійні війни, що зумовлювало тривалий процес об'єднання (синойнізм) та пізнє утворення державності. Джерелом для вивчення процесу становлення державності і права у Стародавній Греції є

поеми Гомера “Іліада” і “Одісея” (ХІ-ІХ ст. до н.е.) [11] 11] 1)Серед полісів Аттіки на перше місце незабаром виходять Афіни. Тут, як і в інших грецьких общинах, діяла рада старійшин (буле), народних зборів і базилевса (вождя).

Рада старійшин — буле. До її складу входили усі старійшини роду, а якщо їх було надто багатого, то обирали осіб їхнього середовища. Своя рада старійшин була не тільки у кожному роді, але й у фратрії та племені. З поем

Гомера “Іліада” і “Одісея” ми дізнаємось, що населення Греції поділялось на племена (філи), фратрії і роди)Старійшини виступають представниками даного роду, фратрії, філи у переговорах з чужинцями чи іншими грецькими племенами, складають клятви від імені общини, беруть участь у родоплеменному суді. Вони ж разом з вождем вирішують усі питання, що стосуються життя і діяльності роду, фратрії, філи. В епоху Гомера рада старійшин — це не зібрання мудрих досвідчених літніх людей, а орган найважливіших представників родової знаті, заможної верхівки суспільства.

Народні збори — агора. Це збори всього дорослого чоловічого населення роду, фратрії чи філи. Їх скликали базилевс чи рада старійшин в міру потреби, в основному для вирішення найважливіших проблем: війни і миру, про хід військових постидій, з приводу епідемій, стихійних лих та ін. Кожен громадянин міг виступити на зборах, беручи в руки жезл — знак того що він виконуватиме публічну функцію. Голосування не було, а волю свою народ висловлював криком. Отже, базилевс чи рада старійшин або вмілі оратори могли легко повести за собою маси. Збори повинні були закінчуватись до заходу сонця.

Вождь — базилевс. Його обирали усім чоловічим населенням роду, фратрії, філи. Це — військовий керівник, воєначальник, який командував військом і мав завдання захищати свій народ і землю. Базилевс — це не король, не правитель з владою необмеженою чи щось подібне до того. По-перше, його обирав народ, він ніс відповідальність перед народом і був його лідером. Він був рівний серед своїх воїнів, спав і харчувався разом з ними, у битвах з ворогами виступав у перших рядах свого війська. Однак накази його були обов'язкові до виконання. На війні він мав необмежене право життя і смерті над своїми воїнами. Він ніс також повну відповідальність за результати битви. Зате у разі перемоги він діставав кращі трофеї, більше ніж інші воїни, рабів та почесті. У мирний час влада базилевса носила скорше “батьківський” характер: він розглядав і вирішував різні поточні справи, спори і конфлікти, управляв життям колективу, приносив разом с жерцями жертви богам, керував релігійними обрядами тощо. Разом із старійшинами базилевс вирішував різні важливі справи, судив з ними порушників традицій і звичаїв.

На користь базилевса були встановлені серед населення певні пожертви, якими покривали його витрати, наприклад на прийняття чужоземців, на банкети і подарунки для них та інших почесних гостей. Базилевсу виділяли найкращу ділянку землі — теменос. На випадок його одруження, чи одруження його дітей населення робило внески, зате всіх запрошували до нього на святкування. Ні корон ні мантій базилевси не носили. Єдиною відзнакою їхньої влади був скіпетр — багато прикрашений жезл або посох.

У Х-ІХ ст. до н. е. тут також розгорнулась гостра боротьба між родовою аритократією і демосом. Влада аристократії була ще міцною. У зв'язку з ускладненням функцій управління суспільством за домаганнями аристократії створено нову посаду — архонта (начальник, старший), якого обирали на народних зборах, як правило, з середовища родової знаті. Утворено й спеціальну посаду військового вождя — полемарха. Посада базилевса, хоч і не була остаточно скасована, стала другорядною. За ним зберігалися лише релігійні функції.

На ці посади почали обирати виключно представників родової знаті і спочатку пожиттєво, потім на 10 років, а з першої чверті VII ст. до н. е. — щорічно. Причому, збирали вже не одного, а дев'ять архонтів, які створювали колегію. До її складу входили і базилевс і полемарх. Очолював колегію архонт — епонім, який здійснював нагляд за управлінням і виконував судові функції. Його іменем називали рік, протягом якого управляла колегія. Після закінчення своїх повноважень архонти автоматично і пожиттєво входили до складу ареопагу.

Подібна доля спіткала і раду старійшин — буле, яка в нових умовах не влаштовувала родову знать. Вона була витіснена новим органом — ареопагом, який хоч і обирали на народних зборах, але складався з представників найбільш знатних і багатих сімей. Ареопаг збирався на узгір'ї, названому іменем бога війни Ареса. До нього перейшли функції обрання архонтів, він став вирішувати усі найважливіші питання управління суспільством, здійснював контроль над діяльністю службових осіб. Народні збори скликалися зрідка. Однак держави ще не було.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат